Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом

Відносини власності пронизують всю систему економічних відносин. Перехід до ринкової економіки в Україні супроводжувався корінним реформуванням базових соціально-економічних відносин. В основу реформ було покладено введення приватної власності на засоби виробництва з метою підвищення ефективності використання виробничих ресурсів. Приватна власність стала основою ринкової економіки. Економічні реформи потребували відповідного правового оформлення, у зв’язку з чим корінним змінам піддалися провідні галузі права, у тому числі право цивільне. Результатами цих процесів стало закріплення на рівні загальних засад цивільного законодавства принципу неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом.

Абсолютний характер права власності походить з римського права. Так, у праві Юстиніана право власності позначалося як найбільш повна влада особи над річчю [343, с. 325]. Отже, з часів Стародавнього Риму і до сьогодні право власності є природним і невід’ємним правом особи. Такий підхід закріплено у всіх європейських країнах. Так, відповідно до ст. 544 Цивільного кодексу Франції, власність є правом користуватися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонене законами або регламентами [123, с. 21]. Відповідно до параграфа 903 Німецького цивільного кодексу, власник речі може розпоряджатися річчю на свій розсуд і усувати інших осіб від будь-якого впливу на неї [123, с. 108]. В Україні правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК). З усіх вказаних визначень права власності очевидними є два аспекти – з одного боку, право власності є абсолютним правом особи, але з іншого боку воно обмежується законом та інтересами третіх осіб. Тому з одного боку встановлюється неприпустимість позбавлення права власності, а з іншого – існують випадки, коли право власності може бути обмежене аж до його припинення, якщо цього потребують державні або суспільні інтереси.

На думку Є.А. Суханова, принцип недоторканності власності, як приватної, так і публічної, означає забезпечення власникам можливості використовувати майно, що належить їм, в своїх інтересах, без загрози його довільного вилучення або заборони чи обмежень у використовуванні. Очевидне його фундаментальне значення для організації майнового обороту, учасники якого виступають як незалежні товаровласники. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як за рішенням суду, прийнятому на законних підставах. Вилучення майна в публічних інтересах також допускається лише в прямо встановлених законом випадках і з обов’язковою попередньою рівноцінною компенсацією. Таким чином, цей принцип не виключає зовсім випадків вилучення майна у власника, але робить їх необхідним і суворо обмеженим виключенням із загального правила [129, с. 59].

 Такої ж думки дотримуються і українські дослідники, зазначаючи, що неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, як загальна засада цивільного законодавства, означає, що правова охорона власності забезпечується усім власникам, незалежно від її форм і видів. Недоторканість власності забезпечує майновий правопорядок в економіці, можливість власниками використовувати майно в своїх або чужих (дестинаторських) інтересах, бути захищеним від безпідставного його вилучення чи обмеження можливостей використання [486, с. 16].

Принцип непорушності (недоторканності) права власності досить повно і однозначно закріпений в ст. ст. 319, 321 ЦК України. Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Отже, усі власники самостійно здійснюють свої правоможності і не зобов’язані отримувати на це дозвіл інших осіб, у тому числі державних органів. Згідно ж з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Видається, зміст поняття «непорушність» полягає в недоторканності, як права власності, так і самого майна власника. Всі інші особи зобов’язані утримуватися від заподіяння йому шкоди, від безпідставного вилучення його у власника.

Значення принципу недоторканності власності полягає у тому, що заборонено позбавляти власника його майна без підстав, вказаних в законі. Право на майнову недоторканність власності стає постійним атрибутом, невід’ємним від самого права власності. Закріплюючи цей принцип у якості засади цивільного законодавства, законодавець обмежує всіх осіб, що протистоять власнику, певними рамками, забезпечуючи, з одного боку, нормальний, безперешкодний розвиток і реалізацію прав власника, з іншого – захист при їх незаконному обмеженні або порушенні.

Зміст принципу недоторканності права власності складається з таких позитивних дій власника, як:

1) вільно, на свій розсуд здійснювати будь-які не заборонені законом дії відносно речі;

2) захищати власність від інших осіб;

3) бути інформованим про підстави обмеження або позбавлення майна або майнових прав, якщо це відбувається проти волі власника;

4) оспорювати обмеження права власності, що не відповідають закону;

5) вимагати усунення будь-яких незаконних перешкод з боку третіх осіб, зокрема держави, що роблять замах в тій або іншій формі на права власника [193].

Підтвердженням цього підходу може бути така справа. Макіївська міська рада звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити А. права власності на житлове приміщення. Позивач просив зобов’язати Реєстраційну службу Макіївського міського управління юстиції Донецької області виключити з реєстру прав власності реєстрацію права власності на квартиру, що належить А. Свої вимоги обґрунтовує тим, що будинок, в якому знаходиться квартира А. перебуває в комунальній власності територіальної громади міста. Як представницький орган територіальної громади Макіївська міська рада змушена звернутися в суд з позовом про захист порушених прав членів територіальної громади, які мешкають у вищезазначеному будинку, оскільки за їх зверненнями було проведено обстеження будинку на предмет дотримання мешканцями житлового законодавства. Під час такого обстеження було виявлено, що А. порушує Правила користування приміщеннями житлових будинків, а саме вона тривалий час не проживає в квартирі. Її недбале ставлення призвело до того, що квартира непридатна для проживання, безгосподарське утримання призвело до руйнації загального неподільного майна багатоквартирного будинку. В зимовий період розморозилися внутрішньобудинкові мережі водопостачання та водовідведення і інші мешканці залишилися без води та змоги користуватися централізованою каналізацією. Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, тому просив позбавити відповідача права власності на житлове приміщення.

Відповідач позов не визнала і суду пояснила, що в 2006 році на підставі договору купівлі-продажу вона придбала квартиру. До жовтня 2010 року в квартирі проживав брат її померлого чоловіка, однак у зв’язку з тим, що в сусідній квартирі поселилися наркомани, які били брата, викрадали речі, він змушений був покинути квартиру. Квартирну плату та комунальні платежі постійно сплачувалися до 2010 року, а потім у неї не було матеріальної можливості проводити оплату, так як вона захворіла, перенесла дві операції. У лютому 2013 року вона оплатила заборгованість по квартирній платі, встановила в квартирі водомір і має намір там проживати.  Квартира знаходиться в задовільному стані, в ній знаходяться меблі і речі.    

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що квартирна оплата та оплата за комунальні послуги з 2006 року по 2010 рік проводилися регулярно. У 2013 року нею оплачено борг за 2012 рік  на загальну суму 940 грн.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам’яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно п. 2 ст. 346 ЦК України право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. В судовому засіданні представником позивача не було надано жодних доказів, які б підтверджували наявність будь-якої із зазначених вище підстав. Позивач просить позбавити прав власності відповідача, однак такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів взагалі не передбачений ст. 16 ЦК України. Тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, і тому вони не підлягають задоволенню в повному обсязі. [425]          

В основі принципу неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом, лежить положення ч. 4 ст. 41 Конституції України, згідно якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/38061.html