Напрями реформування публічного управління в Україні

Узагальнення зарубіжного досвіду реформування публічного управління, визначення особливостей публічного управління в Україні та викликів, що стоять перед ним, дають підставу запропонувати такі основні напрями реформування публічного управління в нашій державі.

1. Забезпечення соціальної ефективності, соціальної результативності і соціальної справедливості. Побудова реальної соціальної держави, здатної реалізувати продекларовані права громадян на гідне життя, повинно, на нашу думку, стати головною метою реформування публічного управління.

Нова система публічного управління має відповідати критеріям соціальної ефективності та результативності. Реформування управлінської діяльності та всієї системи публічного управління повинно бути орієнтованим, на нашу думку, на реалізацію соціальних цінностей, на досягнення соціальних ефектів, здатних зробити життя кожної людини більш гідним і вільним, а відносини між людьми більш справедливими і рівноправними.

У цьому зв’язку перед суспільними науками і в першу чергу перед наукою публічного управління постає важливе методологічне та методичне завдання більш чітко концептуалізувати і операціоналізувати дані поняття. Існує явна потреба в розробці системи соціальних і соціологічних показників та індикаторів, за допомогою яких можна зафіксувати ці соціальні ефекти. Вирішення даних завдань дозволить створити реальні наукові інструменти вимірювання таких гуманістичних складових соціальної ефективності публічного управління як міра розвитку соціальної справедливості, її благополуччя, добробут тощо.

Серед основних соціальних ефектів, покликаних вивести систему публічного управління на новий рівень ефективності, головне значення набуває проблема зростання соціальної довіри, формування і зміцнення соціального партнерства та співробітництва, підвищення рівня громадянської та соціальної відповідальності. Основні умови реалізації ідеї соціальної держави у процесі реформування системи управління можуть бути реалізовані в ході практичної актуалізації таких соціальних цінностей, як справедливість, благополуччя, рівноправність, вільний розвиток кожного. Серед головних критеріїв реформування системи публічного управління виступають, у першу чергу, такі аспекти соціальної ефективності управлінської діяльності, як розвиток соціального капіталу та людського потенціалу, що виявляються в реалізації наявних можливостей розвитку, запобіганні гострих соціальних конфліктів, подоланні критичних значень соціологічних показників розпаду соціального порядку.

2. Підтримка рівноважного балансу інтересів і загальногромадянського діалогу між різними соціальними верствами та соціально-культурними групами населення. Цей напрям є логічним продовженням попереднього і пов‘язаний із завданням забезпечення соціальної ефективності. Держава, виконуючи дану місію, має відігравати роль арбітра між різними соціальними групами, знімаючи гостроту соціальних конфліктів між ними, створюючи умови для розвитку соціальних механізмів самоорганізації та соціального порядку на основі селекції і артикуляції спільних інтересів і соціальних устремлінь. Соціальний розкол не тільки викликає нестабільність у суспільстві, а й блокує дію мотиваційних механізмів, що стає головною перешкодою мобілізації потенційних можливостей, які містяться в соціальному капіталі.

Підкреслимо, що формування сильної та ефективної системи публічного управління неможливе без соціальної консолідації суспільства, розширення громадської підтримки цілей і дій української влади. Прагнення зміцнити державу, зробити владу сильною, спираючись тільки на консолідацію правлячої еліти та великого корпоративного капіталу, без широко залучення в публічне управління інститутів громадянського суспільства та місцевого самоврядування є малопродуктивним і приреченим на неуспіх.

3. Скорочення масштабів і ресурсів публічного управління. В епоху світової фінансової кризи практично всі країни світу пішли на істотне скорочення апарату управління. І лише в Україні протягом 2008 – 2013 рр. кількість осіб, які працюють у системі публічного управління, практично не скоротилися [49]. Відповідно, нагальними залишаються проблеми скорочення витрат на фінансування системи публічного управління. Як доводить світовий досвід, цього можливо досягти декількома засобами:

1. радикального скорочення державного апарату (але це може спровокувати неабиякий соціальний вибух);
2. демонополізації та маркетизації, тобто переведення частини традиційних функцій і структур державної служби на комерційну, контрактну основу (але це може посилити корупцію, збільшити вартість та знизити якість послуг, що надаються);
3. дерегуляції, тобто звільнення від бюрократичних правил і приписів, що перешкоджають проведенню державної політики;
4. децентралізації і деконцентрації, що означає передачу певних функцій і повноважень на низові рівні управління, місцевому самоврядуванню, а також створення автономних організаційних структур, що володіють фінансовою самостійністю і несуть повну відповідальність за результати;
5. передавання частини послуг, які надаються місцевими органами державної влади, громадським установам, зокрема, в таких сферах, як освіта, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення;
6. удосконалення організаційних структур і діяльності органів публічного управління, за рахунок проведення якісного функціонального аналізу та подальшого перерозподілу повноважень між окремими організаціями, структурними підрозділами;
7. реформування принципів організації державної служби, зокрема, системи оплати праці і стимулювання державних службовців (установлення прямого зв‘язку між соціальною результативністю і ефективністю та оплатою праці); системи навчання, підвищення кваліфікації та розвитку персоналу (забезпечення можливостей для постійного професійного зростання); форми атестації та оцінки виконання обов’язків (забезпечення публічності цього процесу) тощо.

Саме останні п‘ять напрямів, які добре себе зарекомендували під час проведення адміністративних реформ в усьому світі, мають бути запроваджені, на нашу думку, і в Україні.

4. Багатовекторна демократизація публічного сектора. Вона, на нашу думку, має проявлятися в такому:

• проведення широких консультацій з громадянами за допомогою соціологічних опитувань;
• підвищення відкритості публічного сектора, можливості забезпечення доступу громадян до матеріалів і процесу роботи органів влади;
• підвищення відкритості окремих чиновників, зокрема через забезпечення ведення персональної сторінки в соціальних мережах, підтримці постійного діалогу з громадськістю;
• забезпечення підзвітності інститутів публічного управління перед громадянами, проведення регулярних і відкритих публічних звітів про результати своєї діяльності.

Іншими словами, важливою умовою ефективної роботи органів публічної влади є гласність, публічність і обов’язковість обґрунтування прийнятих рішень, забезпечення реалізації права громадян на їх роз’яснення, посилення відповідальності за покарання, за надання помилкової або перекрученої інформації, а також розширення консультативної та інформаційно-аналітичної роботи з громадськими організаціями та населенням.

5. Підвищення якості послуг і механізму контролю над ними. Останнім часом, ґрунтуючись на поширеній моделі «нового публічного менеджменту», популярним стало гасло «створення структур, орієнтованих на споживачів». За ним стоять спроби керівників різних інститутів поставити в центр діяльності держави обслуговування інтересів і задоволення потреб громадян. Між тим, ці спроби зустрічають серйозний супротив на місцевому рівні, що активізує проблему залучення до процесу оцінки надання послуг самої громадськості. Варто зазначити, що тільки таким чином можна перетворити відносини «прохач послуг – надавач послуг» в ситуацію «замовник – надавач послуг». Отже, підвищення якості послуг, які надаються органами публічного управління, потребує переорієнтації з розвитку інститутів державного контролю до розвитку системи громадського контролю.

6. Забезпечення стратегічної спрямованості всіх управлінських процесів. У становленні і зміцненні української державності важливу роль має відігравати програмно-стратегічна складова, яка повинна стати об’єднуючим стрижнем спільної діяльності всіх суб‘єктів публічного управління в Україні. Саме тому українській державі вкрай важливо відродити свою стратегічну функцію, чітко визначити конкретні цілі і завдання розвитку і, що не менш важливо, чітко прописати особливості участі в цій стратегії всіх суб‘єктів: органів державної влади, бізнесу, громадськості. Така стратегія повинна бути зрозумілою і доступною для всіх, як і механізми відповідальності за її невиконання.

У зв’язку з цим можливою важливою стратегічною місією публічного управління має стати реалізація «технології інноваційного прориву», яка вимагає розробки та прийняття нетрадиційних, принципово нових рішень. Дана технологія може з’явитися змістовною основою модернізації суспільства, зміни стратегічних цілей розвитку, реорганізації державних управлінських структур. «Інноваційний прорив» – це стрімкий соціальний, економічний розвиток суспільства за рахунок продукування знань, використання наукомістких сучасних і ефективних технологій.

7. Упровадження нових інформаційних технологій. Якщо декілька років тому вирішувалося завдання щодо насичення органів публічного управління інформаційної та комп’ютерною технікою, то сьогодні акцент робиться на підвищенні віддачі від інвестицій в інформаційні технології, які пов’язуються з процесом удосконалення організаційних структур і роботи органів влади (розвиток інформаційних мереж, що пов’язують державні органи з населенням і полегшують доступ громадян до інформаційних банків даних тощо).

Загалом, нові можливості, які відкриваються в даний час з широким впровадженням інтернету, сучасних засобів зв’язку, розвитком соціальних мереж та інших форм масової комунікації та соціальної взаємодії, корінним чином змінили багато уявлень про форми, засобах і прийомах вирішення управлінських завдань.

Широке використання сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій на основі формування національних мереж, що об’єднують локальні мережі регіонів, міністерств, відомств, агентств, використання міжнародних стандартів застосування інформаційних технологій, створення спеціальних центрів, які відповідають за впровадження і розвиток сучасних інформаційних технологій у діяльності державних органів, – має стати важливим напрямком реформування публічного управління в Україні.

8. Упровадження нових соціальних технологій в управлінську діяльність. У сучасній науковій практиці розгляду ролі соціальних технологій в управлінській діяльності основна увага приділяється подальшій розробці спеціальних, добре продуманих і чітко прописаних операцій і дій, які здатні оптимізувати відносини між різними суб’єктами, включеними до управлінського процесу (у тому числі і громадськістю) [88; 113].

Так, зокрема, російський дослідник І. Юрасов стверджує, що в основі всіх соціальних технологій у сфері управлінської діяльності знаходиться процес соціальної комунікації [135]. Тому будь-який управлінський вплив можна звести до процесу спілкування, а технологію, що підвищує ефективність управлінської діяльності, до системи технологічних заходів, дій та операцій. Гармонізують процеси спілкування (комунікацій) шляхом підвищення довіри, згоди, співробітництва між різними суб’єктами, включеними до загального процесу, яким необхідно управляти. Під інноваційною соціальної технологією управлінської діяльності при цьому розуміється в першу чергу розробка і впровадження нових управлінських продуктів, процесів і послуг, які чинять безпосередній вплив на досягнення задуманого результату, здатного вирішити певну соціальну проблему.

Інноваційні соціальні технології в управлінській діяльності засновані в першу чергу на виявленні, розкритті та використанні наявних потенціалів соціальної системи в умовах її цілеспрямованого розвитку та функціонування. Активізація наявних ресурсів розвитку відбувається за допомогою сукупності методів і прийомів певного соціального впливу на різні елементи даної системи. У даному смисловому контексті процес технологізації управлінської діяльності вже є соціальною інновацією, покликаною забезпечити продумані позитивні результати у вирішенні конкретних проблем, на які спрямовані управлінські заходи. Технологізація дозволяє не тільки впливати на соціальні процеси в плані прискорення або уповільнення їх розвитку, а й значною мірою сприяти їх перетворенню відповідно до інтересів соціальної групи, організації, цілями розвитку суспільства.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/85674.html