Повноваження прокурора в судовому провадженні з перегляду судових рішень у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення

Правова система кожної країни передбачає інститути, судові інстанції, які гарантують виправлення помилок, що були допущені судом внаслідок неправильного застосування чи тлумачення закону, використання недоброякісних або недостатніх доказів, неповного чи однобічного з'ясування всіх обставин справи, необ'єктивної оцінки доказів тощо. Такою гарантією є оскарження судових рішень та їх перегляд вищестоящими судовими інстанціями. Кожна країна передбачає таку систему оскарження, яка забезпечує перевірку законності та обґрунтованості судових рішень. Обираючи той чи інший порядок оскарження, відповідну кількість судових інстанцій для розгляду справ, кожна країна виходить із власного комплексу обставин, зокрема політичного становища в державі, стану її інститутів, економіки і фінансів, менталітету народу, його морального стану, освіченості, у тому числі правової, традицій [97, с. 205].

У вирішенні завдань кримінального судочинства поруч із судами першої інстанції беруть участь суди вищої інстанції, які пов’язані із попередніми стадіями єдністю процесуальної діяльності та загальністю кінцевих цілей [171, с. 152].

Перегляд рішень суду першої інстанції є додатковою гарантією захисту прав та законних інтересів учасників кримінального провадження. Жоден суд або суддя суду першої інстанції не може гарантувати безпомилковість прийняття у кримінальному провадженні рішень. Саме цьому жодна держава не обходиться без стадій перегляду судових рішень, що не набрали або набрали законної сили [143, с. 138]. В. Случевський з цього приводу зазначав, що помилки не лише порушують інтереси справедливості, але й створюють, крім того, небезпеку для інтересів публічних, послабляючи дію кримінального закону [153, с. 317]. Метою перевірки обґрунтованості, законності та справедливості судових рішень вищестоящими судовими інстанціями є виявлення помилок, що були допущені під час розгляду й вирішення кримінальних проваджень та їх виправлення.

Чинний КПК України також визначив загальні критерії розгляду справ в апеляційній та касаційній інстанції у вигляді виявлення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого тощо. Слід наголосити, що встановлення ідентичності критеріїв перегляду кримінальних проваджень у вказаних судових стадіях є додатковою гарантією виконання кримінального процесуального завдання визначеного у ст. 2 КПК.

Однак, серед науковців є й супротивника існування у кримінальному процесі інституту перегляду судових рішень. Так, Н.А. Туктарова зазначає: про яку стабільність, авторитетність судового рішення, як вищого акта правосуддя, може йти мова, якщо справа двічі розглядається по суті із винесенням неостаточного вироку у двох судових стадіях, тому що ще раз перевіряється в суді касаційної інстанції [170, с. 79]. Аналогічного погляду на сутність судового перегляду рішень судів першої інстанції у справах приватного обвинувачення дотримується Р. Ласточкіна, А. Александров та Н. Ковтун, які наголошують, що законна регламентація про багаторазовий перегляд судових рішень порушує стабільність судових рішень та авторитетність судового вироку, оскільки кримінальне провадження має властивість багаторазового перегляду [91, с. 78].

Частково погоджуючись із цією позицією Т.П. Ретунська вказує, що зміст більшості кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення складають злочини невеликої тяжкості, доцільно було б апеляційний розгляд кримінального провадження вважати кінцевою судовою інстанцією, чиє судове рішення вступає в законну силу з моменту проголошення. Подальший перегляд кримінального провадження, на думку авторки, є можливий у випадку встановлення нововиявлених обставин. Такий порядок перегляду кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, продовжує автор, в повній мірі дозволило б громадянам реалізувати право на судовий захист порушених злочином законних прав та інтересів, а також повною мірою забезпечувало б дотримання конституційного права громадян на перегляд їх справи вищестоящим судом [143, с. 154].

Ми зі свого боку не погоджуємось із вказаною позицією. Перш за все слід підкреслити, що, як ми вже раніше зазначали, до переліку злочинних дій, що належать приватної форми обвинувачення, законодавець відніс не лише кримінальні правопорушення із незначним ступенем тяжкості, а й тяжкі та особливо тяжкі злочини. За цих умов стверджувати про обґрунтовану доцільність застосування процесуальної економії у вигляді скорочення кількості стадії перегляду судового рішення в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення не доцільно. Також слід зазначити, у випадку посягання на конституційні права людини, внаслідок вчинення злочинного діяння та за цих умов застосування дієвого державного механізму відновлення порушених прав, стверджувати про використання державою певного механізму процесуального обмеження для потерпілих осіб для відновлення особистих прав та інтересів одночасно означало б порушення вимог ст. 55 КУ.

На наш погляд, існування ступеневої системи перегляду судових рішень в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення створюватиме позитивні процесуальні умови за яких особа, яка потерпіла від злочинних дій матиме можливість скористатись змістовним судовим механізмом відновлення порушених особистих прав та інтересів. Також існування змістовної системи перегляду судового рішення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення надасть можливість уникнути будь-якого упередженого розгляду кримінального провадження по суті, а тим більш зменшити можливість помилковості прийняття рішення в справі. У цьому сенсі ми цілком солідарні з І.Я. Фойницьким, який підкреслював, що очевидність постанови судового вироку може бути настільки велика, що подальше приведення його до виконання було б явною не справедливістю, і те зло, якого вже зазнали внаслідок цього, має бути спокутовано державою [192, с. 558]. Стосовно сутності перегляду судових рішень Т.П. Ретунська зазначала, що воно позитивно впливає на підвищення якості судочинства, укріплення законності, забезпечення виховно-попереджального впливу на учасників кримінального судочинства та інших громадян [143, с. 155].

Основний тягар з перегляду судових рішень судів першої інстанції покладається на суди апеляційної інстанції. Як справедливо зазначає В.В. Вандишев, апеляція сьогодні – це форма перегляду судового рішення, що не набрало законної чинності в межах нового судового провадження щодо наявності або відсутності фактичних та юридичних підстав для скасування чи зміни судового вироку або залишення рішення суду першої інстанції без змін [143, с. 139]. І.Р. Харченко також слушно наголошує: апеляційне провадження на теперішній час має абсолютно унікальну юридичну природу. Воно є перевірочною, другою судовою стадією, апеляційне провадження в той же час може виконувати роль суду першої інстанції, за умов більш якісного розгляду справи. Як й касаційна інстанція, апеляційне провадження має завдання перевірки законності, обґрунтованості та справедливості судових рішень прийнятими судами першої інстанції [195, с. 137]. Отже, важливість провадження в суді апеляційної інстанції з перегляду судових рішень  у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення є беззаперечним фактом. Окремого дослідження за умов здійснення якого потребують процесуальні повноваження прокурора.

Відповідно до ст. 393 КПК право на апеляційне оскарження має прокурор. Закон не встановлює будь-яких відмінностей від порядку оскарження прокурором рішень судів першої інстанції в кримінальних провадженнях публічної форми обвинувачення від кримінальних проваджень із приватною формою обвинувачення. Така позиція законодавця додатковий раз підкреслює факт, що він не робить розбіжностей у процедурі апеляційного оскарження в рішеннях судів першої інстанції як у кримінальних провадженнях публічної форми обвинувачення, так й приватної. На наш погляд, окремі аспекти апеляційного оскарження прокурором рішень судів першої інстанції в кримінальних провадженнях приватної форми обвинувачення потребують перегляду.

Під час розгляду попередніх питань дисертаційного дослідження ми звертали увагу на дотримання балансу реалізації у кримінальному провадженні принципу публічності та диспозитивності, а й відповідно «рівномірного» дотримання державних та приватних інтересів під час вирішення кримінальних конфліктів із приватною формою обвинувачення. Баланс та рівномірність реалізації державних та приватних інтересів має дотримуватись не лише під час початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення та під час стадії досудового розслідування, а й в судових стадіях розгляду кримінального провадження враховуючи розгляд в апеляційному порядку.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37562.html