Прийняття слідчим початкових рішень на досудовому розслідуванні

Проблемам прийняття та оформлення процесуальних рішень присвячено монографічні дослідження С. С. Алексєєва, Р. С. Бєлкіна, В. М. Горшеньова, Ф. А. Григор’єва, А. П. Гуляєва, А. Я. Дубинського, В. О. Коновалової, П. А. Лупинської, Я. О. Мотовиловкера, Ю. І. Новика, С. І. Цвєткова, П. С. Елькінд та інших авторів. Якщо в цьому ракурсі звернутися до положень науки логіки, яка постійно поширювала і поширює сферу своїх досліджень, то можна констатувати, що в 50-80-х роках ХХ століття виникли практичні логіки, предметом аналізу яких є судження, міркування, пов’язані безпосередньо з практичною діяльністю людей, з практичними діями особистостей, націленими на досягнення певної свідомо поставленої мети. До практичних логік як різновиду модальних логік, належать, по-перше, логіка дії, логіка оцінок, логіка вибору, праксеологія, конфліктологія та логіка прийняття рішень [243, с.15]. Логіка вибору та прийняття рішень аналізує такі висловлювання, які відображають проблемну ситуацію в житті окремої людини, соціальної групи, людства в цілому, коли необхідно зробити вибір потрібної дії між декількома альтернативами і прийняти рішення, яку з альтернатив вибрати. Ситуація вибору і прийняття рішення включає такі структурні частини: постановка мети; пошук необхідного методу або засобів вибору на підставі наявного знання, яке є в суб’єкта; боротьба мотивів, яка передує прийняттю рішення; оцінка альтернатив за певними критеріями; прийняття рішення, тобто остаточне визначення, яка з альтернатив є більш бажаною, необхідною, доцільною. З логічної точки зору ситуація вибору означає альтернативу. Найбільш поширеною в ситуації вибору є дилема, тобто коли необхідно зробити вибір між двома взаємовиключними альтернативами і коли немає третього варіанту між ними. Класична ситуація вибору між двома взаємовиключними альтернативами сформульована У. Шекспіром в трагедії „Гамлет” –„Бути чи не бути” [253, с. 190–192]. У наш час активно розробляється особлива теорія прийняття рішення. Таку теорію розробляють математики, кібернетики, психологи, логіки, семіотики. Відповідно, виділяють математичну, кібернетичну, психологічну, логічну моделі прийняття рішення [735, с.318]. Так, С. В. Страхова для теоретичного обґрунтування останньої гіпотези при прийнятті рішення вважає доцільним розробку варіанта формалізованої постановки завдання прийняття рішень про використання типових версій про мотив вчинення злочину як завдання розпізнавання образів. Запропоновані гіпотези ця авторка планує підтвердити чи спростувати результатами комп’ютерного експерименту із застосуванням сучасної інформаційної технології, в якій реалізовано алгоритми виведення рішення (розпізнавання) [630, с.43]. На наш погляд, такого роду пропозиції є не зовсім реалістичними з огляду на можливості їх застосування у практичній діяльності слідчих підрозділів через багатоаспектність слідчих ситуацій, що вимагають від слідчого індивідуального логічного підходу та стан матеріально-технічного забезпечення підрозділів, які проводять розслідування.

Отже, з логічної точки зору прийняття рішення означає вибір суб’єктом дії однієї із альтернатив. Умови, при яких приймаються рішення, можуть бути визначеними і невизначеними. Визначеним буде середовище, в якому суб’єкт дії приймає оптимальне, єдино можливе рішення в даній ситуації, а невизначеним буде таке середовище, в якому суб’єкт може прийняти і випадкове рішення, тобто таке, яке не є оптимальним в даній ситуації. Рішення, які приймає суб’єкт, в логіці рішень поділяються на надійні, безпідставні, ризиковані. Надійні рішення або рішення, які приймаються з упевненістю, означають, що суб’єкт знає ситуацію настільки точно, що може з упевненістю передбачити наслідки своїх можливих дій або свого вибору. Безпідставні рішення означають, що суб’єкт знає певну ситуацію настільки погано, що не може оцінити всіх можливих наслідків своїх дій або свого вибору. Ризиковані рішення означають, що суб’єкт не може точно передбачити всіх наслідків своїх дій або свого вибору, але може дати ймовірнісну оцінку умовам, обставинам і наслідкам своїх дій або свого вибору [735, с. 318-329]. Для прикладу, в межах указаної проблеми найбільш невизначеними залишаються питання щодо умов виправданості рішень у характерних для оперативно-розшукової практики ситуаціях, які містять ризик. Значною мірою цьому сприяло відсутність у теорії ОРД усталеного поняття ризику, предметних дискусій щодо визначення місця ризику в механізмі прийняття цих рішень, змістовних розробок типових ситуацій, які виникають у разі прийняття рішень у стані ризику тощо. Крім цього, у чинному Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність” не сформульовано правові критерії, за якими рішення, що спрямовані на отримання суспільної користі, але пов’язані з ризиком заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, можна було б вважати виправданими або, навпаки, невиправданими. Наявність означених та інших прогалин у наукових та нормативних джерелах негативно вплинули на практику діяльності оперативних підрозділів ОВС у стані ризику. Зокрема, має місце прийняття необґрунтованих рішень із використанням ненадійних негласних джерел, недостатньої або недостовірної оперативної інформації, простежується зниження оперативності прийняття рішень в умовах інформаційної невизначеності [736, с. 64-65]. Схожі спостереження відзначають Е. О. Дідоренко, С. О. Кириченко та Б. Г. Розовський про те, що в разі конфлікту керівник часто до оцінювання ситуації підходить з позицій постфактової очевидності, ігноруючи психологію сприйняття небезпеки в умовах істотної невизначеності, у якій діяв оперативний працівник. Такого роду очевидність перешкоджає з’ясуванню елементарного питання: чи могла в тих конкретних умовах, за тих конкретних обставин не якась абстрактна, а конкретна особа з певним життєвим і професійним досвідом передбачити конкретні наслідки своїх дій до їх настання? [175, с.82]. Таким чином, в ситуації прийняття рішення, коли слід визначити, яку з існуючих альтернатив вибрати, для суб’єктів дій головним буде визначення, якій із альтернатив віддати перевагу. Ці принципи на смисловому (семантичному) рівні в Аристотеля формулюються так: тому, що є постійним і тривалим, віддається більше переваги, ніж тому, що не є постійним і тривалим; тому, що може бути вибране для себе, віддається більше переваги, ніж тому, що може бути вибрано заради іншого; тому, що взагалі добре, віддається більше переваги, ніж тому, що добре для когось одного; тому віддається перевага, яке саме собою більш прекрасне, більше шанується і більше заслуговує на похвалу; тому, що є практичним, віддається більше переваги, ніж тому, що є непрактичним [11, т.2, с. 347-506]. У структуру висловлювання, яке містить переваги, входять об’єкт переваги, суб’єкт і характер переваги. Об’єкт переваги –це все те, чому віддається перевага перед іншим. Віддати перевагу можна один одному між предметами, станами справ, версіями, альтернативами, але всі вони повинні належати до одного і того ж класу, тобто класу однорідних предметів, класу однотипних явищ, класу версій. Суб’єкт переваги –це людина, група людей, сукупність всіх людей, які встановлюють відношення переваги між певними об’єктами одного і того ж класу. Характер переваги означає оцінку: логічну, правову, моральну, естетичну, культурну та історичну, на підставі якої здійснюється порівняння і прийняття рішення, яку із альтернатив вибрати. Характер переваги визначається словами: краще, гарніше, досконаліше, добріше; мовними виразами: подобається більше; котується вище; вважається кращим. Логічна послідовність прийняття рішення в ситуації вибору така: визначення кількості альтернатив, між якими робиться вибір; дається оцінка кожної з альтернатив за певними підставами: суб’єктивної корисності, суб’єктивної необхідності, законності; моральності; логічності; краси та передбачення наслідку; на підставі оцінки альтернатив визначається метод вибору і метод прийняття рішення за характеристиками: корисно, необхідно, бажано, істинно, гарно; прийняття рішення, тобто здійснення суб’єктом вибору однієї із альтернатив. З логічної точи зору при аналізі ситуації вибору і прийняття рішення необхідно розрізняти теоретичний і практичний аспект, теоретичну і практичну логіку. З точки зору теоретичної логіки для прийняття рішення необхідно встановити істинність однієї із альтернатив і зробити вибір цієї альтернативи, абстрагуючись від усіх інших факторів і критеріїв. У практичному аспекті прийняттю остаточного рішення суб’єктом передує боротьба мотивів, яка є об’єктом вивчення філософів, психологів, моралістів, юристів та письменників. Основою прийняття рішення, вибору варіантів дій, поведінки можуть бути моральні, правові принципи, психологічні установки, зовнішні обставини, конкретна практична ситуація, яка обумовлює той або інший вибір, конкретний розрахунок [253, с.194-195]. Теоретичний і практичний аспект ситуації вибору, вплив практичного життя на прийняття рішення, іноді алогічного, показав логік Р. Смалліан. Він зазначає, що логіка може змусити людину повірити в те, що вона сказала істину, але в той же час почуття власної брехні залишається [604, с.11].

Вироблення рішення –це творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множини можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Технологія прийняття управлінських рішень базується на використанні системи методів, які можна класифікувати у три групи: евристичні, колективні, кількісні. Треба особливо підкреслити, що будь-яке управлінське рішення повинне мати обов’язкове наукове обґрунтування. Евристичні методи прийняття рішень базуються на аналітичних здібностях осіб, які приймають управлінські рішення. Ці методи спираються на інтуїцію, порівняння альтернатив з урахуванням набутого досвіду, вони оперативні, але не гарантують вибору безпомилкових рішень [173, с.114-116]. Слід погодитися також із тим, що цей процес вимагає глибокого знання чинного законодавства та широкого спектру різносферної інформації [435, с.28]. Вказані визначення, на наш погляд, в повній мірі підходить і до процесуального рішення слідчого.

Кожне рішення, в тому числі рішення слідчого, з процесуального погляду проходить такі стадії, як підготовка, прийняття і виконання. Підготовка рішення полягає в обґрунтуванні варіанта для його прийняття. Ця стадія містить з’ясування проблеми та її осмислення, збір і аналіз інформації, постановку завдань, пошук шляхів їх вирішення. Стадія прийняття рішення здебільшого формалізована, прописана у нормах КПК. Виконання –це фактична реалізація завдань, поставлених у прийнятому рішенні. Стадія виконання потребує тих рішень, які між актом прийняття і досягненням результату вимагають цілеспрямованої діяльності. Деякі рішення реалізуються безпосередньо в момент їх прийняття [747, с.335]. П. А. Лупинська акцентує увагу на тому, що прийняття процесуального рішення включає етапи, які притаманні прийняттю рішень в будь-якій галузі соціального управління. Це збір і оцінка інформації, яка приводить до висновку про наявність (відсутність) визначених обставин і ознак, які необхідні для рішення (цей етап ще називають інформаційним), і власне прийняття рішення про дію на основі отриманої інформації. На другому етапі наявна інформація зіставляється із правовими умовами прийняття рішень і цілями, які повинні бути досягнуті цим рішенням, приймається рішення про те, як слід діяти [390, с.29]. Тут очевидно, що постає запитання належного інформаційного забезпечення при прийнятті процесуального рішення. У юридичній літературі висловлено також точку зору про те, що в механізмі прийняття рішень в кримінальному судочинстві можна виділити три етапи: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) встановлення нормативної основи справи; 3) вибір та формулювання процесуального рішення, тобто застосування конкретних процесуальних норм до встановлених фактичних обставин справи [504, с.12].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37592.html