Специфіка джерел спортивного права

В юридичній літературі термін "джерело права" застосовується у двох значеннях - у значенні матеріального джерела права і у значенні формального джерела права. Під матеріальним джерелом права розуміють причини утворення права, тобто все те, що згідно з відповідним підходом породжує (формує) позитивне право: ті чи інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей тощо [100]. У матеріальному аспекті джерелом правових норм виступають реальні суспільні відносини. Сучасні економічні умови здійснюють суттєвий вплив на формування права. Окремі вчені (Н.Г.Александров, Л.Р.Сюкіяйнен) відносять до джерел права діяльність держави по встановленню правових норм та адміністративні і судові прецеденти. При цьому форми вираження таких норм розглядаються як форми, а не як джерела права.

Великий юридичний словник подає таке визначення: джерела права – форми закріплення (зовнішнього виразу) правових норм. Основними видами джерел права є нормативні правові акти та правові звичаї, судові прецеденти, а також міжнародні договори та внутрідержавні договори (договори нормативного змісту) [25].

Джерела права – це обставини, що спонукають появу і дію права. Термін "джерело права" юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тіт Лівій назвав закони XII таблиць джерелом усього приватного права. Р.О.Халфіна зазначає, що "для позначення форм вираження правових норм доцільно використовувати термін "джерело норм права", тоді "джерелом права" можна позначати соціальні умови і передумови права, а "юридичним джерелом" – правотворче рішення компетентного органу про прийняття, зміну або скасування нормативного правового акту, правових норм" [192, С. 124].

Не погоджуючись з такою термінологічною формою лише через те, що вона може заплутати практику, ми цілком погоджуємося з вищевикладеною думкою і хочемо підкреслити, що генезис появи і специфіки джерел права в формальному сенсі, втім як і появи спортивного права як самостійної галузі, вкорінений у суспільному інтересі в розвитку права, усталенні і розвиткові спортивних відносин, природі спорту як явища і його зростаючому впливі на суспільну свідомість.

Для того, щоб зробити висновок про виникнення джерельної правової бази для нової галузі права, необхідно враховувати і те, чи вказані нормативно-правові акти повинні характеризуватися певною специфікою, що не дозволяє включити їх до складу вже існуючих галузей права. Як правило, появі галузі права передує її функціонування в якості підгалузі чи інститутів в рамках однієї із вже існуючих галузей права, на основі якої вже формується власне нова галузь права.

Крім особливого об'єкту регулювання і визначення специфіки методу правового регулювання, сукупність нормативно-правових актів, що стають джерелами галузі права, повинна обов’язково диференціюватися системними характеристиками, такими як ієрархічна підпорядкованість, єдність, комплексне регулювання питань, що висвітлюються тощо. Таким чином, першим кроком на шляху формування нової галузі права має бути становлення відособленої системи нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання певного кола питань.

В процесі утворення початкової сукупності нормативно-правових актів, що мають стати правовими джерелами для нової галузі права, необхідно розрізняти правові акти загального і спеціального характеру. Відмінності між ними полягають в тому, що акти загального характеру присвячені питанням регламентації широкого кола правовідносин, в той час як спеціальні акти призначені для регламентування вузької специфічної групи правовідносин.

Оскільки під джерелом права теорія права розуміє спосіб зовнішнього виразу правових норм, то по відношенню до спортивного права слід зазначити, що система джерел спортивного права є достатньо розгалуженою порівняно з іншими галузями права, що значною мірою зумовлено впливом міжнародних та вітчизняних неурядових спортивних організацій, швидким становленням цієї галузі права із здобуттям Україною незалежності та її самостійною участю у міжнародному спортивному русі.

Слід також зазначити, що відмінністю спортивного права є те, супроти вітчизняного права на загал, що його джерелами, окрім характерного для вітчизняного права нормативно-правового акту як джерела права та правового звичаю, який, проте, використовується досить обмежено, є широко використовувані звичаї, застосовувані у спорті та характерні для багатьох його видів і спільні для всіх світових держав та, частково, прецеденти, оскільки європейське право все ж має значний вплив на формування цієї галузі права на національному рівні в багатьох країнах.

Хоча не можна також не приділити увагу тому факту, що якісно нового значення набув судовий прецедент як джерело права в Україні з прийняттям Конституції України та створенням Конституційного суду України. Цей орган судової влади наділений повноваженнями давати висновки, які є обов'язковими для виконання на всій території України, тобто, вони мають регулятивне значення, а отже, є видом джерел права.

Класифікація джерел спортивного права у формальному сенсі може бути проведена за найрізноманітнішими критеріями. Зокрема за суб’єктами прийняття: особливістю джерел спортивного права є особливе поєднання актів саморегулювання спортивних організацій (які є неурядовими міжнародними організаціями та національними спортивними організаціями) та національного законодавства із нормами міжнародного права.

Національний законодавець в сфері спортивного права імперативно врегулював тільки найбільш засадничі і загальні позиції, які, переважно, не можуть бути застосовані безпосередньо. Водночас, у дуже широких межах нормотворчі повноваження у сфері регулювання спортивних відносин були віддані законодавцем (державою) національним спортивним організаціям.

За видами відносин, які вони регулюють, джерела спортивного права умовно можна поділити на ті, що регулюють власне спортивні правовідносини та ті, що забезпечують регулювання відносин, тісно пов'язаних зі спортивними (реклама, спонсорство, медіа права тощо, які саме в сфері спорту мають ряд специфічних рис).

Основними видами джерел спортивного права є:

• Конституція України;
• Закони України;
• нормативно-правові акти суб'єктів системи спорту та фізичної культури;
• підзаконні нормативно-правові акти органів державної влади у сфері фізичної культури та спорту;
• міжнародно-правові акти в галузі спорту та фізичної культури;
• нормативно-правові договори.

Закони України визначають загальні правові, соціальні, економічні і організаційні основи фізичної культури і спорту в Україні – загальні і спеціальні. Це закріплено у статті 7 Закону України "Про фізичну культуру і спорт",

Джерелами, які встановлюють найбільш загальні засади спортивного права України є Конституція України та Закон України "Про фізичну культуру і спорт", а також інші законодавчі акти України, Автономної республіки Крим, міжнародні угоди та статути міжнародних спортивних організацій. Ці джерела створюють широку дискреційну "рамку" для подальшої саморегуляції спортивних відносин актами саморегуляції спортивних організацій. При цьому, слід зауважити, що, на відміну від інших комплексних галузей права України (муніципального, бюджетного), головний нормативно-правовий акт системи спортивного законодавства і, одночасно, первинне джерело спортивного права, був прийнятий не на виконання Конституції (як, наприклад, закон України "Про місцеве самоврядування" 1997 року та Бюджетний кодекс 2001 року), а на три роки раніше до прийняття Конституції України, у 1993 році.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143238.html