Ґенеза виникнення відносин з охорони фізичних осіб

Конституція України [88], закріпивши у другому розділі основні положення про права та свободи громадянина, поклала на державу обов’язок по забезпеченню безпеки та недоторканості людини, її життя і здоров’я, честі та гідності. Цей обов’язок здійснюється за допомогою всіх можливих правових засобів. Останні утворюють механізм охорони особистих немайнових прав, який закріплений у законі.

До елементів цього механізму відносяться засоби кримінально-правового, адміністративно-правового та цивільно-правового характеру. В свою чергу серед останніх найбільш ефективними є засоби попереджувального характеру, що направлені на недопущення порушень цивільних прав. Особливо важливе місце серед них займають охоронні правовідносини, які спрямовані на безпосереднє забезпечення недоторканості та особистої безпеки фізичних осіб.

Виходячи з вищеперерахованого, а також враховуючі проведення в Україні стрімких економічних реформи, гостро постають питання з управління ризиками в приватному житті фізичних осіб, метою якого є мінімізація ризику [22] заподіяння шкоди фізичним особам. Тому кількість завдань охоронної діяльності зростає і стає ще більш необхідною умовою росту та удосконалення економічного розвитку суб’єктів цивільних відносин. Мінімізація ризиків заподіяння шкоди фізичним особам досягається різними способами як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Дослідження наукового матеріалу з цього питання дозволяє автору констатувати, що як у практиці країн з ринковою економікою, так і Україні, яка стоїть на цьому шляху, сферу управління ризиками заподіяння шкоди фізичним особам можна поділити на три рівня правовідносин: технічні засоби безпеки, страхування та охоронні послуги.

Перший рівень правовідносин складають технічні засоби безпеки, що представляють собою комплекс різноманітніших технічних засобів мінімізації ризиків заподіяння шкоди особі, які стали можливими завдяки досягненням науково-технічного прогресу. Технічні засоби безпеки поділяються на системи забезпечення правопорядку, телевізійні охоронні системи, засоби контролю доступу, системи охоронної сигналізації та інші. Сюди ж відносяться системи пожежної сигналізації і пожежогасіння, частково інтегровані в охоронні комплекси. До цього сегменту відноситься ще сектор оснащення для служб безпеки. Це спеціальна амуніція, одяг, взуття, зброя, спеціальні предмети для виконання працівниками безпеки професійних обов'язків, засоби зв'язку, спецтранспорт тощо [57].

З розвитком економічних відносин в Україні сформувалося коло осіб, які спеціалізувалися на укладенні договорів купівлі-продажу технічних засобів безпеки. В наш час відбувається постійне зростання кількості укладання договорів купівлі-продажу технічних засобів безпеки, договір стає більш складним за об'ємом прав та обов’язків учасників, в нього залучається цілий ряд нових суб’єктів, в тому числі іноземних. Крім цього, відбувається просування і українських технічних розробок, як предмету договору купівлі-продажу. Українські виробники вже тривалий час виготовляють та реалізують периметрові охоронні системи [7]. Зрозуміло, що цей рівень носить ознаки фактичних відносин. Але вони виступають обов’язковою передумовою укладання та елементом належного виконання договору охорони фізичних осіб.

Другий рівень правовідносин управління ризиками – це сфера страхування. Укладання договору страхування може бути умовою договору охорони фізичних осіб [196]. Але науково дослідження в цьому напрямку виходить за рамки обраної теми дисертаційного дослідження.

Третій рівень правовідносин управління ризиками заподіяння шкоди фізичної особі — охоронні послуги у сфері забезпечення безпеки фізичної особи. До цього рівня слід віднести сферу інформаційного забезпечення безпеки, підбор сторін договору, його укладання в належній формі та виконання договору охорони фізичних осіб [108].

Правовідносини у сфері послуг забезпечення безпеки фізичних осіб на сьогоднішній день одержали стрімкий розвиток. У тій чи іншій мірі у правовідносинах з охорони в Україні задіяна велика кількість осіб. Вони сформувалися завдяки поступовим реорганізаціям спецслужб і МВС. Довгий час в МВС і СБУ були проблеми з кадровою політикою, що призвело до широкого відтоку працівників зі спеціальними навичками з державних юридичних осіб в приватний сектор. Це слугувало економічною передумовою виникнення правовідносин з охорони фізичних осіб. На цьому ринку послуг є свої лідери та різні напрями діяльності [112]. Окрім того, сфера охоронних послуг постійно вдосконалюється та розширюється, що також приводить і до виникнення нових договорів охорони.

Таким чином, аналізуючи вищенаведене, можна сказати, що охоронна діяльність по забезпеченню недоторканності особистих немайнових інтересів фізичних осіб охоплює дуже велику сферу суспільних відносин, які до того ж знаходяться у постійному розвитку. Для України, як держави, що знаходиться на шляху переходу до ринкової економіки з елементами інтеграції в європейську спільноту, ці процеси супроводжуються ще й постійним вдосконаленням нормативно-правового регулювання даних відносин. Доказом цього є прийняття цілого ряду кодексів: кримінально-процесуального, податкового, бюджетного.

В умовах економічних реформ осяг правовідносин з охоронної діяльності постійно зростає, та стає необхідною умовою росту та удосконалювання економічного розвитку суб’єктів господарської діяльності (охоронців). На сучасному етапі розвитку України право виступає інструментом економічних перетворень. Механізм правового регулювання економічних перетворень охоплює досить широке коло відносин. Характерно, що зміни, які відбуваються, супроводжуються розширенням організаційно-правових засобів забезпечення прав і законних інтересів держави, організацій та фізичних осіб, підвищенням ролі цивільно-правових засобів охорони майнових та особистих немайнових інтересів суб’єктів правовідносин, які реалізуються шляхом укладання договорів охорони, одним із різновидів якого є договір охорони фізичних осіб.

Дослідження практики діяльності охоронних підприємств (як державних так і приватних) виявило, що сфера діяльності з надання послуг з охорони майнових та особистих немайнових інтересів юридичних та фізичних осіб охоплює доволі широке коло правовідносин. Це в свою чергу характеризується появою нових різновидів договору охорони, які хоч і мають єдину мету - охорона майнових та особистих немайнових інтересів юридичних та фізичних осіб, але відрізняються один від одного за змістом, предметом та характером майнової відповідальності.

Так, за даними ДСО на теперішній час лише підрозділами ДСО охороняється більше 100000 об’єктів, в тому числі: промислових підприємств - 1036, баз і складів - 514, торгівельних об'єктів - 17000, банківських установ -4865, виплатних кас - 5380, місць зберігання зброї - 2262, місць зберігання наркотиків - 952, місць зберігання дорогоцінних металів - 812. Більш ніж 96 % об’єктів охорони обладнані засобами сигналізації, понад 89 % - підключені до пультів централізованої охорони [37]. Окрім того, неможна залишити по за увагою і внесок недержавних служб безпеки у забезпечення економічної безпеки держави, реальне втілення у життя цивілізованих норм підприємництва, боротьбу із злочинністю та зміцнення правопорядку. Відповідно до статистичних даних близько 2000 зареєстрованих в Україні недержавних структур охорони надали послуги майже 100 тисячам підприємницьких структур різної форми власності по охороні державної та приватної власності, супроводу вантажів, здійсненню захисту конфіденційної інформації тощо [12].

Тож, як бачимо, з розвитком економічних відносин між суб’єктами цивільного права цей вид договірних зобов’язань набув широкого використання та реалізації на практиці. Знищуючи залишену від Радянського Союзу державну монополію на цей вид послуг, охоронною діяльністю все більше і більше починають займатися суб’єкти недержавних форм господарювання. Як свідчить практика, цей договір доволі широко використовується у повсякденній діяльності підрозділів ДСО та суб’єктів недержавної охоронної діяльності, що зумовлює необхідність додаткового врегулювання відносин охоронного характеру, пов’язаних з укладанням, виконанням та розірванням договору охорони фізичних осіб.

Досліджуючи процес ґенезу та процес становлення договору охорони фізичних осіб, слід відзначити, що він має свої особливості, які, перш за все, пов’язані з самим процесом розвитку охоронної діяльності. Розвиток останньої тісно пов’язаний з функцією охорони суспільних відносин, яка покладена на державу і перш за все на органи внутрішніх справ. Тому, ми приєднуємося до позиції М.П. Волошина [42], відповідно до якої, функція охорони властива всім державним органам, а для органів внутрішніх справ – це спеціальна функція в боротьбі за охорону власності, суспільного порядку, прав і законних інтересів організації і громадян. Розвиток суспільних відносин приводить до необхідності відокремлення функцій охорони від державних установ та самих осіб. Фізичним та юридичним особам стало економічно недоцільно самим здійснювати охорону фізичних осіб, виробленої продукції, матеріальних цінностей, тобто охороняти свої блага. Виникає необхідність у спеціальному органі, який би звільнив осіб від охоронних функцій, надавши їм можливість зосередити всі сили на  звичайній діяльності[42, с.14]. Таким спеціальним органом стала ДСО, яка надає охоронні послуги підприємствам та організаціям (а після переходу України на ринкові відносини і фізичним особам) відповідно до укладених цивільно-правових договорів охорони фізичних осіб.

Таким чином, дослідження ґенези договору охорони фізичних осіб потрібно проводити у контексті становлення договору охорони в цілому відштовхуючись від ґенези ДСО, як єдиного суб’єкта правовідносин, що вперше почав укладати дані договори.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37929.html