Загальні положення цивільно-правової відповідальності за порушення договору охорони фізичних осіб

Інститут цивільно-правової відповідальності завжди виступав як один з важливих питань цивілістичної науки. У науці воно завжди було дискусійним [71; 81, 82; 104, 135; 148; 200]. У межах цього дисертаційного дослідження ми не ставимо завдання розв’язати загальні проблеми цивільно-правової відповідальності. Це повинно бути предметом спеціального наукового дослідження. Проте у зв'язку з динамічним розвитком економічного та правового життя України виникла тенденція до перегляду багатьох, здавалося б усталених поглядів, є необхідність звернути увагу на деякі питання, що мають практичне значення в договорі охорони фізичних осіб.

Під складом цивільного правопорушення одні автори розуміють сукупність певних ознак правопорушення, що характеризують його як достатню підставу відповідальності, інші – сукупність загальних, типових умов, наявність яких необхідна для покладання відповідальності на порушника цивільних прав і обов’язків та які в різних сполученнях зустрічаються в будь-якому цивільному правопорушенні. Незважаючи на термінологічні розходження, в доктрині радянського цивільного права міцно закріпилося положення про склад цивільного правопорушення як загальної і здебільшого єдиної підстави цивільно-правової відповідальності. Традиційним для прихильників даної концепції бачився і набір елементів складу цивільного правопорушення, який компонується з таких умов: протиправна дія (бездіяльність), шкода (або шкідливі наслідки); причинний зв’язок між протиправними діями і завданою шкодою, вина правопорушника.

За думкою О.С. Іоффе відповідальність – це результат правопорушення, а також, цивільно-правова відповідальність є санкцією за правопорушення, що викликає для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав чи покладання нових або додаткових цивільно-правових обов'язків [76, с.143].

М.І. Брагинський під відповідальністю за порушення зобов'язання розумію встановлені законом заходи майнового впливу на боржника, який порушив зобов'язання. Існують дві форми відповідальності за порушення зобов'язання, по-перше, це відшкодування завданих збитків і, по-друге, сплата неустойки» [24, с.269].

Так, на думку Н.П. Волошина, «охорона несе відповідальність тільки в межах викраденого майна, і якщо злодії пошкодили, попсували майно в результаті крадіжки, то за пошкодження й псування немає відповідальності охорони» [42, с.40],  але така постановка питання суперечить принципам цивільно-правової відповідальності. У цьому разі всі збитки являють собою позитивний збиток у майні. На охорону слід покладати відповідальність за всі збитки (позитивний збиток), що виникли у зв'язку із крадіжкою зі зломом. Установлення цього правила дозволить повністю використати цивільно-правову форму захисту й охорони власності.

В.П. Грибанов, співвідносячи санкцію і відповідальність, робить висновок, що відповідальність – це застосування санкції, певних примусових заходів до правопорушника, а санкція – це конкретний захід, який застосовується до правопорушника [58, с.312–314].

В свою чергу О.О. Красавчиков під санкцією, як мірою відповідальності, розумів установлені законом майнові або інші невигідні для особи наслідки, які застосовуються в разі недодержання закону, невиконання прийнятих зобов’язань, завдання шкоди або за наявності інших, передбачених законом, підстав [93, с.414–416].

О.А. Пушкін характерезував цивільно-правову відповідальність – як покладання на особу, відповідальну за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання або за порушення іншого, охоронюваного законом права, несприятливих майнових наслідків, передбачених правовою нормою. Але, як зауважує автор, не завжди застосовувані до правопорушника міри впливу можуть вважатися цивільною відповідальністю. Такі міри будуть відповідальністю тільки у тому разі, якщо вони спричиняють для боржника додаткові майнові обов’язки [53, с.440].

І.С. Канзафарова визначає цивільно-правову відповідальність як обумовлену особливостями предмета і методу цивільно-правового регулювання систему цивільно-правових засобів, за допомогою яких, з одного боку, забезпечується і гарантується захист цивільних прав та інтересів суб’єктів цивільного права, з другого – здійснюється штрафний і виховний вплив на правопорушників. Як зазначає автор, штучне поширення кримінально-правового вчення про склад злочину на цивільно-правову сферу не лише завдало суттєвої шкоди дослідженню проблем цивільно-правової відповідальності, а й призвело до того, що була порушена принципова межа між публічним і приватним правом [81, с. 4 с.19].

Виходячи з вищенаведеного, висловлені наукові погляди з приводу правової природи цивільно-правової відповідальності в зводяться до основного: до можливості відновлення майнової сфери потерпілої сторони за рахунок покладання додаткових майнових обтяжень на іншу сторону. Саме цим і визначається кінцева мета застосування цивільно-правової відповідальності.

Як зазначається в літературі, можливість майнової компенсації завданих кредитору втрат вказує на основне призначення цивільно-правової відповідальності та заздалегідь стимулює сторони вживати необхідних заходів для запобігання настанню небажаних наслідків, пов’язаних із порушенням договору.

На нашу думку, концепція про правопорушення (порушення суб’єктивного права) як загальну підставу виникнення цивільно-правової відповідальності є більш переконливою, оскільки норми цивільного законодавства саме з порушенням зобов’язання, тобто з порушенням відповідних суб’єктивних прав, які зумовлюються змістом конкретного зобов’язання, пов’язують настання несприятливих правових наслідків (відповідальності та інших) (ст. 611 ЦК України). Правопорушення як підстава виникнення цивільно-правової відповідальності завжди спричиняє для кредитора певні негативні наслідки. Ці наслідки можуть проявлятись у вигляді певних втрат (збитків, моральної шкоди), у неотриманні чи несвоєчасному отриманні того, на що кредитор розраховував, вступаючи в зобов’язання. Зазначені наслідки є причинно-обумовленим результатом правопорушення і, як буде показано згодом, мають розглядатися однією з умов реалізації цивільно-правової відповідальності. Тому пред’явлена кредитором до боржника вимога про відновлення його майнової сфери або того становища, що існувало до порушення права, свідчить уже про реалізацію відповідальності. При невиконанні боржником зазначеної вимоги добровільно, кредитор має право вимагати її виконання у примусовому порядку.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37929.html