Правові наслідки невиконання (неналежного виконання) своїх обов’язків замовником (особою, яку охороняють)

До загальних правових наслідків порушення будь-якого зобов’язання, у тому числі й договірного, чинне законодавство відносить:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Перші два із перерахованих наслідків за своєю правовою природою охоплюються поняттям, що визначається в літературі як засоби оперативного впливу на порушника, решта належать до мір цивільно-правової відповідальності. Перш за все необхідно встановити, які саме із названих правових наслідків і за яких конкретно порушень можуть бути застосовані в разі невиконання чи неналежного виконання договору охорони фізичної особи.

Розпочинаючи аналіз відповідальності замовника (особи, яка замовляє охоронні послуги), насамперед слід визначитися, з відповідним складом правопорушення. Це стосується розробки, обґрунтування та використання певної термінологічної дефініції, яка найбільш повно відповідала б змісту відповідальності з зобов’язання по охороні фізичних осіб. Слід зазначити, що для іменування особи, яка замовляє охоронні послуги, укладаючи договір охорони фізичних осіб, в нормативно-правовій та науковій літературі також не має однозначного визначення, і під цим поняттям використовуються різні визначення. Проводячи пряму аналогію з договором охорони майна, якому присвячено набагато більше праць можемо сформувати наступні групи правових позицій.

Більшість авторів, поіменували особу, яка уклала договір охорони майна, як замовника [60, с. 4]. Цей визначення продовжує використовується і у нормативно-правових актах МВС України, що регламентують порядок здійснення підприємницької діяльності з надання охоронних послуг [157]. Таке іменування використовується і в нормативних актах зарубіжних країн. Так, у Законі РФ “Про приватну детективну та охоронну діяльність в Російській Федерації” від 11.03.1992 р. № 2487-1 для позначення особи, що укладає договір про надання детективних та охоронних послуг, також використовується визначення “замовник”[3].

Тож, виникає питання, чи є доречним вживання саме такого визначення для позначення особи, яка замовляє охоронні послуги. Замовник (від латинського „cliens”) – це особа, яка користується послугами юриста, архітектора, або інших професіоналів; це особа, яка виступає замовником [116, с. 269]. Можна стверджувати про те, що в межах договору охорони майна фізичні та юридичні особи, які замовляють ці послуги, виступають їх замовниками. Однак правильність чи хибність цього висновку потребує більш детального аналізу сутності послуги, яка надається в межах того чи іншого договору про надання послуг. Так, наприклад, вказуючи на договір про надання освітніх послуг, можна стверджувати, що особа, яка замовляє ці послуги, виступає їх замовником, адже вона вилучає корисні властивості даних послуг шляхом підвищення своїх інтелектуальних та розумових здібностей. Те саме можна сказати і про медичні послуги, тобто особа, яка замовляє ці послуги, вилучає корисні властивості даних послуг шляхом покращення стану свого здоров’я.

Що ж стосується договору охорони фізичних осіб, то в цьому випадку не можна стверджувати, що особа вилучає корисні властивості даних послуг конкретно для себе, адже, користуючись охоронними послугами, фізична чи юридична особа не отримує будь-якого покращення ні у духовному, ні у матеріальному плані, а лише попереджує порушення своїх не майнових прав з боку третіх осіб. Окрім того, особа може замовити охоронні послуги не особисто для себе, а для іншої особи. Тому, враховуючи вищевикладене, твердження про те, що особа, яка замовляє охоронні послуги, та є їх замовником, представляється дещо невірним, оскільки вона їх не споживає. А звідси випливає і те, що для позначення сторони, яка замовляє охоронні послуги, використовувати назіу “замовник” є не дуже доречним.

Але, слід зазначити, що вживання такої назви, на нашу думку, є найбільш прийнятним для позначення особи, яка замовляє охоронні послуги, причому немає різниці, чи це буде фізична особа, чи юридична, замовляє вона послуги на особисту охорону (чи охорону іншої фізичних осіб) чи на охорону майна. Тобто, як бачимо, назву замовник можна вживати у будь-якому варіанті позначення сторони договору, яка замовляє охоронні послуги. Окрім того слід зазначити, що назва „замовник” доволі-таки розповсюджений і у ЦК України для позначення сторони договору, яка замовляє послуги ( ст.ст. 837, 867, 875, 892 ЦК України та ін.).

У літературі були запропоновані й інші назви сторони, яка замовляє охоронні послуги. Так, деякі автори називають таку особу „охороняємим” [140, с.288]. Звичайно, що застосування такої назви забезпечує певну індивідуалізацію, однак не договору охорони майна, а договору охорони фізичних осіб, оскільки під охороняємим розуміється саме фізична особа, яку охороняють, але аж ніяк не майно.

Таким чином, цілком обґрунтованим, на нашу думку, є висновок про те, що, у відповідності до всіх вищевикладених аргументів, сторону, що укладає договір охорони фізичних осіб, слід іменувати замовником, тобто особою, яка замовляє дані послуги. Представляється, що назва «замовник» у найбільшій мірі відповідає вимогам, що пред’являються до назв (однозначності, стислості та мовної економії) та є вірним відповідно до правил слововжитку.

В якості замовника у даному договорі охорони фізичних осіб виступає будь-яка дієздатна юридична або фізична особа, яка діє в своїх інтересах чи в інтересах третіх осіб.

Але специфічність умов та виконання договору охорони фізичних осіб тягне за собою наслідки у вигляді особливих умов для замовника. Замовник у свою чергу зобов'язаний дотримуватися усіх зазначених охоронцем правил поведінки, заходів особистої безпеки. У тому випадку, коли він відмовляється від виконання розпоряджень охоронця, останній має право відмовитися від надання послуг, розірвати договір охорони фізичних осіб й зажадати відшкодування спричинених збитків. Це обумовлено тим, що через не належну поведінку замовника охоронець втрачає об’єктивну можливість надати якісну послугу, а в деяких випадках не може надати послугу взагалі. Тому, якщо особа, яка охороняється, не виконує вказівок охоронця чи унеможливлює виконання його обов'язків, охоронець письмово попереджає про недопущення дій подібного характеру. У випадку повторного порушення вимог охоронця, останній має право розірвати договір і стягнути понесені збитки.

Замовник має право давати охоронцю вказівки про припинення охорони, встановлювати, змінювати режим здійснення охорони. Але у даному разі бажання замовника може суперечити інтересам безпеки. В результаті може скластися ситуація, коли замовникові буде спричинена шкода саме в той час, коли його не охоронятимуть. Через це, із метою захистити інтереси охоронця, кожна відмова від його послуг повинна бути зроблена у письмову вигляді, або у присутності свідків.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37929.html