Право публічної служби у контексті європейської інтеграції України

Зроблені у попередньому підрозділі дисертаційного дослідження висновки про систему та джерела права публічної служби дозволяють нам перейти до вирішення питання їх розвитку в контексті європейської інтеграції України, яке, на наш погляд, варто розпочати зі з’ясування сутності останньої на рівні права та її значення для України, в тому числі у сфері публічної служби. Ці кроки створять передумови для дослідження питання адаптації права публічної служби до європейських стандартів та, відповідно, для заходів, спрямованих на вдосконалення правового забезпечення відносин публічної служби.

Рухаючись в обраному напрямку, відзначимо, що на законодавчому рівні поняття європейської інтеграції, як загалом, так і на рівні права зокрема, не закріплене. Тому для розуміння досліджуваної категорії варто звернутись до наукових джерел, за допомогою аналізу яких європейську інтеграцію на рівні права (правову інтеграцію) можна визначити як процес, який полягає у взаємопроникненні, взаємовпливі, досягненні системної сумісності та, як результат, коеволюції правових систем. Тобто її сутність як правового явища полягає у зближенні систем національного права [109, c. 10].

У свою чергу, основними правовими формами цього процесу є гармонізація (коли мова йде про держав – членів ЄС) та адаптація (стосовно держав – кандидатів на членство, потенційних держав-кандидатів та третіх країн). Спільним для цих форм є те, що вони обидві визначають вплив європейського (міжнародного) права на національний правовий порядок та, у свою чергу, збагачують європейське та міжнародне право, проте при адаптації відбувається синтез реципованих норм з національними, а при гармонізації має місце процес узгодження правових норм у рамках однієї правової системи [109, c. 10].

Отже, виходячи з указаного, можна відзначити, що правова інтеграція України до ЄС відбувається у формі адаптації національного законодавства до законодавства ЄС. При цьому, на відміну від розглянутого вище поняття, її визначення закріплене в нормативно-правових актах України, а саме: 

– адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права; передбачає реформування правової системи України та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами (абзаци 1, 2 підрозділу 1 розд. 1 Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98 [187]);

– адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є процесом зближення та поступового приведення законодавства України у відповідність із законодавством ЄС (абз. 1 розд. 1 Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1496 [190]);

– адаптація законодавства – це процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire (абз. 2 розд. 2 Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-ІV).

З наведеного можна побачити, що закріплені визначення містять деякі розбіжності, у зв’язку з чим, за допомогою їх систематизації, ми можемо запропонувати наступне розуміння адаптації як правового вияву європейської інтеграції України на рівні права: це процес зближення національної правової системи із сучасною європейською системою права та поступового приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність із законодавством ЄС (acquis communautaire). Запропонована дефініція повністю узгоджується з метою цього процесу, закріпленою в абз. 7–10 розд. 1 Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, яка полягає у:

– забезпеченні відповідності законодавства України зобов’язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р., інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС;

– розвитку національного законодавства у напрямі його зближення із законодавством ЄС та забезпеченні високого рівня підготовки в 

Україні проектів актів законодавства;

– створенні правової бази для інтеграції України до ЄС.

Разом з цим варто зауважити, що досягнення цієї мети має велике значення для України, оскільки, відповідно до абз. 1 підрозділу 1 розд. 1 Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, воно забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах – членах ЄС. Викладеним обумовлюється необхідність реформування національного законодавства не лише у пріоритетних сферах, визначених ч. 2 ст. 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. [197], ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 р. № 237/94-ВР [203], абз. 2 підрозділу 1 розд. 1 Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, абз. 12–19 розд. 1 Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, абз. 1–17 розд. 5 Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а й, зокрема, у сфері публічної служби. 

Значення адаптації інституту публічної служби до європейських стандартів пояснюється також і тим, що остання є важливим інструментом формування і реалізації державної політики та ключовим елементом системи публічного управління, від ефективного функціонування якого залежить дотримання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвиток країни та поступове входження її до європейської спільноти (абз. 1 розд. 1 Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 5 березня 2004 р. № 278/2004, абз. 1 Концепції розвитку законодавства про державну службу в Україні, схваленої Указом Президента України від 20 лютого 2006 р. № 140/2006, абз. 1 розд. 1 Програми розвитку державної служби на 2005–2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 р. № 746 [186]).

Отже, як проміжний підсумок наголосимо, що розвиток нормативно-правового забезпечення відносин публічної служби має відбуватись виключно в контексті європейської інтеграції України, тобто в напрямку його відповідності європейським стандартам. З огляду на розглянуте це зумовлено не лише необхідністю вдосконалення правового регулювання окреслених відносин, підвищення якості публічно-управлінської діяльності та надання адміністративних послуг, а й забезпечення дотримання прав і свобод громадян, розвитку держави як дійсно демократичної і правової, досягнення нею рівня розвитку європейських держав та, врешті-решт, входження до ЄС.

Продовжуючи розглядати питання даного підрозділу дисертаційного дослідження, варто зазначити, що від моменту підписання Угоди про партнерство і співробітництво, яке можна вважати початковим кроком у проходженні Україною процесу правової інтеграції, право публічної служби пройшло тривалий шлях розвитку, протягом якого було досягнуто чимало результатів у сфері адаптації публічно-службового законодавства до законодавства ЄС та який умовно поділяють на декілька періодів: 

1) 1994–1999 рр., протягом яких було створено засади для функціонування публічної служби в Україні та унормовано такі ключові питання: визначено ранги, порядок обчислення стажу, проведення конкурсу, стажування, ведення особових справ державних службовців, формування кадрового резерву, сформовано систему професійного навчання тощо. [11, c. 33]. На наш погляд, саме в цей період почалося реформування публічної служби в напрямку європейської інтеграції. Так, по-перше, нормативні акти у цій сфері приймались після укладення Угоди про партнерство і співробітництво, а отже, орієнтиром у реформуванні правового забезпечення суспільних відносин були євроінтеграційні прагнення України. По-друге, було видано Указ Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні», яким в основу здійснення реформування системи публічного управління було покладено Концепцію адміністративної реформи в Україні. Цією Концепцією, у свою чергу, було закріплено мету проведення адміністративної реформи – становлення України як високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії. Для досягнення цієї мети вважалось необхідним, у тому числі, виконання завдань з організації на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів, створення нової правової бази, що регламентуватиме публічне управління в Україні. Тобто цим нормативним актом передбачалось реформування публічної служби та її правового забезпечення у напрямку становлення України як європейської держави. З огляду на наведене окреслений період можна назвати початком становлення вітчизняного права публічної служби у контексті європейської інтеграції;

2) 2000–2004 рр. [11, c. 34], протягом яких було офіційно визначено та закріплено на нормативному рівні напрями реформування та подальшого розвитку публічної служби, утверджено курс на адаптацію публічно-службового законодавства до європейських стандартів, що підтверджується прийняттям указів Президента України «Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні» від 14 квітня 2000 р. № 599/2000, «Про концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу» від 5 березня 2004 р. № 278/2004, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005–2010 роки» від 8 червня 2004 р. № 746. Так, цими актами були визначені необхідні кроки в напрямку правової інтеграції, в тому числі: 

– комплексний розвиток законодавства про державну службу як професійного засобу виконання завдань і функцій держави, системне визначення видів державної служби, вдосконалення законодавства з питань проходження державної служби, зокрема: чітке законодавче визначення основ державної служби, її місця в системі державного управління, кола осіб, які належать до державних службовців, критеріїв віднесення їх до

відповідних категорій посад та механізмів прирівняння певних посад 

виходячи зі змісту роботи, її впливу на прийняття кінцевого 

рішення, рівня посадової відповідальності, порядку та умов 

переведення державних службовців з одного державного органу до 

іншого, а також посилення соціальних гарантій державних 

службовців, у тому числі в разі звільнення з посади з незалежних 

від них причин тощо;

– забезпечення політичної нейтральності державних службовців у процесі виконання своїх професійних обов’язків, посилення їх правової та соціальної захищеності;

– стимулювання професійного зростання та високих результатів діяльності державних службовців на засадах рівності оплати за однакові обсяг, інтенсивність роботи і рівень відповідальності;

– удосконалення системи професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з урахуванням подальшої професіоналізації державної служби, засад організації навчання державних службовців в країнах – членах ЄС;

– встановлення порядку надання державних послуг та вдосконалення нормативного регулювання вимог професійної етики державних службовців тощо.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36967.html