---

Тактичні прийоми перехресного допиту в суді

Як свідчать наукові джерела, початок розвитку криміналістичної тактики як розділу криміналістики припадає на кінець ХІХ–го століття [261, c. 5–6]. Однак, фактично її зародження, як і всіх криміналістичних знань, відбулося значно раніше. Вже в період формування найдавніших держав з’являються такі органи як поліція, суди, що нерозривно пов’язано з необхідністю вироблення криміналістичних способів і методів їх діяльності. В цей період з’являються наукові праці, присвячені питанням тактики і організації розкриття і розслідування злочинів.

Спочатку криміналістичні тактичні знання фігурують в працях процесуалістів. Зокрема, заслуговують уваги роботи М.А. Орлова «Рекомендації з досвіду щодо проведення слідства з врахуванням засад моралі та законів», в якій містяться окремі рекомендації з тактики допиту свідків, очної ставці між ними [262, с. 46–47] та Я. І. Баршева в «Підстави кримінального провадження  в ракурсі російського кримінального судочинства», де досить детально викладені тактичні прийоми проведення обшуку, огляду, допиту [263], Г. Гросса «Рекомендації для слідчих як система криміналістики» [264], А. Вейнгарта «Кримінальна тактика. Рекомендації щодо розслідування злочинів», в якій він зазначав, що у боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед, необхідні енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкісті [265].

Щодо судової тактики, то цей напрям залишається й сьогодні недостатньо дослідженим. Проблеми застосування судом рекомендацій науки криміналістики знайшли своє відображення у напрацюваннях Л. Ю. Ароцкера, який писав, що визначення черговості встановлення фактів у справі, послідовність провадження судових дій, побудова судового слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину) – всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду [266].

Судова реформа в Україні здійснюється у напрямі звільнення суду від виконання функції обвинувачення. Суд повинен вислухати доводи сторін, що змагаються (державного обвинувачення та захисту), про доведеність обвинувачення, перевірити наявні у справі докази. Конституція України, як принципи судочинства, оголошує рівність усіх учасників процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свободу в поданні суду своїх доказів. З урахуванням цього конституційного положення якісно змінюється й тактика провадження таких судових дій, як допит (перехресний допит) та ін. У зв’язку з цим можна говорити про тактику суду (судді) [267], тактику державного обвинувачення [268] і тактику професійного захисту [269].

Термін «тактика» (грецьке taktike ― мистецтво шикування військ) означає теорію і практику підготовки та ведення бою [217, с. 689]. У більш широкому розумінні – це система засобів, спрямованих на досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору. Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівноцінна воєнній тактиці та її не варто зводити тільки до тих способів, застосування яких призводить до усунення конфліктних взаємозв’язків та протидії [270].

Проблеми криміналістичної тактики були розглянуті плеядою вчених: Р. С. Бєлкіним, В. П. Бахіним, В. Є. Богинським, О. М. Васильєвим, В. К. Весельським, Г. Ф. Горським, О. М. Гусаковим, Г. Г. Доспуловим, Л. Я. Драпкіним, О. В. Дуловим, О. О. Єршовим, Л. М. Карнєєвою, О. Н. Колєсніченко, В. П. Колмаковим, В. І. Коміссаровим, В. О. Коноваловою, В. С. Кузьмичовим, В. О. Образцовим, М. І. Порубовим, О. Р. Ратиновим, М. С. Строговичем, В. Ю. Шепітьком, М. А. Якубовичем, С. Ю. Якушиним.

Погляди на сутність і зміст криміналістичної тактики не раз змінювались. Якщо раніше до тактики відносили разом з прийомами провадження окремих дій під час розслідування злочинів характеристику злочинців, приховані способи їх спілкування, класифікацію способів вчинення злочинів, потім переважно прийоми здійснення слідчих дій, то наразі криміналістичну тактику вважають складною системою положень, прийомів і рекомендацій, що відносяться не тільки до провадження окремих процесуальний дій, але і до організації і планування досудового і судового слідства в цілому, здійснення різних заходів організаційного і технічного характеру тощо [271]

Центральне місце в криміналістичній тактиці займає поняття «тактичний прийом» ― найраціональніший і найефективніший  спосіб дії чи поведінка при збиранні, дослідженні, оцінці і використанні доказів [272].

Правомірність застосування тактичних прийомів визначається не тільки ефективністю, під якою розуміється досягнення можливого результату відповідно до затрат сил, часу, засобів, але і застосування їх відповідно до завдань розслідування чи судового розгляду справи.

Вбачається, що тактичний прийом перехресного допиту ― це найраціональніший у певних судових ситуаціях спосіб проведення даної процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети й заснованого на психологічному механізмі його реалізації.

Дослідження показало, що тактичні прийоми перехресного допиту в розгляді кримінальних справ у суді повинні відповідати таким вимогам (п.5 ДОДАТКУ 2):

1. Недопустимість незаконного тиску на особу, стосовно якої використовується тактичний прийом.

Це означає, що тактичні прийоми повинні застосовуватись відповідно до вимог КПК України. Наприклад, забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу в принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність (ч. 2 ст. 11 КПК) [2; 273].

2. Відповідність принципам моралі, вимогам професійної етики.

Не відповідають завданням судового розгляду обман, невиконання обіцянок, використання негативних якостей особи допитуваного тощо.

 3. Наукова обґрунтованість. Тактичні прийоми перехресного допиту під час розгляду кримінальних справ в суді повинні базуватися на використанні новітніх напрацювань логіки, психології, педагогіки й бути перевірені судовою практикою.

4. Логічність. Тактичні прийоми повинні слугувати єдиній меті і бути пов’язані між собою.

5. Економічність та ефективність. Лише ретельне планування та організованість, коли всі деталі майбутнього перехресного допиту ретельно продумані, дозволять досягти позитивних результатів в економії часу та інших тактичних засобів.

6. Можливість вибору тактичного прийому та практична обґрунтованість його використання. Допитуючий повинен творчо підходити до вибору тактичних прийомів перехресного допиту під час розгляду кримінальних справ в суді і мати можливість заміни іншими залежно від обставин, які склалися у провадженні.

Вищезазначене ще раз підтверджує те, що перехресний допит є однією найскладніших процесуальних дій. Це обумовлено тим, що в психологічно напружених умовах гласного і  змагального судового провадження, в межах відносно коротких часових рамок допитуючий повинен встигнути ввійти в психологічний контакт з допитуваним, поставити запитання і отримати на них вичерпні та правдиві відповіді. Крім того, існують випадки, коли допитуючий зіштовхується з добросовісною помилкою допитуваного, яку необхідно подолати, а в конфліктній ситуації судового розгляду виявити викривлення та брехню в показаннях допитуваного. А це неможливо реалізувати без відповідної тактичної підготовки, яка розроблена криміналістикою, в основному, стосовно допиту на стадії досудового слідства, менше уваги дослідники приділяли тактиці судового допиту в кримінальному процесі і відсутні вітчизняні роботи з розробки тактичних прийомів проведення перехресного допиту під час розгляду кримінальних проваджень у суді.

Доцільним є ситуаційний підхід до вибору тих чи інших тактичних прийомів ведення перехресного допиту під час розгляду кримінальних справ у суді.

Зокрема, серед вчених-криміналістів та процесуалістів відсутня єдина думка з приводу поняття судової ситуації, яке на теперішній час стало предметом широкого обговорення як одна із центральних наукових категорій, з якою пов’язаний подальший розвиток предмета криміналістики [274, 275, 276, 277]. Розглянемо деякі із них.

Так, одним із перших дослідників судового розгляду з позиції ситуаційного підходу був В. К. Гавло, який, підкреслюючи об’єктивний характер судово-слідчої ситуації, визначив її як обстановку, що склалася в ході судового розгляду, яка характеризується наявністю у суду доказів події злочину і особи, яка його вчинила, умовами і обставинами, в яких ці докази досліджуються та добуваються нові, що характеризують стан і перспективу судового слідства з метою встановлення істини по справі [278, с. 69].

Слушною є думку В. В. Коніна, судова ситуація ― це індивідуальна інформаційна модель, у якої відсутня жорстка конструкція і яка здатна до змін [279, с. 201].

Дещо інша позиція С. Е. Вороніна, для якого судова ситуація ― це розумова діяльність судді, яка протікає у вузькому інформаційному полі, обмеженому, з однієї сторони, матеріалами досудового розслідування, з іншої ― жорстко регламентованою кримінально-процесуальною процедурою дослідження доказів та прийняття рішень по справі [280, с. 36].

Як показало вивчення криміналістичних літературних джерел, останнім часом вітчизняними та зарубіжними науковцями робляться спроби об’єднати кримінально–процесуальні і криміналістичні аспекти поняття судової ситуації.

З цього приводу, цікавою, вбачається, позиція Д. В. Кіма, який ситуацію судового розгляду визначив як складну динамічну систему інформаційного характеру, що складається в ході судового слідства, яка відображає його стан і перспективу по кримінальній справі та характеризується наявністю у суду встановлених у процесі досудового розслідування і судового слідства доказів, а також умовами та обставинами, в яких ці докази досліджуються, встановлюються і добуваються нові [281, с. 159–160].

Також заслуговує уваги і особистий досвід Н. П. Кирилової, яка на монографічному рівні показала тактичні аспекти професійних функцій учасників кримінального провадження (державного обвинувача та захисника) з позиції ситуативного підходу, здійснила типізацію судових ситуацій та зазначила шляхи їх вирішення. Цікавою є і авторська класифікація судових ситуацій та алгоритми їх вирішення з позиції професійного судді, державного обвинувача та адвоката–захисника [282, с. 195–220].

Із криміналістичних літературних джерел вбачаються і спроби вчених класифікувати судові ситуації, а також пропонуються шляхи їх вирішення [283, 284, 285, 286].

Cитуаційний підхід до застосування тактичних прийомів перехресного допиту під час розгляду кримінальних справ у суді:

―  відкриває тактичний простір, розрахований на дослідження конкретних ситуацій, які складаються під час перехресного допиту і їх найефективніше вирішення;

―  дозволяє розробляти конкретні методики щодо ведення перехресного  допиту з урахуванням даних ситуацій.

Дослідження показало, що тактичні прийоми, які використовувались під час перехресного допиту при розгляді кримінальних справ у суді різноманітні як і судова практика. Тому їх доцільно класифікувати з урахуванням конфліктної чи безконфліктної [287] судової ситуації, що дозволить вивчити механізм їх впливу на допитуваного і ефективність  застосування. Це буде сприяти подальшому удосконаленню наявних і створенню нових тактичних прийомів, надасть практичну допомогу захисникам та прокурорам  у оволодінні ними.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36660.html