Особа, що вчинює злочини із використанням службових повноважень
Важливим структурним елементом криміналістичної характеристики злочинів, які підлягають доказуванню, є дані про особливості особи злочинця.
Як справедливо зазначав В.О. Образцов, із всієї чисельності властивостей і відношень злочинця, інтерес криміналістики викликають лише ті із них, які «беруть участь» у процесі детермінації механізму злочинів, обумовлюють особливості його відображених можливостей у процесі слідоутворення і, разом з тим, випробують і закарбовують у собі вплив інших осіб, предметів, процесів, які з ними взаємодіють [105, с. 146].
Як показало дослідження, вивченню особи злочинця приділяється увага з боку науковців різних галузей знань: філософами, соціологами, кримінологами, криміналістами, спеціалістами в сфері кримінального права та кримінального процесу.
Зокрема, в юриспруденції особа злочинця розглядається лише як носій певних прав і юридичних обов’язків. Про це говорить те, що особистість злочинця в межах кримінального та кримінального процесуального права містить різний понятійний апарат. Наприклад, у кримінальному праві вивчається «суб’єкт злочину», в кримінальному процесі оперують поняттями «підозрюваний», «обвинувачений», у кримінально-виконавчому праві фігурує «засуджений». Всі ці поняття закріплені у праві. Особи, якими вони позначаються, мають чітко визначений правовий статус, юридичні права і обов’язки.
Вивчення особи злочинця як елемента криміналістичної характеристики дозволяє одержати необхідні дані для розкриття злочину, вибору і використання найбільш ефективних тактичних прийомів [106, с. 70].
У зв’язку з цим, у юридичній літературі питанню вивчення особи злочинця приділяється багато уваги [107, с. 28; 108, с. 12-14].
На початку 70-х років ХХ століття науковцями були здійснені спроби формування поняття особи злочинця та створення криміналістичного вчення про особу як самостійну криміналістичну теорію [109; 110; 111; 112].
В подальшому, окремі питання особи злочинця у криміналістиці плідно досліджувались такими вітчизняними та зарубіжними вченими, як: Ю.І. Азаров, П.Д. Біленчук, Р.С. Бєлкін, В.Д. Берназ, О.М. Васильєв, В.Ф. Глазирін, М.М. Гродзинський, Л.Я. Драпкін, Н.І. Клименко, О. Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, М.Г. Коршик, В. С. Кузьмічов, В.П. Лавров, В.Г. Лукашевич, І.Ф. Пантелєєв, М.В. Салтевський, С. С. Стєпічев, В.Г. Танасевич, О. Г. Філіппов, П.П. Цвєтков, М.П. Яблоков.
У криміналістичних дослідженнях здійснюються спроби надати вичерпний перелік криміналістично значущих властивостей і відносин окремих елементів злочинної події і його центральної фігури – суб’єкта. Теорія і практика показують, що не існує якого-небудь одного типу злочинців, і що насправді існують багато типів, що значно різняться один від одного.
Важко не погодитись з позицією О. М. Коршунової та О. О. Степанова, які зазначають, що злочини вчиняються конкретними особами, які мають певну сукупність ознак, що характеризують їх в особистісному відношенні та є основою для їх визначення як суб’єктів посягання. Суб’єкт посягання є елементом системи злочину, конкретною особою, яка фактично вчинила суспільно небезпечне діяння, центральною фігурою в системі посягання. Від нього залежить створення, функціонування і розпад системи злочину. Він продукт суспільства, середовища, у якій виріс, виховувався, живе і працює. У нього є розум, воля, емоції, знання, потреби і навички, що визначають його відношення до дійсності, до своєї поведінки та вчинення злочинного посягання [113, с. 63].
На думку І.Ф. Герасимова, криміналістично значущими властивостями, які характеризують суб’єкт, є: статево–вікові, фізичні, психологічні характеристики особистості [114, с. 332].
М.П. Яблоков робив акцент на інтересах і потребах особи, знаннях, переконаннях, інтелектуальних, вольових властивостях, темпераменті тощо [115, с. 22]. В доповнення, Ю.М. Антонян, окрім перерахованих вище властивостей, включав такі, як соціальний і сімейний стан, професійну приналежність, освітній і культурний рівень, біологічні і психологічні особливості суб’єкта [116, с. 217]. Крім того, В.О. Образцов звертав увагу на наявність або відсутність легального доступу до предмету посягання, співвідношення місця проживання, роботи, відпочинку суб’єкта з місцем вчинення злочину [117, с. 41].
Сучасний етап розвитку криміналістики, зокрема, слідчої тактики і методики, завданнями боротьби зі злочинністю та злочинами, вчиненими службовою особою з використанням своїх повноважень, вимагають ретельного вивчення з метою характеристики особи встановленого злочинця, зокрема, інформації про властивості:
а) соціальні — соціальне положення особи, його освіта, національність, сімейний стан, професія та ін.
б) психологічні — світогляд, переконання особи, його знання, навички, звички, емоції, почуття, темперамент та ін.
в) фізіологічні — анатомічні та функціональні ознаки особи, біохімічні особливості його крові, слини, поту та ін.
Як показало проведене нами дослідження, визначити вичерпний перелік криміналістично значущих властивостей елементів злочинної події можна лише в результаті вивчення співвідношення суб’єкта до певного виду злочинів, наявності потреб, які задовольняються за рахунок вчинення злочину, тобто мотиву злочинної діяльності. Адже новий погляд на людину має виходити з того, що вона є активним учасником суспільних відносин, суб’єктом перетворення об’єктивної реальності і водночас не позбавлена своєї суто людської природи, неповторних індивідуальних властивостей, внутрішніх (суб’єктивних) особливостей [118, с. 3].
Не вдаючись в полеміку з приводу численних визначень особи злочинця, як елемента криміналістичної характеристики злочинів, вважаємо за доцільне навести, на наш погляд, вдале визначення особи злочинця як сукупності соціально-політичних, психічних i фізичних ознак особи, яка вчинила злочин, що має кримінально-правові наслідки [119, с. 46].
Крім того, як свідчить аналіз законодавства України, наявність таких понять як «посада», «державна служба», «служба»; «посадова особа» і «службова особа», які використовуються у різних законодавчих актах, за змістом не співпадають.
Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» 2011 року, державна служба – це професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг [120].
Державний службовець – громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим щодо підготовки пропозицій стосовно формування державної політики у відповідній сфері; розроблення, експертизи та/або редагування проектів нормативно-правових актів; надання адміністративних послуг; здійснення державного нагляду (контролю); управління державним майном або майном, що належить Автономній Республіці Крим, державними корпоративними правами; управління персоналом державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або їх апарату; реалізації інших повноважень відповідного органу (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» 2011 року) [120].
При цьому посадові обов’язки – це перелік функцій і повноважень, закріплених за посадою державної служби, які зобов'язаний виконувати державний службовець та які встановлені його посадовою інструкцією (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону України «Про державну службу» 2011 року) [120], а службові обов'язки – це сукупність обов'язків державного службовця, визначених цим Законом, правилами внутрішнього службового розпорядку відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату, та його посадових обов'язків (п. 12 ч. 1 ст.1 Закону України «Про державну службу» 2011 року) [120]).
Важливо, що вказаний Закон України «Про державну службу» 2011 року [120] наводить класифікацію посад державної служби залежно від характеру та обсягу посадових обов’язків, що поділяються на п’ять груп. Відповідні групи поділяються на підгрупи (ст. 6 Закону України). Вказані положення використовуються й при наданні оцінки та кваліфікації злочинних діянь.
Принципове значення для нашого дослідження має тлумачення поняття службової особи відповідно до кримінального законодавства України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів (ч. 4 ст. 18 КК України).
Згідно примітки до ст. 364 КК України, службовими особами у статтях 364, 368, 368-2, 369 КК України є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Для цілей статей 364, 368, 368-2, 369 КК України до державних та комунальних підприємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких відповідно державна чи комунальна частка перевищує 50 відсотків або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на господарську діяльність такого підприємства.
Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.
Приміткою до ст. 368 КК України визначено, що службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 369 і 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно із статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, у статтях 368, 369 і 382 цього Кодексу є особи, зазначені у частині першій статті 9 Закону України «Про державну службу», та особи, посади яких згідно із статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до першої та другої категорій.
Розглянемо зміст окремих понять, які стосуються тлумачення «службова особа», зокрема:
Представники влади – це працівники державних органів і установ, наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої приналежності чи підлеглості (наприклад, народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад Служби безпеки України, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори й контролери, лісничі, військові коменданти, начальники гарнізонів та ін.). Закон пов’язує визнання особи представником влади не за посадою, що вона обіймає, а з належністю до однієї з гілок влади - законодавчої, виконавчої чи судової, наявністю в неї владних повноважень (постійних чи делегованих). Відтак представником влади може бути як звичайний працівник державного апарату (наприклад, міліціонер), так і, наприклад, представник громадської організації (наприклад, член громадського формування з охорони громадського порядку під час виконання ним обов’язків з охорони цього порядку).
Так, відповідно до ст. 2 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи – це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції [124].
Отже, військовими службовими особами і водночас працівниками правоохоронних органів можуть бути військовослужбовці, які обіймають відповідні посади, зокрема, в органах: прокуратури; Служби безпеки; Державної прикордонної служби; Управління державної охорони; Військової служби правопорядку у Збройних Силах.
Організаційно-розпорядчі обов’язки - це обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
Адміністративно-господарські обов’язки - це обов’язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо [121] .
Слід зазначити, що поняття «посадова особа» та «службова особа», що вживаються у різних законодавчих актах, за змістом не співпадають. При цьому обіймання особою певної посади чи доручення тимчасово виконувати службові обов’язки має бути оформлено відповідним (усним або письмовим) рішенням - наказом, розпорядженням, постановою, протоколом, довіреністю. Для визнання особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або внаслідок виборів, отримує за виконання службових обов’язків винагороду чи виконує їх на громадських засадах.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/37564.html
