Особливості розвитку передумов формування навичок читання у молодших школярів із дитячим церебральним паралічем

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) — це група стійких непрогресуючих рухових синдромів (парези, паралічі, гіперкінези, атаксія), що можуть бути поєднані з психічними, мовленнєвими порушеннями, рідше з епілептичними припадками, ліквородинамічними розладами, паталогією зору, слуху, інших органів та систем, виступають наслідком органічного ураження центральної нервової системи в пренатальному, інтранатальному та ранньому неонатальному періоді (Бадалян Л., Ейдінова М., Іпполітова М., Козявкін В., Калижнюк О., Мамайчук І., Мастюкова О., Мартинюк В., Правдіна–Винарська О., Семенова К., Фіщенко П., Шипіцина Л. та ін.). За умови урахування переважного ушкодження рухової сфери та відносної збереженості психічних функцій можливою є соціальна адаптація дітей із ДЦП [107].

               Бадалян Л. в 1988 р. кваліфікував дитячий церебральний параліч як сукупне поняття, яке об'єднує групу непрогресивних неврологічних порушень, що виникли в результаті недорозвитку або пошкодження мозку в ранньому онтогенезі. Виражені рухові, мовленнєві і психічні порушення важко піддаються корекції і нерідко спричиняють важку інвалідність [12]. Мастюкова О. та Іпполітова М. характеризують ДЦП як важке захворювання центральної нервової системи, при якому відмічають раннє ураження головного мозку (переважно в період внутрішньоутробного розвитку). Особливо пагубного впливу зазнають ті мозкові структури, за допомогою яких здійснюються довільні рухи [108]. Окрім того, ДЦП у більшості випадків має супровідні відхилення — порушення психіки, мовлення (80%), зору (20%), слуху (15%) та ін. [12, 169, 175, 144, 140, 176].

               Офіційні дані, що характеризують масштаби цієї проблеми в Україні і свідчать про те, що станом на 01.01.2011р. 166 тис. дітей мали статус дитини–інваліда, і це становить 1,9% від усього дитячого населення України. Питома вага дітей, інвалідність яких пов’язана з патологією нервової системи, складала 19,2%. У понад 90 тис. дітей проблема соціальної дезадаптації пов’язана з патологією нервової системи. В дитячому віці рухові порушення найчастіше зустрічаються при церебральному паралічі. Церебральний параліч є однією з найбільш частих причин дитячої інвалідності. Поширеність ДЦП у Європі становить від 2 до 3 на 1000 новонароджених. Даний показник значно не змінюється вже упродовж останніх 40 років. Згідно з галузевою статистикою, поширення ДЦП в Україні становить 2,56 на 1000. Близько 40% дітей народжуються передчасно. Створення європейського реєстру дітей із ЦП у 1998 році (SCPE – The Surveillance of Cerebral Palsy in Europe) підтверджує актуальність даної проблеми та необхідність розвитку різноманітних досліджень в цій галузі з метою покращення реабілітації дітей із ЦП.

      На даний час реабілітаційне лікування дітей з руховими порушеннями регламентується наказами МОЗ України № 623 від 08.10.2007 «Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації дитини–інваліда та порядку їх складання», № 214 від 11.10.1993. «Про удосконалення неврологічної допомоги дітям», № 79/10 від 26.02.01. «Про затвердження плану реалізації додаткових заходів щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005р.», № 889 від 01.12.2009 «Про затвердження клінічного протоколу санаторно–курортної реабілітації дітей з церебральним паралічем».

      Проблема уроджених паралічів привертала увагу науковців ще в XVIII – XIX сторіччях. У роботах вчених Cazauvielh J. (1827), Little W. (1853), Freud S. (1897), Ford F. (1944), Bobat K. (1964) вперше репрезентовано уявлення про стадії різноманітних форм церебрального паралічу у ранньому дитячому віці.

               Провідними дослідниками сучасного періоду становлення науки Мастюковою О., Журбою Л., Нікітіною М., Зінов'євою О., Зінов'євою К. здійснено дослідження стосовно етіології даної хвороби. Завдяки цим та іншим авторам на сьогоднішній день відомо понад 400 шкідливих факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, які спроможні викликати пошкодження плоду на різних етапах його розвитку.

                 Роботи Клосовского Б., Гончарова М., Журби Л., Якуніна Ю., Семенової К., Штеренгерца А., Бормфельда С., Стерника О., Ботта Н. і Ботта П., Войта В., Феллса В., Кебота Г., Беамана П., Обхольцера А., Польского В., Домаля Г., Сана Л. розкривають етіологію появи дитячого церебрального паралічу, як порушення нормального розвитку вагітності на ранній її стадії. Одним з провідних факторів, який впливає на центральну нервову систему плоду, вважають внутрішньоутробну гіпоксію [110].

      Відповідно до міжнародної класифікації хвороб 10–го перегляду – MKX–10, передбачено основні клінічні варіанти ДЦП, пов'язані з ураженням трьох рухових систем: пірамідної, екстрапірамідної та мозочкової. Шифром G 80 позначають дитячий церебральний параліч (ДЦП). Наступна структуризація будується на базі основного шифру:

– G 80.0 – спастичний церебральний параліч (подвійна геміплегія);

– G 80.1 – спастична диплегія;

– G 80.2 – спастична геміплегія (дитяча геміплегія);

– G 80.3 – дискінетичний церебральний параліч (гіперкінетичний, дистонічний, атетоїдний);

– G 80.4 – атактичний церебральний параліч (атонічно–астатичний);

– G 80.8 – інша форма дитячого церебрального паралічу; змішані форми ДЦП;

– G 80.9 – дитячий церебральний параліч неуточнений.

      Детальний опис форм ДЦП подано у Додатку А.

      Своєрідність розвитку пропріоцептивного аналізатора Пропріоцептивний (руховий аналізатор) – це сукупність нервово–рецепторних утворень, які сприймають стан опорно–рухового апарату і забезпечують формування сенсорних відчуттів, що супроводжуються відповідними руховими і вегетативними рефлексами. Руховий апарат інформує організм про положення тіла та його частин у просторі, координацію рухів [29].

  Особливістю пропріоцептивного аналізатора у дітей із ДЦП є те, що він патологічно розвивається з народження, а також тісно пов'язаний із сенсорними порушеннями, особливо з недоліками відчуття власних рухів. Рухові порушення у дітей із церебральною паталогією є своєрідними відхиленнями в моторному розвитку, що без відповідної корекції спричиняють негативний вплив на весь процес формування нейропсихічних функцій дитини.

               Периферичний відділ рухового аналізатора являє собою пропріорецептори (м’язові веретена), що містяться в м´язах, сухожилках і суглобах. Імпульси, що виникають у пропріорецепторах під час рухів, за доцентровими нервами надходять до мозочка і задньої центральної закрутки кори півкуль головного мозку, де виникає відчуття зміни в положенні частин тіла. У результаті подразнення пропріорецепторів виникають рефлекторні скорочення тієї чи іншої групи м´язів, або зміна їх тонусу. Це сприяє підтримці або зміні руху, а також зумовлює позу тіла, яка забезпечує його рівновагу. За допомогою м´язово–суглобового чуття можна при підйомі предмету приблизно визначити його вагу.

      Формування пропріорецепції починається з 1–3 місяців ембріонального розвитку дитини. До моменту народження пропріорецептори та коркові відділи даного аналізатора досягають високого ступеня морфо–фізіологічної зрілості. Найбільш інтенсивно вдосконалюються всі відділи пропріоцептивного аналізатора до 6–7 років. Від 3 до 7–8 років швидко наростає чутливість пропріорецепторів, йде дозрівання підкоркових відділів і кіркових зон. Формування пропріорецепторів, розташованих у суглобах і зв’язках закінчується у віці 13–14 років, а розташованих у м’язах – у 12–15 років. Кінестетичні механізми регуляції парної діяльності рук і ніг інтенсивно розвиваються з 7–11 до 14–15 років [29].

               У дітей з порушенням опорно–рухового апарату внаслідок пізнього дозрівання мозкових структур та рухових порушень пропріоцептивні відчуття страждають. Так, Радигіна В. експерементально підтвердила, що найбільші труднощі учні із ДЦП зазнавали, виконуючи завдання, в яких були задіяні тактильні сприймання пальців рук, дрібна моторика. Дітям було складно зосередитися, запам'ятати позу, спроектувати на другу руку, вони часто намагалися відгадати чи підглянути. Без зорового контролю дітям із ДЦП було складно визначити положення і напрямок руху пальців рук. Розвиток стереогнозу (сприймання предметів на дотик) відіграє важливе значення у розвитку пізнавальної діяльності учня. Особливо при тяжких формах ДЦП ця функція значно порушена. Це зумовлює особливості предметно–практичної та маніпулятивної діяльності дітей, порушення тактильного сприймання. Такий недолік не дозволяє без корекційного впливу усвідомлювати, порівнювати об’єкти навколишнього середовища, збагачувати і конкретизувати уявлення про довкілля, розвивати здатність до узагальнень [131, 168]. У всіх дітей із церебральним паралічем при всіх ступенях моторного дефекту спостерігається затримка в розвитку тактильного сприймання [163].

               Тактильна дисфункція у дітей із ДЦП виражається наступним чином: діти можуть бути гіпер– або гіпочутливі до дотиків, або мають тактильну дискримінацію (нездатність розрізняти тактильний сигнал, диференціювати якості подразника, визначити місце дотику); деякі занадто чутливі діти можуть не витримувати відчуття одягу, окулярів, волосся на своїй шкірі та ін.; інші діти погано реагують на дотик. Вони можуть не відчувати або не орієнтуватися на дотик, навіть якщо він є дуже сильним. Проблеми з мовленням і годуванням можуть виникати через знижену чутливість тактильної системи; спостерігається тактильна дискримінація. Відчуття дотику є, але здається що не можуть зрозуміти, якої поверхні торкаються, важко встановити відмінності між структурами, утруднений пошук з опорою тільки на дотик; спостерігається уповільнена реакція у деяких дітей [159].

               Кінестетичні відчуття у дітей із ДЦП також є недостатньо чіткими і повними. Ейдінова М., Калижнюк О., Левченко І., Мастюкова О., Семенова К., пов'язують порушення кінестезій з порушеннями в розвитку ряду гностичних функцій: просторового гнозису, праксису та стереогнозису [140, 131].

               Відомо, що формування уявлень про своє тіло знаходиться в тісному зв'язку з розвитком рухових функцій, тактильних, зорових та кінестетичних відчуттів і відповідних рухів, в процесі яких пізнається взаєморозташованість частин тіла – схема тіла. Багато  дітей з порушеннями опорно–рухового апарату «забувають» користуватися своїми ушкодженими кінцівками, вони ігнорують їх навіть у випадках помірного ушкодження. Гальмування діяльності пропріоцептивного аналізатора ускладнює, а в деяких випадках і виключає здійснення тих умовнорефлекторних зв'язків, на основі яких будується відчуття власного тіла, пози і дрібна моторика. Звідси елементи апраксії, в основному в рухах пальців рук. Сеченов І. надавав великого значення м'язовим відчуттям (кінестезіям), довільним діям в розвитку саморегуляції руху, а також психічним функціям і мисленнєвим процесам [146]. Дитина із ДЦП не орієнтується в частинах власного тіла. Розвиток схеми тіла тісно пов'язаний із формуванням просторового сприймання. Виникають також труднощі у формуванні понять «ліво», «право», з'являються елементи пальцевої агнозії, труднощі в засвоєні письма, читання та рахунку [135].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39956.html