Історичний аспект дослідження аутистичних порушень

Історія вітчизняної корекційної педагогіки та спеціальної психології свідчить, що, попри відсутність в Україні і в країнах пострадянського простору цілісної, багатогранної, цілеспрямованої системи медико-психолого-педагогічної корекційної роботи, спрямованої на подолання аутистичних порушень, актуальність створення повноцінної системи корекційно-педагогічної допомоги особам із первазивними розладами в усіх сферах їх соціального та особистого життя зумовлює підвищення інтересу до дослідження науково-теоретичних основ проблеми корекції аутистичних розладів у дітей (Ю.В.Бессмертна [18], В.І.Бондар [29-30; 65; 225], І.Д.Бех [19], Г.М.Дульнєв [66], А.Л.Душка [67-69], О.І.Дячков, І.Г.Єременко [70], С.Ю.Конопляста [98-100; 203], К.С.Лебединська [113-116], В.В.Лебединський [117-120], В.І.Лубовський [140-141], С.Д.Максименко [146], І.А.Марцинковский, К.О.Островська [180-183], В.М.Синьов [212-216], В.В.Тарасун [229-237], А.В.Хаустов [251-252], Г.М.Хворова [220; 233; 253-255; 257], А.П.Чуприков [256-257], М.К.Шеремет [260-261; 263-264; 272], Д.І.Шульженко [212-213; 268-272] та ін.).

Вивчаючи та аналізуючи сучасні літературні джерела, можна відзначити, що науковий пошук у вітчизняній корекційній педагогіці та спеціальній психології в останнє десятиліття характеризується підвищеною ативністю дослідження проблем розвитку, навчання та соціалізації дітей з аутистичними порушеннями (Н.С.Андреєва [269], А.Л.Душка [67-69], С.Ю.Конопляста [98-100; 203], Я.М.Крет [105], І.П.Логвінова [135-136], К.О.Островська [180-183], М.В.Рождественська [203-204], Т.В.Сак [99; 208], В.М.Синьов [212-216], Т.В.Скрипник [218-220], В.В.Тарасун [229-237], Г.М.Хворова [220; 233; 253-255; 257], А.П.Чуприков [256-257], М.К.Шеремет [260-261; 263-264; 272], Д.І.Шульженко [212-213; 268-272] та ін.). За даними статистики, станом на кінець 2012 року в Україні налічується 2652 особи з аутистичним порушенням [201]. З точки зору спеціалістів, ці дані значно зросли за останні роки.

Виходячи з аналізу сучасних літературних джерел та вивчаючи наукову спадщину класиків, які детально описали аутизм як спектральне порушення (О.С.Аршатська [5; 63; 174], О.В.Аршатський [63; 174], О.Р.Баєнська [9-10; 63; 115; 120; 172; 174; 200], В.М.Башина [12-14; 43; 211], Ю.В.Бессмертна [18], О.Б.Богдашина [23], М.Ю.Веденіна [6; 35-37; 63; 174], Д.Н.Ісаєв [52; 84; 86; 163], В.С.Каган [84-88], К.С.Лебединська [113-116], В.В.Лебединський [117-120], М.М.Ліблінг [63; 120; 130-131; 174; 200], С.С.Мнухін [162-163], О.С.Нікольська [63; 113-116; 172-174], К.О.Островська [180-183], Н.В.Сімашкова [12-13; 211], Г.Є.Сухарєва [227], А.В.Хаустов [251-252], А.П.Чуприков [256-257], М.К.Шеремет [260-261; 263-264; 272], Л.М.Шипіцина [52; 64; 265-266], Д.І.Шульженко [212-213; 268-272], H.Asperger [281], T.Attwood [282], S.Baron-Cohen [283-284], E.Bleuler [21-22], C.Delacato [285], N.O’Connor, G.Gillberg [52; 288-289], G.Gillingham [290], T.Grandin [291], H.Irlen [292], L.Jackson, L.Kanner [293-294], G.Mesibov [295], T.Peelers [52], K.Quill [297], R.J.Reichier, B.R.Renner, M.Rutter [298], E.Schopler [300], D.Williams [301], L.Wing [302] та ін.), приходимо до висновку, що проблема аутизму вимагає більш глибокого і детального дослідження та вивчення. Як засвідчують науковці, діти з аутизмом – це неоднорідна група, яку об'єднує необхідність ранньої систематизованої лікувально-педагогічної роботи для підготовки їх до навчання, до оволодіння елементарними формами комунікації та взаємодії з оточуючими людьми.

За останні десятиліття саме в українській корекційній педагогіці та спеціальній психології виокремився етап становлення вивчення аутизму, представлений науковою школою В.М.Синьова (зокрема, К.О.Островська, Г.М.Хворова, Д.І.Шульженко), де на перший план ставиться вирішення найбільш актуальних питань з проблеми аутизму: корекція інтелектуального розвитку, формування соціальних компетенцій, розвиток комунікативної сфери. Актуальність зазначених напрямів підтверджена прикладними результатами та значним внеском у сучасну інноваційну світову систему підходів і напрямів дослідження проблеми аутизму.

Звертаючись до історичних джерел, з’ясовуємо, що виникнення і походження терміна «аутизм» пов’язані зі становленням системи знань з проблеми діагностики та подальшої терапевтичної роботи з дітьми, які потребують спеціальних підходів до навчання та виховання.

Термін «аутизм» належить швейцарскому психіатру E.Bleuler (1911), і вперше він був застосований для визначення категорії егоцентричного мислення при шизофренії, що характеризувалося активною відмовою від контакту із зовнішнім світом, зануренням у світ власних фантазій, переживаннями, відірваністю від реального життя, ігноруванням реальних відносин [21-22]. Та погляди E.Bleuler на суть аутистичного феномена, незважаючи на загальне визнання, отримали неоднозначну оцінку і послужили основою для оригінальних концепцій аутизму, які суттєво відрізнялася від вихідного тлумачення. Найбільш значущими виявилися погляди E.Minkowsky, який трактував аутизм як особливу форму психічного життя, викликану втратою вітального контакту з реальністю, «болісно-раціоналістичне» сприйняття, «втрату життєвого контакту», «внутрішню порожнечу» та виділяв первинний і вторинний аутизм, та E.Kretschmer, який бачив у аутизмі ключовий симптом шизоїдного темпераменту. Таким чином, вже у вказаних концепціях синтетичний аутистичний феномен E.Bleuler виявився роздробленим на два по суті протилежних типи аутизму, таких, що мають різне психопатологічне значення. Це роз’єднання надалі вплинуло на виникнення термінологічної неясності і стало причиною труднощів у визначенні діагностичної цінності поняття «аутизм». У подальших дослідженнях домінуюче положення зайняла тенденція до звуження поняття аутизму. Аутизм розглядався як симптом різних процесуальних станів, соціальних зв'язків, що характеризуються втратою емоційного резонансу, потреби у спілкуванні і прагненням до ізоляції [161].

Аналізуючи наукові дослідження з даної проблеми, відмічаємо, що від початку аутизм розглядався лише у структурі патологічного процесу ранньої шизофренії або у зв’язку з шизоїдною психопатією: E.Kraepelin (1923), Н.І.Озерецький (1938), Г.Є.Сухарєва (1949). Синдром дитячого аутизму як самостійної клінічної одиниці був вперше виділений у 1943 році L.Kanner [293-294], якому і належить термін «ранній дитячий аутизм» з причин раннього (від народження) прояву цього синдрому. L.Kanner охарактеризував аутизм як особливий стан з порушеннями спілкування, мовлення, моторики, який було віднесено до станів так званого «шизофренічного» спектру. Основними проявами синдрому раннього дитячого аутизму L.Kanner визначив тріаду симптомів: аутизм з аутистичними переживаннями; стереотипна, одноманітна поведінка з елементами одержимості; своєрідні порушення мовленнєвого розвитку. Майже одночасно з L.Kanner до постановки схожих клінічних проблем прийшов Н.Asperger (1944) [281], який описав приблизний стан у дітей, назвавши його аутистичною психопатією.

Увага до проблеми аутизму, привернута L.Kanner та Н.Asperger, сприяла появі численних досліджень (С.С.Мнухін (1947), A.van Krevelen (1952), М.Mahler (1952), Л.Крік (1961), B.Rimland (1964), M.Rutter (1968), Д.Н.Ісаєв (1969), Г.Н.Півоварова і В.М.Башина (1970, 1974), G.Nissen (1971), М.Ш.Вроно і В.М.Башина (1975), L.Wing (1976), В.С.Каган (1981), M.Rutter (1982) та ін.), завдяки яким було виявлено, що синдром аутизму може входити до структури різних нозологічних форм, можливий при дитячій шизофренії, олігофренії, резидуально-органічних, психогенно обумовлених станах та ін [43; 84-88; 94-95; 150-151; 162-163; 169; 204-206; 209; 302]. Інтенсивні дослідження, вивчення аутизму у дитинстві у багатьох країнах, аналіз накопичених спостережень, розширення біологічних та генетичних експериментів дозволили підтвердити клінічну і біологічну гетерогенність синдрому раннього дитячого аутизму і виокремити його форми з шизофренії та раніше не диференційованих груп аутистичних розладів [14]. L.Wing та J.Gould у 1979 році ввели термін «порушення аутистичного спектру», який показує, що є цілий спектр проблем і підтипів аутизму. У 2004 році було введено термін «розлади спектру аутизму» (РСА).

Причини виникнення аутизму до цього часу залишаються недостатньо диференційованими. Малоймовірно, що будь-яке окреме порушення можна розглядати як єдину причину, що викликає різноманітні за симптоматикою і ступенем тяжкості аутистичні розлади. Хоча специфічні причини аутизму і дотепер залишаються нез'ясованими, останнім часом спостерігається істотний прогрес у розумінні можливих механізмів цього захворювання (Ch.Gillberg, 1999, L.Tsai, 2000). Систематизований аналіз літератури з теми дослідження дозволиви зясувати, що дослідники визначали основними механізмами аутизму такі: L.Kanner – вроджену недостатність біологічних механізмів ефективності, яка спричиняє «афективну блокаду»; Н.Asperger – первинну слабкість інстинктів і розлади сприймання, що призводять до «інформаційної блокади»; R.Lempp – «центральне порушення переробки слухових ввражень», що призводить до блокади потреби в контактах; В.Rimland і С.С.Мнухін – порушення активуючих впливів з боку утворень стовбура мозку [162-163]; Д.Н.Ісаєв та В.Є.Каган – порушення лобно-лімбічних функціональних зв’язків, що відіграє важливу роль у виникненні розладів системи організації і планування поведінки [84-86]; Ch.Gillberg та T.Peeters – спадковість, ранні ушкодження головного мозку, інфекційні захворювання матері під час, інфекції, перенесені дитиною упродовж перших 5 років життя [52]. М.В.Рождественська прослідкувала, що в анамнезі часто вказується внутрішньоутробна чи пологова патологія або перенесені у ранньому дитинстві вторинні (після кору, вітряної віспи) енцефаліти, травми черепа [203-204]. Наукові пошуки Д.І.Шульженко, спрямовані на визначення основоположних причин аутизму [270], виявили наступні причини: генетичні впливи та структурні порушення і функціональні розлади мозку на основі результатів біологічних досліджень [169; 238].

Загалом, більшість науковців визнають, що основою аутизму є порушення центральної нервової системи (ЦНС) [169; 204; 270]. Зокрема, дослідження С.О.Морозова виявили у більшості дітей з діагнозом «ранній дитячий аутизм» ознаки органічного ураження ЦНС [6]. S.Baron-Cohen, R.A.Carper, Е.Н.Cook, E.Courchesne, Ch.Gillberg, G.Goldstein, С.Johnson, В.Luna, N.J.Minshew, D.L.Williams, М.Zilbovicius та ін. відмічають, що приблизно у половини осіб, страждаючих на аутизм, спостерігаються порушення нормального функціонування та нейронної організації мозку, включаючи розвиток дендритів і аксонів, формування синаптичних контактів, програмовану клітинну смерть, блокування нейронних процесів, дисфункції роботи кори серединних скроневих і орбітальних лобних доль (зокрема, ослаблений кровообіг), мозочка, порушення нейротрансмітерів тта ін. Зазначені порушення породжують характерні симптоми, які проявляються при розвитку соціально значущих когнітивних навичок та обробці інформації, зокрема, соціальної. H.J.Chisum, E.Courchesne, G.Dawson, O.Saiton, J.Townsend та ін. досліджували зв'язок між патологіею мигдалеподібного тіла та гіпокампу і проявом раннього дефіциту навичок орієнтації на соціальні стимули, проблемами адаптації до нових стимулів і ситуацій, нездатністю до навчання, пов'язаного з розпізнаванням небезпечних ситуацій, соціальною відчуженістю, поведінковими персевераціями, проблемами переключення уваги з одного стимулу на інший, співнаправленої уваги, емпатії [94; 172-174; 169]. На І Московській міжнародній конференції «Аутизм: вызовы и решения» (2013) були представлені дослідження останніх років в області біології, генетики та медицини, які доводять генетичну обумовленість виникнення аутизму. Наразі висунута точка зору, згідно з якою аутизм є порушенням розвитку нейронних структур, що має біологічну основу і численні причини виникнення (G.Tottier, L.Srivastava, C.D.Walker).

Поліморфність і суперечливість клінічної картини зумовлює різноманітність підходів до тлумачення терміну «аутизм». Так, російські вчені, зокрема К.С.Лебединська, розуміють «аутизм» як «відрив від реальності, занурення у себе; відсутність реакцій на зовнішній вплив або парадоксальність цих реакцій; пасивність і надмірна вразливість у контактах з однолітками». Разом з тим, В.В.Лебединский характеризує аутизм як відсутність або значне зниження контактів з оточуючими, «відхід у себе», у свій внутрішній світ, наповненість і характер змісту якого залежать від рівня інтелектуального розвитку, віку дитини, особливостей перебігу захворювання. С.А.Морозов звертає увагу на те, що у випадках, коли мова йдеться про ранній дитячий аутизм, мається на увазі, що аутизм як симптом спостерігається дуже рано (у перші роки і навіть у перші місяці життя), займає центральне, провідне місце у клінічній картині і має важкий негативний вплив на весь психічний розвиток дитини [64; 163; 165; 277]. Поряд знаходимо визначення аутизму як занурення у світ особистісних переживань з послабленням чи втратою контакту із дійсністю, втратою інтересу до реальності, відсутністю прагнення до спілкування, бідністю емоційних проявів. В Білорусії аутизм визначається як хворобливий стан психіки, що характеризується зосередженістю людини на своїх переживаннях, відходом від реального зовнішнього світу, часто порушується орієнтація у часі, коли події сучасного змішуються з минулим, а реальне з фантастичним (особливо у дітей) [202]. За даними Американської асоціації з аутизму терміном «аутизм» позначають глибоке вроджене порушення, яке носить біоневрологічний характер, що, як правило, проявляється упродовж перших 3-х років життя. У Великобританії трактування поняття «аутизм» у більшій мірі підкреслює мовні і мовленнєві труднощі. Зокрема, E.Newson (1991) визначає аутизм як глибоке порушення, при якому головну роль відіграють розпади мовного кодування (або виділення смислу) будь-якої словесної конструкції. Однак, при різному трактуванні авторами терміну «аутизм», у переважній більшості досліджень аутизм розуміється не як захворювання зі звичайною для цієї категорії етіологією, а як синдром, що описується як поєднання атипових поведінкових характеристик.

Підвищення інтересу до проблеми аутизму і аутистичних порушень в Україні можна спостерігати, аналізуючи зміст словників. Зокрема, у 2003 році (за ред.В.І.Бондаря) зазначається, що аутизм – це хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв’язків із реальністю; виявляється в зосередженості на власних переживаннях, обмеженні спілкування з іншими людьми [225]. А уже у 2011 році (за ред.В.І.Бондаря, В.М.Синьова) розкриття поняття аутизму і аутистичних порушень, під авторством Д.І.Шульженко, значно розширюється. Зокрема, подаються визначення таких понять як «аутизм», «аутистична діяльність», «аутистичний розлад», «аутистичний спектр порушень», «аутистичний спектральний розлад», «аутистичні психічні порушення розвитку у дітей», «аутистичні психологічні маркери» [65]. В Україні вважається, що аутизм є спектральним порушенням, тобто, що паттерни симптомів захворювання, рівень здібностей дітей, а також інші характеристики при аутизмі зустрічаються у найрізноманітніших комбінаціях, а хвороба може мати різні ступені тяжкості [270].

Ми користуємося визначенням «аутизм» у значенні тяжкого порушення розвитку, що характеризується значними недоліками у формуванні соціальних і комунікативних зв’язків із реальністю; виявляється в зосередженості на власних переживаннях, обмеженні спілкування з іншими людьми, а також проявами стереотипних інтересів [65] та «аутистичні порушення (аутистичний розлад)» у якості тяжкої форми патології психічного розвитку з соціальними, комунікативними, мовленнєвими, регуляторними порушеннями [65].

Аналіз класифікацій аутизму виявляє неоднозначність підходів до них. Першими спробами диференціації в середині синдрому дитячого аутизму були клінічні класифікації, які спиралися на етіологію синдрому. Вони відіграють значну роль при розробці адекватних підходів до надання медикаментозної допомоги дітям з аутистичним синдромом. Психолого-педагогічні завдання потребували інших підходів, що визначатимуть у залежності від конкретної ситуації спеціалізацію, стратегію і тактику корекційної роботи. Передусім йшли пошуки прогностичних ознак, які дозволили б оцінити можливості психічного та соціального розвитку дітей даної категорії. Для цієї мети деякі вчені висунули критерії оцінки мовленнєвого та інтелектуального розвитку. Розглянемо деякі класифікації більш детально.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39963.html