Характеристика мовленнєвої діяльності та мовленнєвої активності у дітей з аутистичними порушеннями

Проаналізувавши науково-методичну літературу, ми прийшли до висновку, що для оцінки рівня розвитку мовленнєвої функції у дітей з аутистичними порушеннями важливо знати особливості формування мовлення у процесі нормального онтогенезу. Адже, на жаль, мовленнєвий розвиток дитини з аутизмом не завжди проходить описані нижче етапи у відповідний віковий термін та не завжди підкорюється закономірностям розвитку мовленнєвих функцій.

Проблему мовленнєвого розвитку та значення спілкування у розвиткові мовлення досліджували Б.Г.Ананьєв [4], П.К.Анохін, Т.В.Ахутіна [7], А.М.Богуш [24-27], Т.Г.Візель [38], О.М.Гвоздєв [51], М.І.Жинкін [72-75], О.В.Запорожець [77], І.О.Зимня [80-82], О.М.Корнєв, О.О.Леонтьєв [121-127], М.І.Лісіна [132-133], В.І.Лубовський [140-141], О.Р.Лурія [142-144], І.В.Мартиненко [154-155], І.П.Павлов [184], А.Г.Рузська, В.М.Синьов [214-216], В.В.Тарасун [234], Л.С.Цвєткова, М.К.Шеремет [258; 260; 262-264] та ін. Питання формування комунікативної функції у дітей з аутистичними порушеннями вивчалося О.Р.Баєнською [9-10; 63; 115; 120; 172; 174; 200], В.М.Башиною [12-14; 43], Ю.В.Бессмертною [18], Л.Каннером [293-294], С.Ю.Коноплястою [98-100; 203], К.С.Лебединською [113-116], М.М.Ліблінг [63; 120; 130; 200], І.П.Логвіновою [135-136], Т.І.Морозовою [165], С.С.Морозовим [6; 166-167], О.С.Нікольською [63; 113-116; 172-174], М.В.Рождественською [203], Н.В.Сімашковою [12-13; 211], В.В.Тарасун [230; 232-233; 235-237], Г.М.Хворовою [220; 233; 253-255; 257], М.К.Шеремет [260-261; 272], Д.І.Шульженко [268-270; 272] та ін. Результати педагогічних та психологічних досліджень і спостережень за розвитком дітей з аутизмом взагалі і за їх мовленнєвим розвитком зокрема, свідчать про те, що відхилення в мовленнєвому розвитку є одним з найбільш характерних проявів даного синдрому. При аутизмі порушується сама можливість використання мовлення як такого. Причиною відхилень у мовленнєвому розвитку дітей з аутизмом можна визначити несформованість комунікативної функції, що проявляється як у нездатності повноцінно сприймати вербальну інформацію так і у неможливості адекватно формувати мовленнєве висловлювання та взаємодіяти з оточуючими людьми відповідно до ситуації. Дітям даної категорії характерні специфічні труднощі сприймання інформації і розуміння самої ситуації спілкування, які можуть бути наслідком зниженої потреби у спілкуванні та посиленому прагненні уникати контактів.

Аналіз літератури з теми демонструє, що розвиток мовленнєвої функції здійснюється інтегративною діяльністю мозку і проходить у тісному взаємозв’язку з формуванням усіх психічних процесів, а це означає, що будь-які порушення, відставання чи спотворення у розвитку психічних процесів, відповідно, стануть причиною тих чи інших порушень мовлення. Зрозуміло, що жодна складна форма психічної діяльності не формується й не реалізується без прямої або непрямої участі мовлення. Мовлення починає формуватись лише тоді, коли головний мозок, слух, зір, артикуляційний апарат дитини досягають певного рівня розвитку, а це у значній мірі залежить від оточуючого середовища [16; 184; 186; 258]. Для своєчасного становлення в онтогенезі мовленнєвої функції важливе значення має нормальне функціонування усіх відділів центральної нервової системи, особливо кори головного мозку.

Оволодіння мовленням – складний, багатосторонній психічний процес. Мовлення у дитини, розвиток якої проходить у сприятливих умовах, формується поступово, разом з її ростом та розвитком. Якщо відгородити дитину від одержання нових яскравих вражень, якщо не створити умови, які сприятимуть розвитку рухової та мовленнєвої систем, то це викличе затримку її фізичного та психічного розвитку.

Відомо, що усне мовлення й усне мовленнєве висловлювання формуються у дітей з нормальним мовленнєвим розвитком до 2-3 років (їх супроводжує посилений розвиток розуміння мовлення дорослих). Етапи формування мовленнєвої комунікації дитини супроводжуються вдосконалюванням слухомовленнєвого сприйняття, оволодінням довільною слухомовленнєвою пам'яттю, використанням з метою комунікації інтонаційних засобів мовлення, а також формуванням фонематичного слуху [258]. Саме у цей час у дітей з аутизмом все більш помітним стає поступове відставання у розвитку мовлення, адже, за дослідженнями О.Р.Баєнської, формування даного синдрому уже остаточно завершується саме до 2,5-3 років [9; 172]. У віці 5-7 років починається формування внутрішнього мовлення. Соціальна функція мовлення, за визначенням М.К.Шеремет, – це засіб спілкування, а в плані інтелектуального розвитку – це механізм абстрагування й узагальнення, що створює основу категоріального мислення [258; 262-264]. Тобто, можна зробити висновок, що сензитивний період розвитку мовлення у дітей з аутистичними порушеннями припадає на час формування всепроникаючого характеру синдрому в моторній, психічній, інтелектуальній, емоційній, комунікативній, а, отже, і мовленнєвій, сферах, ускладнюючи, загальмовуючи і спотворюючи природний процес активного розвитку тих чи інших функцій.

Засвоєння мовлення відбувається на основі наслідування, яке має одночасно і пізнавальний, і творчий характер (О.В.Запорожець, В.С.Мухіна, С.Л.Новосьолова, М.К.Шеремет та ін.). Наслідування в мовленнєвній діяльності виступає передумовою як активізації мовлення дітей, так і ціленаправленого навчання мовленнєвій діяльності [170]. М.К.Шеремет вбачає вирішальну умову виникнення мовлення дитини у наявності потреби у новому, тобто мовленнєвому, способі спілкування і в оволодінні засобами, необхідними для цього. Але для оволодіння мовленнєвим спілкуванням недостатньо просто надати дитині слова в якості зразків для наслідування, а необхідно сформувати у неї потребу у використанні слів, потребу у цілеспрямованій комунікації [258; 262-264].  Визначаючи мотивом спілкування партнера по комунікації та стверджуючи активність у процесі спілкування всіх учасників взаємодії, М.І.Лісіна виділяє три основні групи мотивів, які спонукають дитину вступати у спілкування з дорослими і з'являються в період становлення комунікативної діяльності практично одночасно, пов'язані з трьома його головними потребами: 1) пізнавальні, де дорослий виступає як джерело відомостей і як організатор нових вражень для дитини (виникають на основі потреби у нових враженнях); 2) ділові, де дорослий грає роль партнера у спільній практичній (предметній або ігровій) діяльності, помічника і зразка правильних дій, (виникають на основі потреби в активній діяльності); 3) особистісні, де дорослий постає як особистість, як член суспільства, представник певної його групи (виникають на основі потреби у визнанні та підтримці) [132-133]. Ми передбачаємо, що у дітей з аутистичними порушеннями зазначені потреби будуть недостатньо сформовані, що може позначитися безпосередньо на мовленнєвій активності та спілкуванні загалом.

М.І.Лісіна, зауважуючи одночасність появи груп мотивів спілкування, також говорить про ведучі мотиви спілкування відповідно до різних вікових періодів [132-133]: у першому півріччі життя провідним мотивом спілкування дітей з дорослими є особистісний, починаючи з другого півріччя до 2,5 років – діловий, у дошкільному віці в становленні мотивів спілкування спостерігаються три періоди: спочатку провідне місце займають ділові мотиви спілкування, потім пізнавальні і, нарешті, як у немовлят, особистісні [132-133]. Саме у цей час уже остаточно завершується формування аутистичного синдрому [6], тобто, формування ділового мотиву спілкування з переважанням спільної з дорослим практичної предметної або ігрової діяльності збігаються з ним у часі. Можна припустити, що це може спричинити порушення формування мовленнєвої активності у дітей з аутистичними порушеннями.

Як свідчить аналіз досліджень О.М.Гвоздєва, О.В.Запорожця, М.І.Лісіної, І.С.Марченко, А.Г.Рузської, В.В.Тарасун, В.В.Тищенка, М.К.Шеремет та ін., мовлення у дітей з нормальним розвитком дошкільного віку відзначається бурхливим розвитком з кількісними і якісними показниками. Уже між другим та третім роками активно формується фразове мовлення. До трьох років у дитини, мовлення якої розвивається відповідно до вікових норм, формуються всі основні граматичні категорії, відбувається активне зростання словникового запасу. На четвертому році життя дитина знає назви багатьох оточуючих предметів та узагальнює їх, користується простими і складними поширеними реченнями. У п’ять років словниковий запас досягає 1500-2000 слів. У висловлюваннях використовуються майже усі частини мови. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але ще можуть допускатися помилки: неправильні узгодження слів, не завжди вірне використання відмінкових закінчень. Дитина цього віку починає висловлювати власну думку, розмірковувати про оточуючі предмети та явища [24-25; 27; 51; 132; 238-239]. До кінця шостого року життя за умов нормального психофізичного розвитку активний словник дитини складає 2500-3000 слів. Висловлювання стають більш повними та точними, з’являються складні речення, використовуються синоніми та антоніми. Діти на достатньому рівні оволодівають монологічним мовленням. У мовленні з’являються якісні і присвійні прикметники, складні прийменники, вже правильно узгоджуються іменники з іншими частинами мови. Більшість дітей уже правильно вимовляють усі звуки, але інколи можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків або спотворення їх правильної вимови [24-25; 27; 238-239]. Мовленнєвий розвиток старшого дошкільника відображає розвиток його компетентності у соціальній взаємодії. Н.В.Гавриш вбачає найважливіше завдання розвитку мовлення на етапі дошкільного дитинства у розвитку зв’язного мовлення [47]. Адже для власного особистісного розвитку та успішної соціалізації дитина повинна навчитися спілкуватися з оточуючими, навчитися пізнавати світ за допомогою мови і мовлення.

У той же час, у дітей з аутистичними проявами порушується формування усіх форм довербального і вербального спілкування [172; 270], і, чим старшою стає дитина, тим більш виражено проявляються труднощі при взаємодії її із оточуючими людьми і з навколишнім середовищем.

О.Р.Баєнська, М.М.Лібінг, О.С.Нікольська виділили чотири варіанти мовленнєвого розвитку аутичних дітей [172] у відповідності з глибиною аутистичних проявів і ступенем викривлення психічного розвитку та врахуванням доступності дитині тих чи інших способів взаємодії з середовищем та людьми поряд з якістю розроблених нею форм захисної гіперкомпенсації аутизму. У дітей першої групи з відмічається майже повна відсутність експресивного мовлення при наявності вокалізацій і бурчання, хоча розуміння мовлення оточуючих може бути і не порушене. Окремі слова або короткі фрази, які вимовляє дитина достатньо чисто і чітко у стані афекту чи у емоційно значущій для неї ситуації, дозволяють припустити, що вона розуміє мовлення (хоча б частково). Зазвичай, вимовлені слова та фрази не спрямовані на комунікацію [172]. Друга група дітей характеризується грубою затримкою процесу формування мовлення, низькою мовленнєвою активністю, відсутністю спонукань до активного мовлення, наявністю ехолалій, набору стереотипних коротких фраз (набутих у ситуації афекту) або цитат з улюблених книг для коментування реальних ситуацій, використанням інфінітивних дієслів для задоволення прохання, крику або безпосереднього вказування на бажаний предмет. Мовлення, як правило, складається з однотипних мовних штампів – команд, адресованих будь-кому із присутніх [172]. Дітей третьої групи відрізняє наявність значного словникового запасу, використання «дорослого» мовлення (нерідко літературного), порушення вимови у вигляді змазаного та нечіткого мовлення, заміни звуків та невідповідності інтонації змісту. Надмірна захопленість власними стійкими інтересами, які проявляються у стереотипній формі, виливається у мовленні у нав’язливе звернення до співбесідника у формі емоційно забарвленого довготривалого монологу на одну тему, яка найбільше цікавить (часто – тривожить або лякає) дитину, без бажання отримати відповідь з малою спрямованістю на комунікацію, з можливою вербальною агресією. Особливістю даних монологів є те, що дитині важливо просто говорити і мати пасивних слухачів, а не ділитися інформацією, враженнями, переживаннями і отримувати зворотній зв'язок від співрозмовника [172]. Найбільш легкий ступінь аутизму проявляється у дітей четвертої групи, яким може бути властива значна затримка мовленнєвого розвитку (іноді – регрес власного мовлення у віці 2-2,5 років), тихе, нечітке мовлення з відстроченими ехолаліями, можлива відсутність розуміння інструкцій поряд з швидкою реакцією на складний казковий образ або емоційно привабливу ситуацію. Діти цієї групи здатні до спілкування, але не вміють правильно обирати форми взаємодії з оточуючими людьми, тому їх спілкування обмежене лише близькими і добре знайомими людьми. У мовлені виділяються аграматизми, невідповідність вживання займенників, змазаність мовлення. У ході розвитку можливе як покращення навичок спілкування, так і регрес [172].

Таким чином, відповідно до аналізу наукової літератури [6; 9-10; 12-14; 43; 63; 98-100; 113-116; 120; 130; 135-136; 166-167; 172-174; 200; 203; 211; 230; 232-233; 235-237; 253-255; 257; 260-261; 268-270; 272], серед найхарактерніших порушень мовленнєвого розвитку при аутизмі виділяються: мутизм; автономність мовлення («мовлення для себе», «егоцентричне», «аутистичне» мовлення за Л.С.Виготським); фонографічність мовлення (неусвідомлене відтворення мовлення оточуючих), що часто при хорошій пам’яті створює ілюзію розвинутого мовлення; широке використання неологізмів (самостійно вигаданих слів); ехолалії (повторення почутих слів та фраз) часто відірвані у часі,; слова-штампи, фрази-штампи; відсутність звертання; нездатність до ведення діалогу; недостатність монологічного мовлення; пізня поява у мовленні особистих займенників, особливо «я», і їх неправильне використання; відсутність слів «так» і «ні»; порушення семантичної сторони мовлення (метафоричні заміщення, розширення або надмірне, до буквальності, звуження тлумачення значення слів); нездатність до словотворчості; порушення синтаксичної будови мовлення; порушення граматичної будови мовлення; порушення звуковимови; порушення мелодики мовлення (голос надто тихий або надто голосний); порушення просодичних компонентів мовлення (відхилення тональності, швидкості, ритму, інтонаційного наголосу). Крім того, відзначаються елементи скандування, підвищення тональності в кінці фрази чи слова, уривчастий характер фрази, схильність до декламування, римування, співу, епізодична вимова слів, що не мають значення у даній ситуації.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39963.html