Результати експериментальної перевірки методики формування мовленнєвої активності у дітей з аутистичними порушеннями старшого дошкільного віку

Формування мовленнєвої активності – досить складний, багатоаспектний, довготривалий процес, особливо – формування мовленнєвої активності у дітей з аутистичними порушеннями. За умови нормального розвитку даний процес охоплює ранній і дошкільний вік. Спостереження за динамікою наукових розробок та досліджень з окресленої тематики, аналіз спеціальної літератури, дослідження організації та вивчення змісту навчально-виховного процесу у сукупності дають можливість визначити старший дошкільний вік одним із вирішальних етапів у розвитку мовленнєвої функції дитини. Науковці, які досліджували розвиток особистості дитини дошкільного віку, зазначають, що відсутність мовлення може спричинити викривлення характеру, адже цей фактор негативно впливає на становлення всієї мотиваційно-вольової сфери особистості дитини (С.Ю.Конопляста, І.В.Мартиненко, Н.Г.Пахомова, Є.Ф.Соботович, Н.Д.Січкарчук, В.В.Тарасун, В.В.Тищенко, М.К.Шремет та ін.).

За визначенням Є.Ф.Соботович, мовленнєва комунікація передбачає реалізацію індивідом набутої системи практичних знань про звукову, лексичну та граматичну сторони мовлення [224]. Л.І.Трофименко визначає комунікативний компонент мовленнєвої діяльності як сукупність дій і операцій, які забезпечують використання мови у процесі сприймання або породження усних і письмових мовленнєвих висловлювань [239]. За дослідженнями Н.Г.Пахомової, удосконалення комунікативної компетенції потребує формування мотиву мовленнєвої діяльності, розвитку ініціативи у спілкуванні, стимулювання невербальних і вербальних засобів комунікації, уміння підтримувати розмову на різні теми [190]. Звідси виходить, що розвиток психофізіологічних механізмів мовленнєвої діяльності необхідно організовувати за такими напрямками, як формування мотиву у процесі організації мовленнєвих ситуацій та стимулювання до спілкування.

Методика формування мовленнєвої активності передбачає створення комунікативно-мовленнєого середовища, що пронизує різні рівні життєдіяльності дитини з аутистичними порушеннями старшого дошкільного віку, забезпечуючи поетапне формування і розвиток мовленнєвої активності. Виконання запропонованих серій завдань дозволяє оцінити успішність оволодіння комунікативною компетенцією, визначити рівень розвитку мотивованості, ініціативності, змістовності (лексичного наповненя) самостійного мовлення як компонентів мовленнєвої активності у тій формі, яка доступна дитині (у дітей із низьким рівнем мовленнєвої активності мовленнєва активність оцінюється за мімічними проявами і соціальними жестами, наслідувальними рухами з мовленнєвим супроводом (вигуки, доступні слова чи фрагменти слів) та без мовленнєвого супроводу. Врахування особливостей психічного розвитку дітей з аутистичними порушеннями спричиняє відсутність жорстких часових рамок переходу з етапу на етап (дослідницько-діагностичний, корекційної-діяльнісний, функціонально-мовленнєвий) методики та викликає необхідність можливості варіювати запропоновані вправи залежно від суб’єктивних особливостей кожної конкретної дитини.

Аналізуючи результати виконання діагностичних завдань у дітей з аутистичними порушеннями контрольної та експериментальної груп, що були сформовані для впровадження моделі корекційно-розвивальної методики формування мовленнєвої активності, було виявлено позитивні зміни, що вплинули на загальну характеристику стану сформованості мовленнєвої активності у даної категорії дітей.

На прикінцевому етапі впровадження корекційної-розвивальної методики формування мовленнєвої активності у старших дошкільників з аутистичними порушеннями дітям було запропоновано виконати завдання методики визначення рівня мовленнєвої активності у дітей з аутистичними порушеннями старшого дошкільного віку, яка використовувалась на констатувальному етапі дослідження.

Досліджуючи, наскільки охоче і легко діти з аутистичними порушеннями старшого дошкільного віку здатні вступати в контакт з дорослими після корекційної-розвивальної роботи за методикою формування мовленнєвої активності, ми з’ясували, що 13 % дітей ЕГ легко входять у контакт з дорослими та проявляють зацікавленість і активність при спілкуванні (високий рівень) поряд із 7,9 % дітей КГ. Вибірково вступало у контакт з дорослими (достатній рівень) 23,9 % дітей ЕГ та 15,8 % дітей КГ. Не завжди успішна взаємодія та вибірковість контактів (середній рівень) спостерігалися у 26,1 % дітей ЕГ та 13,2 % дітей КГ. Відсутність ініціативи і пасивна позиція при взаємодії (низький рівень) була виявлена у 26,1 % дітей ЕГ та 23,6 % дітей КГ. Відсутність активності, ігнорування дорослих і уникнення взаємодії з ними (нульовий рівень) спостерігалися у 10,9 % дітей ЕГ та 39,5 % дітей КГ. Слід відмітити, що деякі діти (Марина Л., Оксана М.) уступали у контакт, використовуючи навички, отримані на заняттях у ході виконання завдань запропонованої методики. Крім того, прояв активності у вигляді простягнутої у напрямку до дорослого руки у дітей, які зазвичай зацікавленості у взаємодії не проявляли, розцінювалась як показник здатності до взаємодії.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39963.html