Оцінка науково-педагогічного потенціалу України в системі формування якості освітніх послуг та конкурентоспроможності ВНЗ

Система вищої освіти України представляє собою складний комплекс, діяльність якого вимагає впровадження обґрунтованих методів управління, залучення трудових, фінансових та матеріально-технічних ресурсів. Важливою умовою ефективного функціонування вищої школи та забезпечення належної якості освіти є її трудові ресурси.

За останні роки стрімко зросла кількість ВНЗ та чисельність студентів у них, з’явилась маса нових спеціальностей, суттєві зміни відбулись і на ринку праці. Процеси інтеграції України до ЄС, діяльність вітчизняної системи вищої освіти відповідно до вимог Болонської декларації, орієнтація на європейські рекомендації щодо якості освіти вимагають модернізації професійної підготовки не лише студентів, а й викладачів.

Результати діяльності ВНЗ значною мірою залежать від професіоналізму організаторів і учасників освітнього процесу – викладачів ВНЗ. Згідно з Законом України «Про вищу освіту» особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю є науково-педагогічними працівниками [66]. 

При формуванні концепції розвитку кадрового потенціалу системи вищої освіти слід брати до уваги положення теорії університетів сформульовані С. Гессеном на початку ХХ ст. Одне з таких положень говорить, що університет є викладання через вироблене на очах студентів дослідження [121, с. 21].

Структура кадрового потенціалу ВНЗ складається з двох категорій працівників: педагогічний склад і наукові співробітники. Сьогодні на кадровому потенціалі вищої школи відчутно позначились соціально-економічні умови. Т. Лукіна відзначає, що у ВНЗ окремих міністерств і відомств на 100 студентів припадає  від 3 до 0,75 кандидатів наук і 0,12-0,13 докторів наук. Занепокоєння викликають і вікові показники докторів і кандидатів наук. Половина докторів наук – люди віком 60 років і старше, кожен четвертий старше 65 років. Доктори наук у віці 40-50 років нараховують лише 14 %. Серед кандидатів наук кожен п’ятий віком до 40 років, а третина – поза 60 років [126, с. 96 ].

Така ситуація зумовлена зниженням інтересу молоді до науки і наукових досліджень, причинами чого є:

– зниження престижу звання «науково-педагогічного працівника ВНЗ»;

– погіршення матеріально-технічних та інформаційних умов науково-педагогічної роботи;

– зниження мобільності молодих вчених через матеріальне становище;

– низький рівень заробітної плати у навчальних закладах;

– неефективна державна політика у сфері соціального захисту молодих науковців тощо.

Як наслідок, значна частина молодих перспективних вчених залишає наукову ниву України та емігрує за кордон або ж шукає роботу у комерційних структурах, що зумовлює фізичне старіння науково-педагогічних працівників України. 

Характеризуючи процеси, що відбуваються у формуванні трудових ресурсів ВНЗ за рівнями акредитації, зазначимо, що позитивно змінюються не тільки кількісні показники викладацького складу, а й їх якісні характеристики. За період з 1995 по 2013 роки більш ніж в два рази зросла чисельність викладачів ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації, які мають наукові ступені кандидата і доктора наук, вчені звання доцента, професора, що є позитивним фактором для підвищення рівня якості освітніх послуг (рис. 2.10, рис. 2.11). Однак варто звернути увагу не лише на кількісне вираження рівня науково-педагогічного потенціалу України, а й провести ґрунтовне дослідження результативності роботи педагогів і науковців ВНЗ, бо саме від них залежить якість освітніх послуг і рівень конкурентоспроможності ВНЗ.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/38567.html