Протягом усього розвитку людської цивілізації питання визначення приналежності та порядку використання власності (у формаційній теорії - засобів виробництва) було рушійною силою соціальних процесів, в тому числі трансформаційного характеру.

Разом з тим, однією із перших філософсько-правових парадигм, які б об’єктивно та у сучасному вигляді відображали роль власності у житті окремого індивіда та суспільства в цілому, варто визнати вчення Дж. Локка, який після релігійних воєн, буржуазних революцій та глибокої секуляризації суспільства задекларував та обґрунтував важливість права на свободу, життя та власність. Ця правова формула 17-го сторіччя, здійснивши свій нормуючий вплив на наступні концепції прав людини та правові акти конституційного характеру, напевно, ніколи не втратить свого значення для розвитку громадянського суспільства та правової держави [249].

Разом з тим, тріада «свобода-життя-власність» дуже точно передає сутність підприємницької діяльності як різновиду людської практичної діяльності. Адже узагальненим прикладом підприємця можна вважати людину, як вільно використовує свою власність для забезпечення матеріальних та духовних засад існування себе та оточуючих (близьких, найманих працівників тощо). Вчені підкреслюють, що як образ економічної дії та модель економічного мислення та поведінки підприємництво - це атрибут розвитку ринкових відносин, хоча його перші прояви визначилися та були зафіксовані дуже давно [24, с. 11].

Не зважаючи на це, впродовж різних етапів суспільного розвитку ставлення до людей, які займались підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку, було неоднозначним. Наприклад, в античні часи та в період феодального устрою

13

діяльність тогочасних підприємців - купців, крамарів, лихварів характеризувалась як «негідна і мерзенна». Це виходило із тих соціально-економічних, правових і моральних норм, якими жило суспільство. Наприкінці XIX ст. вчені-економісти змінили думку про підприємця, збагнувши значення творчого підприємництва для економічного зростання на користь верств населення і держави. І сьогодні для більшості населення розвинутих країн підприємницька діяльність вважається найкращим засобом досягнення матеріального благополуччя та реальною можливістю розкриття індивідуальних якостей та реалізації своїх життєвих планів. У кінцевому підсумку рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє, перш за все, вирішенню соціально-економічних проблем, пов’язаних із працевлаштуванням населення, якісним наданням послуг і виробництвом товарів, що задовольняють різносторонні потреби людей [83, с. 17-18].

Підприємництво в Україні також має глибокі історичні коріння, які беруть свій початок від Давньоруської держави. Оплотом розвитку підприємництва на Русі ставали міста, у яких зосереджувалися маси товарів, що розподіляються звідси як по країні, так і за рубіж. Навколо міст виникала безліч торгових і промислових поселень. Сюди сходилися для торгівлі купці, бобровники, бортники, звіролови, ликодери й інші тодішні «промисловці». У підприємницькій діяльності брали участь усі прошарки суспільства (у тому числі князі і бояри). У тогочасних нормах права був присутній дух підприємництва, були чітко були визначені такі поняття, як короткострокова і довгострокова позики, торгова комісія і внесок у торгове компанійське підприємство, торговий кредит; давався визначений порядок стягнення боргів з неспроможного боржника при ліквідації його справ [65, с. 108].

З іншого боку, протягом тривалого історичного часу в Російській імперії не були нормативно врегульовані товарно-грошові та інші майнові відносини, що негативно позначалося на утворенні багатої родової знаті, яка б займалася виготовленням і обміном товарів, що сприяло б розвитку підприємницької діяльності. Крім того, тривалий час не вирішувалося питання власності землі. Будь- яка земля передавалася не в родову, а в тимчасову власність. Лише у другій половині XIX ст., після скасування кріпосного права, в результаті здійснення

14

економічних реформ відроджується економічне життя. У цей період пожвавлюється підприємницька діяльність, розвивається промисловість, мануфактура, торгівля, залізничне та пароплавне будівництво, проводяться реформи в сільському господарстві. У процесі цих перетворень формується новий клас підприємців, який дістав назву «буржуазія». Перспективи щодо розвитку підприємницької діяльності відкривала Лютнева буржуазно-демократична революція в 1917 року з поваленням царського режиму. Але складна соціально-політична обстановка в державі, слабкість і нерішучість нового коаліційного уряду в проведенні соціально- економічних реформ, а також Перша світова війна, що перенеслася на тогочасні кордони Російської імперії, завадили цьому процесу [83, с. 20-21].

У процесі розвитку підприємництва у Росії вчені виділяють декілька етапів (які загалом можна вважати характерними й для Україні). Перший - з 1985 року по 1987 рік. Для нього характерною є діяльність центрів науково-технічної творчості, розповсюдження бригадних підрядів, невелика        чисельність учасників

підприємництва та експериментальний характер самого підприємництва. На другому етапі (1987 - 1988 роки) підприємництво розвивається, в основному, у формі кооперативів. Третій етап (1989 - 1990 роки) характеризується розвитком законодавчої бази, спрямованої на активізацію малих підприємств. На четвертому етапі (1991 - 1992 роки) формуються підприємства середнього і крупного бізнесу. Саме у цей час відбувається швидке зростання кількості малих підприємств різних організаційних форм. До п’ятого етапу можна віднести 1993 - 1994 роки, коли відбувається широкомасштабна приватизація та               розвиток усіх видів

підприємницької діяльності. Сформувалась велика кількість власників та інтенсивна участь малого підприємництва у сфері послуг, торгівлі, харчування, легкій промисловості. Обсяг фінансових ресурсів у сфері підприємництва став таким, що дозволяв здійснювати інвестування. Саме на цьому етапі були закладені основи ринкових відносин. Шостий етап починається з 1995 року. До цього часу практично вичерпані можливості над прибутковості торгівельно-посередницької діяльності. Дрібні підприємства поступово починають банкрутіти. У економіці мають місце тенденції концентрації та централізації капіталів [250, с. 15-16].

15

Варто зауважити, що поняття підприємництва або підприємницької діяльності достатньо довго були відсутні в законодавстві. В юридичній літературі терміни «купецька, торговельна діяльність», «підприємництво», «підприємець» вживалися як загальновідомі, які не потребують розкриття їхнього змісту та аналізу їхніх ознак. Серед значної кількості опублікованих наприкінці XIX - початку XX ст. джерел з цивільного і торговельного права не було робіт, спеціально присвячених поняттю підприємництва (підприємницької діяльності) [32, с. 32], хоча право на таку діяльність регламентувалося, зокрема, такими актами, як Статут про банкрутство 1800 р., Указ про вільних хлібопашців 1803 р., Торгівельний статут 1887 р., Статут про промисловість 1893 р. [24, с. 11-12].

Характеризуючи перші споживчі товариства на українських теренах, Г.А. Волошкевич зазначає, що виникли вони на українських землях у 60-х pp. XIX ст. і в основному це були т.зв. міські кооперативи, до складу яких входили переважно представники середнього прошарку міської буржуазії. Головним документом, що визначав права та обов’язки товариства на цьому етапі, був статут, який розроблявся самими засновниками товариства. Аналіз їх змісту виявляє відсутність єдиного підходу серед кооператорів до вирішення найбільш важливих питань, пов’язаних з управлінням справами товариства та його господарською діяльністю. Обумовлено це, передусім, відсутністю єдиного зразкового документа, на який могли б орієнтуватися засновники товариств при укладанні статутів власних кооперативів¹.

Таким чином, наслідки соціально-економічних трансформацій, що відбулися у період здобуття Україною незалежності (закріплення рівності всіх форм власності, забезпечення права на підприємницьку діяльність), зокрема в частині бурхливого розвитку бізнес-активності стали логічним продовженням історичної спадщини

¹ Як свідчить автор, певним чином наявні прогалини у правовій базі діяльності споживчих кооперативів були ліквідовані в 1897 році у зв’язку з прийняттям Міністерством внутрішніх справ ’’Нормального статуту споживчих товариств”. Попередньо його проект був розроблений кооператорами на з’їзді в Нижньому Новгороді. Проте, незважаючи на запозичення частини норм з цього проекту, міністерський статут не відповідав тим вимогам, які висували до нього кооператори. «Нормальний статут” 1897 р. значно обмежував свободу споживчих кооперативів, не даючи змоги його членам, без спеціального дозволу, змінювати норми, закріплені у статуті. Частина положень статуту не відповідала поточним потребам кооператорів та реаліям практичної діяльності їх товариств, що створювало значні перепони на шляху розвитку кооперативів. Крім того, положення статуту, замість захисту інтересів кооперативу перед органами влади, надавали представникам центральної та місцевої адміністрації право втручатися у внутрішнє життя товариств та постійно контролювати їх діяльність [52, с. 229-232].

16

українського народу в частині його прихильності до ініціативної діяльності із примноження власного капіталу.

При цьому, ми виходимо із того, що підприємницька діяльність - це самостійна, ініціативна, інноваційна, професійна, систематична діяльність, що не порушує права і законні інтереси інших осіб, яку суб’єкти підприємництва здійснюють на власний ризик з метою одержання прибутку, прагнуть досягти соціальних і економічних результатів і несуть відповідальність за її результати¹.

На думку Л.М. Дудника, сутність підприємницької діяльності полягає в самостійності та ініціативності вибору людиною виду діяльності, що пов’язана з ризиком функціонування суб’єктів підприємницької діяльності, яка направлена на виробництво продукції, надання послуг з метою отримання прибутку[83, с. 16].

Інші автори визначають підприємницьку діяльність як «історично визначену систему відносин, які складались з приводу привласнення результатів праці, і перш за все засобів виробництва, бо той хто володіє засобами виробництва має можливість здійснювати підприємницьку діяльність у будь-якій формі і отримувати прибуток від такої діяльності» [213, с. 8].

У більшості країн світу підприємництво вважається одним з різновидів творчої, пошукової, ризикової діяльності, реалізація якого дозволяє якнайкраще виявити такі особистісні характеристики людини як здатність ризикувати, вміння оперативно реагувати на чисельні зміни у соціально-економічному становищі, проявляти ініціативу. Підприємництво є невід’ємною складовою ринкової економіки і, хоча поняття «підприємець» у економіці було уведене англійським економістом Р. Кантільоном у XVII сторіччі, тільки у XX сторіччі воно стало розглядатись як чинник впливу на виробництво. Характеризуючи цей феномен,

¹ Основними характеристиками підприємництва є: а) особливий вид господарської діяльності, що вимагає специфічного стилю і типу господарської поведінки; б) як самостійна діяльність передбачає свободу і самостійність суб’єктів цієї діяльності в різних напрямках, може бути обмеженою лише в передбачених законом випадках; в) як господарська діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом незалежно від виду і сфери підприємництва; г) здійснюється громадянами та юридичними особами, зареєстрованими в порядку, встановленому законом; д) здійснюється на постійній основі, як сукупність професійно вчинених дій та вчинених систематично і зі знанням справи; є) спрямоване на досягнення комерційного успіху, одержання прибутку, або підприємницького доходу, а також найкраще використання капіталу (власності, іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів) [32, с. 176-177].

17

більшість дослідників визначають наявність таких рис, як ініціативне прийняття рішень, ризиковий характер діяльності, інноваційність [250, с. 11-12].

Варто враховувати, що економічна система держави складається з окремих підсистем, які знаходяться у визначених відносинах і зв’язках. Кожна з цих підсистем забезпечує належне функціонування економічної системи України в цілому [304, с. 180-181] і система підприємницьких відносин, безумовно, є одним із ключових її елементів.

Що стосується правової природи підприємницької діяльності, регламентованої у сучасному вітчизняному законодавстві, то почати, очевидно, варто з Конституції України¹.

У Господарському кодексі України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).