---

Еволюція системи злочинів проти миру та безпеки людства за кримінальним законодавством України

У 2001 році вперше в історії національного кримінального права у КК України було закріплено окремий розділ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» (розділ ХХ). Серед завдань КК України у ст. 1 законодавець передбачив «забезпечення миру та безпеки людства». Коментуючи положення цієї статті, П. С. Матишевський зазначив, що мир та безпека людства – це такий стан міжнародного співтовариства, який відповідає принципам Статуту ООН і міжнародному праву [294, c. 5].

Зазначимо, що криміналізація окремих злочинів, що в перспективі були визнані міжнародними, відбувалася ще за часів Української Народної Республіки. Так, в Ухвалі Тимчасового уряду УНР «Про відповідальність за образу дипломатичних представників іноземних дружніх держав» 1917 р. передбачалося обмеження волі на строк до трьох років. У Тимчасових правилах щодо засобів боротьби з діяльністю окремих осіб, яка загрожує республіканському ладу, спокою і внутрішньому правопорядку УНР 1919 р. передбачалася кримінальна відповідальність за пропаганду війни [497, c. 39-40].

У радянський період склади окремих злочинів,  передбачені розділом ХХ чинного КК, частково були закріплені у розділах кодексів радянської України, що визначали систему злочинів проти держави та порядку проходження військової служби. Отже, мир та безпека людства не розглядалися окремими об’єктами кримінально-правової охорони. Так, в рамках здійснення першої кодифікації кримінального законодавства та прийняття КК УСРР 1922 р. державними злочинами визнавалися «зносини з іноземними державами … з метою підбурювання її до збройного втручання у справи Республіки, оголошення їй війни …» (п. 59) [560, c. 435]. Після активного залучення Радянського Союзу до процесів розбудови глобального механізму гарантування міжнародної безпеки в середині ХХ ст. мир стає новим об’єктом правової охорони у кримінальному законодавстві УРСР. Законом СРСР «Про захист миру» 1951 р. [374] визнавалася необхідність запровадити відповідальність за пропаганду війни «в усіх її формах», оскільки вона «підриває справу миру, становить загрозу нової війни і тому є найтяжчим злочином проти людства» (п. 1). Відтак Закон СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» 1958 р. [377] встановив кримінальну відповідальність за пропаганду війни (ст. 8). Окрім того, Законом було запроваджено такий злочин, як «терористичний акт проти представника іноземної держави» (ст. 4), що охопив вбивство представника іноземної держави з метою провокації війни або міжнародних ускладнень або завдання йому тяжкої тілесної шкоди. Зазначені злочини були визначені як різновид злочинів державних, а тому первинним фактором визначення їх об’єкту були інтереси держави.

З урахуванням змісту зазначених законів у результаті другої кодифікації кримінального законодавства УРСР у Кодексі 1960 р. [245] терористичний акт проти представника іноземної держави (ст. 59) та пропаганда війни (ст. 63) визнавалися найтяжчими державними злочинами, при чому максимальною санкцією першого з них була визначена смертна кара. Кодекс також встановив відповідальність за мародерство (ст. 260);  насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 261); погане поводження з військовополоненими (ст. 262); незаконне носіння знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними (ст. 263). Указані склади розміщувалися у Главі ХІ «Військові злочини». За часів незалежності з метою імплементації положень Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989 р. [305] Законом України від 11.11.1993 р. [411] КК УРСР 1960 р. було доповнено новими складами: найманство (ст. 63-1 розділу І «Злочини проти держави») як різновид державних злочинів; участь у збройних конфліктах інших держав [без мети отримання матеріальної чи особистої] вигоди (ст. 187-7 розділу ІХ «Злочини проти порядку управління»). Водночас низка складів злочинів, заборонених нормами міжнародного кримінального права, залишалися неімплементованими.

Закріплення системи складів злочинів проти миру та безпеки людства відбулося лише у 2001 р. у новому Кримінальному кодексі. Виокремлення в якості об’єкту кримінально-правової охорони міжнародної безпеки стало помітним показником все більшої інтегрованості нашої держави у світове співтовариство. Тому введення розділу ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» у КК відображає реалізацію нашою державою зобов’язань щодо протидії таким злочинам, які передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Розділ ХХ чинної редакції КК України 2001 р. [241] охоплює систему злочинів, які світове співтовариство розглядає як особливо, глобально небезпечні для всього людства, оскільки підривають основи усього миропорядку та можуть становити загрозу існування людства як такого. Особливість правової регламентації складів цих злочинів  полягає у тому, що на їхнє формулювання суттєво вплинули норми міжнародного кримінального права. Більшість з них були сформульовані Статутом Нюрнберзького і Токійського трибуналів [444; 479], а згодом уточнені і доповнені Статутами Югославського і Руандійського трибуналів [477; 478], а також Римським статутом МКС [441], який, на переконання більшості науковців, містить найбільш досконалий «стандарт» системи таких злочинів [258]. Тож специфіка цих злочинів полягає в тому, що вони безпосередньо пов’язані з сучасним міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами [66, c. 116].

Система злочинів, закріплена у розділі ХХ КК України, відображає в певній мірі ту систему, яка заявлена у міжнародному кримінальному праві. Хоча й у самій науці міжнародного кримінального права з цього приводу не має одностайності [336]. Так, М. Г. Янаєва, виділяє чотири категорії таких злочинів: 1) злочини проти миру (підготовка, планування, розв’язання та ведення агресивної війни, публічні заклики до агресивної війни, виробництво і розповсюдження зброї масового знищення); 2) воєнні злочини (застосування заборонених засобів і методів ведення війни); 3) злочини проти людства (геноцид і екоцид); 4) посягання на недоторканість осіб і установ, що користуються міжнародним захистом [577, c. 64]. І. Я. Козаченко виокремлює наступні групи злочинів проти миру та безпеки людства: 1) злочини проти миру (підготовка, планування, розв’язання та ведення агресивної війни, публічні заклики до агресивної війни, напад на осіб та установи, що користуються дипломатичним захистом); 2) порушення договорів щодо зброї масового знищення, а також засобів і методів ведення війни (виробництво і розповсюдження зброї масового знищення, застосування заборонених засобів та методів ведення війни); 3) злочини проти людства (геноцид, екоцид і найманство) [Цит. за: 382, c. 132]. Р. М. Валєєв до основних складів міжнародних злочинів відносив воєнні злочини, злочини проти миру, злочини проти людства [Цит. за: 382, c. 133].

І. І. Лукашук та О. В. Наумов усі злочини у міжнародному праві поділяють на: 1) злочини за загальним міжнародним правом і 2) конвенційні злочини. Злочини за загальним міжнародним право – це, на їх думку, класичні міжнародні злочини. До них відносяться: а) злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язування і ведення агресивної війни чи війни на порушення міжнародних договорів, угод і запевнень або участь у плані чи змові щодо вчинення будь-якої з указаних дій); б) воєнні злочини (злочинні порушення законів і звичаїв війни: вбивства, тортури або угон у рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованих територій; вбивства або катування військовополонених чи осіб, які знаходяться в морі; вбивства заручників; пограбування громадської чи приватної власності; безглузде руйнування міст і сіл; руйнування, не викликані воєнною необхідністю, та ін.); в) злочини проти людяності (вбивства, знищення, поневолення, депортації та інші жорстокі дії вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, переслідування з політичних мотивів задля здійснення чи у зв’язку з будь-яким злочином, який підлягає юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, є такі дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні) [276, c. 78]. Така класифікація не є безспірною (злочини за загальним міжнародним правом власне також передбачені у низці конвенцій), однак в межах нашого дослідження дає можливість показати. Які саме склади злочинів зазначені науковці відносять до категорії злочинів проти миру та безпеки людства.

У підручнику з міжнародного кримінального права О. В. Наумова,         О. Г. Кибальника, В. Н. Орлова, П. В. Волосюка [359] виокремлено такі групи злочинів проти миру та безпеки людства: а) злочини проти міжнародного миру (злочин агресії, незаконний обіг зброї масового ураження, напад на осіб та установи, що користуються міжнародним захистом); б) злочини проти безпеки людства (людяності) (геноцид, вбивство, заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, апартеїд, екоцид); в) військові злочини (застосування заборонених засобів і методів ведення війни, жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням; депортація цивільного населення, розграбування національного майна на окупованій території, застосування у збройному конфлікті засобів і методів, заборонений них міжнародним договором, застосування зброї масового ураження, забороненого міжнародного договором, найманство).

Своєрідну класифікацію міжнародних злочинів пропонує                           В. І. Степаненко. Він виділяє кримінально-правові засоби і методи, які зберігають міжнародний правопорядок у таких сферах, як міжнародна безпека (боротьба із агресією), у збройних конфліктах (порушення законів і звичаїв ведення війни), міжнародно-правовий захист прав людини (боротьба з апартеїдом, геноцидом) [481, c. 14].

Для систематизації складів злочинів проти миру та безпеки людства у національному законодавстві важливе значення, безумовно має Проект однойменних злочинів, розроблений Комісією міжнародного права ООН       1996 р. [424; 425]. До таких злочинів Проект відносить:

1) злочин агресії;

2) геноцид;

3) злочини проти людяності (умисне вбивство; знищення людей; катування; поневолення; переслідування за політичною, расовою, релігійною чи етнічною ознаками <…>);

4) воєнні злочини:

а) діяння, скоєні в порушення міжнародного гуманітарного права та такі, що відбуваються в систематичному порядку або у великих масштабах: умисне вбивство; тортури і нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти; навмисне заподіяння важких страждань або серйозного каліцтва чи збитку здоров'ю <…>;

б) будь-яке з таких діянь, вчинене умисно в порушення міжнародного гуманітарного права і є причиною смерті або серйозного тілесного ушкодження або шкоди здоров'ю: перетворення цивільного населення або окремих цивільних осіб на об'єкт нападу; вчинення нападу невибіркового характеру, що торкається цивільного населення або цивільних об'єктів, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних втрат життя, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об'єктам <…>;

в) будь-яке з наступних діянь, вчинене умисно в порушення міжнародного гуманітарного права: переміщення окупуючою державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію;невиправдана затримка репатріації військовополонених або цивільних осіб;

г) посягання на людську гідність у порушення міжнародного гуманітарного права, зокрема образливе і принижуюче поводження, зґвалтування, примусова проституція і будь-які форми непристойного нападу;

д) будь-яке з таких діянь, вчинене в порушення законів і звичаїв війни: застосування отруйних речовин або інших видів зброї, призначених для заподіяння зайвих страждань; безглузде руйнування міст, селищ або сіл або розорення, невиправдане військовою необхідністю <…>;

е) будь-яке з таких діянь, вчинене в порушення міжнародного гуманітарного права, що застосовується у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру: посягання на життя, здоров'я і фізичне або психічне благополуччя осіб, зокрема вбивство, а також таке жорстоке поводження, як, наприклад, тортури, каліцтва або будь-яка форма тілесного покарання; колективні покарання; взяття заручників; акти тероризму <…>;

є) у випадку збройного конфлікту: варіант А: використання методів або засобів ведення війни, які не виправданих військовою необхідністю, з метою завдати широкої, довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу і тим самим завдати великої шкоди здоров'ю або виживанню населення, причому такий збиток виникає; варіант В: використання методів або засобів ведення війни, які не виправданих військовою необхідністю, знаючи про те, що вони завдадуть широкої, довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу й тим самим завдадуть великої шкоди здоров'ю або виживанню населення, причому така шкода виникає [425].

Однією із найбільш визнаних є система міжнародних злочинів, передбачена у Статуті МКС 1998 р. [441]. Ця система у порівнянні із Проектом кодексу злочинів проти миру та безпеки людства вважається більш досконалою, оскільки враховує прогресивний розвиток міжнародного права у цій сфері. Відповідно до ст. 1 Статуту міжнародні злочини поділяються на такі види:

1) геноцид;

2) злочини проти людства (людяності), до яких ст. 7 Статуту віднесені будь-яке з наступних діянь, які вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо: a) вбивство; b) винищення; c) поневолення;                    d) депортація або насильницьке переміщення населення; e) укладення у в'язницю або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права; f) тортури; g) зґвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші форми сексуального насильства порівнянної тяжкості; h) переслідування будь-якої ідентифікованої групи або спільноти з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних, або інших мотивів, які повсюдно визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв'язку з будь-якими діяннями, зазначеними в даному пункті, або будь-якими злочинами, що підпадають під юрисдикцію Суду; i) насильницьке зникнення людей; j) злочин апартеїду; k) інші нелюдські діяння аналогічного характеру, що полягають в умисному заподіянні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному або фізичному здоров'ю;

3) воєнні злочини, які за ст. 8 Статуту охоплюють: a) серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме будь-яке з наступних діянь проти осіб або майна, що охороняються згідно положенням відповідної Женевської конвенції: i) умисне вбивство; ii) тортури або нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти; iii) умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або шкоди здоров'ю <…>; б) інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права, а саме одне з таких діянь: i) умисні напади на цивільне населення як таке або окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередню участь у військових діях; ii) умисні напади на цивільні об'єкти, тобто об'єкти, які не є військовими цілями; iii) умисне нанесення ударів по персоналу, об'єктам, матеріалами, підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги або в місії з підтримки миру відповідно до Статуту ООН, поки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи або цивільні об'єкти з міжнародного права збройних конфліктів <…>;    с) у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру будь-яке з наступних діянь, вчинених щодо осіб, які не беруть активної участі у військових діях, включаючи військовослужбовців, які склали зброю, та осіб, виведених із лав у результаті хвороби, поранення, утримання під вартою або з якоїсь іншої причини: i) посягання на життя і особистість, зокрема вбивство в будь-якій формі, заподіяння каліцтв, жорстоке поводження і тортури;               ii) посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе звернення; iii) захоплення заручників; v) винесення вироків і приведення їх у виконання без попереднього судового розгляду, проведеного створеним в установленому порядку судом, що забезпечує дотримання усіх судових гарантій, які за загальним визнанням є обов'язковими. <…>; e) інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у збройних конфліктах неміжнародного характеру у встановлених рамках міжнародного права, а саме одне з таких діянь: i) умисне нанесення ударів по цивільному населенню як такому, а також умисний напад на окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у військових діях; ii) умисне нанесення ударів по будівлях, матеріалам, медичним установам і транспортним засобам, а також персоналу, що використовують у відповідності з міжнародним правом емблеми розрізнення, передбачені Женевськими конвенціями; iii) умисне нанесення ударів по персоналу, об'єктам, матеріалами, підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги або у місії з підтримки миру відповідно до Статуту ООН, поки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи або цивільні об'єкти з права збройних конфліктів <…>;

4) злочин агресії [441].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/183244.html