Кримінологічна характеристика злочинних проявів психологічного насильства в сім’ї

Емпіричні дані свідчать, що фізичне насильство у сімейних відносинах майже завжди передує і супроводжується психологічним насильством, хоча психологічне насильство не завжди призводить до фізичного насильства. Мерфі та О’Лірі повідомляють, що психологічна агресія одного члена сім’ї є найнадійнішим предиктором (симптомом-провісником) ймовірності прояву фізичної агресії іншим членом [42]. Цим обумовлений той факт, що другою за розповсюдженістю групою злочинів, що пов’язані з насильством в сім’ї, є кримінальні прояви психологічного сімейного насильства. Одразу зауважимо, що поряд із терміном «психологічне насильство» також використовують терміни «психічне насильство», «емоційне насильство», «моральне насильство» тощо, що є наслідком відсутності консенсусу в поглядах щодо його визначення. Відповідно, юристи, клініцисти, соціологи пропонують іноді розбіжні визначення психологічного насильства.

Наприклад, О. Б. Орлов, досліджуючи деякі аспекти психологічного насильства в сім’ї, зазначає, що актуальність вивчення проблеми психологічного насильства в сім’ї визначається насамперед тією обставиною, що, згідно з сучасними науковими уявленнями про природу насильства, воно становить універсальний життєвий контекст процесів навчання і виховання: всі діти тією чи іншою мірою піддаються психологічному насильству. В своїй роботі вчений наводить таке визначення психологічного (поведінкового, інтелектуального, емоційного й ін.) насильства: навмисне маніпулювання дорослими дитиною як об’єктом, ігнорування її суб’єктних характеристик (свободи, гідності, прав і т. п.), або руйнування відносин прихильності між дорослими і дитиною чи, навпаки, фіксування цих відносин, що призводить до різних деформацій і порушень психічного (поведінкового, інтелектуального, емоційного, вольового, комунікативного, особистісного) розвитку [348, с. 182–183].

На основі аналізу різних теорій щодо розвитку і навчання людини, в тому числі робіт Абрахама Маслоу, психологічне насильство видається як пряме посягання на основні потреби у самоповазі, любові і причетності, захищеності та фізіологічному балансі особистості [310].

Дещо по-іншому вирішується це питання в юриспруденції. Ще у 1907 році І. Я. Фойницький зазначав, що вітчизняне кримінальне законодавство відрізняє насильство у вузькому розумінні, або фізичне, від погроз як насильства психічного, і забороняє їх безвідносно до результатів діяльності [293]. Українське кримінальне законодавство терміни «психологічне насильство» або «психічне насильство» не застосовує взагалі, хоча в низці норм зустрічаються терміни «погроза» та «примус». Однак роз’яснення цих понять не надається навіть у статті 40 КК «Фізичний або психічний примус» [280]. Що стосується науки кримінального права, то вона хоча й використовує термін «психічне насильство», проте питання його трактування залишається недостатньо дослідженим. Якщо ж звернутися до судового (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» [432]) або доктринального тлумачення цього терміна, то можна побачити хоча й доволі різноманітні визначення, які, однак, майже одностайно визнають у якості єдиної форми психічного насильства погрозу (наприклад, погрозу завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). Як зазначає В. В. Іванова, з цим важко погодитись [226, с. 30].

Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» використовує термін «психологічне насильство в сім’ї» та визначає його як насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю [427]. Не надто відрізняється від нього й визначення, висунуте авторами проекту Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»: психологічне насильство – форма домашнього насильства, що полягає у словесних образах, погрозах, переслідуваннях, залякуваннях, інших діях психологічного характеру, якими умисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю особи, її честі та гідності [434].

Французький закон № 2010-769 від 09.08.2010 про насильство щодо жінки, насильство всередині пари і його вплив на дітей визначає психологічне насильство як неодноразові акти, які можуть складатися зі слів і / або інших дій, метою або результатом яких є погіршення умов життя внаслідок порушення фізичного або психічного здоров’я потерпілого [38].

Проведений аналіз існуючих думок з цього питання дозволив визначити такі основні ознаки, які характеризують психологічне насильство в сім’ї: 1) це умисне діяння; 2) заборонене законом; 3) має дискримінаційний характер; 4) вчинене щодо певного кола осіб – членів сім’ї чи осіб, з якими існували або існують сімейні відносини; 5) посягає на особисту волю, честь, гідність потерпілого, громадський порядок та моральність; 6) здійснюється шляхом впливу на психіку потерпілого. Відповідно, дисертантом пропонується таке визначення: психологічне насильство в сім’ї – це умисне протиправне діяння дискримінаційного характеру щодо члена сім’ї чи особи, з якою існували або існують сімейні відносини, яке шляхом впливу на психіку потерпілого посягає на його здоров’я, волю, честь, гідність, громадський порядок та моральність.

За допомогою запропонованого підходу в межах чинного кримінального законодавства України були визначені види злочинів, що пов’язані з проявами психологічного насильства в сім’ї, а саме суспільно небезпечні діяння, передбачені статтями 120, 129, 146, 149, 150-1, 195, 296, 299, 304, 315, 323 та 324 КК України. На цій підставі й з урахуванням вимог репрезентативності був здійснений відбір 211 конкретних одиниць матеріалів архівних кримінальних справ, вироків суду, обвинувальних висновків і публікацій у ЗМІ для емпіричного дослідження.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37494.html