Кримінологічна характеристика злочинних проявів сексуального насильства в сім’ї

Важливою сферою сімейного життя є сексуальна та репродуктивна сфери, в яких реалізується сексуальність людини та її прагнення до любові, щастя й продовження свого роду. Сексуальність людини – це сукупність біологічних, психофізіологічних і емоційних реакцій, переживань і вчинків людини, пов’язаних із проявом і задоволенням статевого потягу. Сексуальність є вродженою потребою і функцією людського організму. Людина народжується з певним фізіологічним сексуальним потенціалом, далі сексуальність формується вже в межах індивідуального життєвого досвіду. У цілому ж сексуальність людини обумовлена інтегрованою взаємодією біологічних, психічних і соціокультурних факторів [461].

Деякі характеристики сексуальності закладені генетично, інші формуються в процесі соціалізації. У зв’язку з цим виділяють кілька компонентів людської сексуальності: біологічна стать – сукупність ознак, таких як статеві хромосоми, статеві гормони, статеві клітини, зовнішні і внутрішні статеві органи, вторинні статеві ознаки; ґендерна ідентичність – відчуття приналежності до певної статі, яка не обов’язково збігається з біологічною статтю; ґендерна соціальна роль – поведінка в суспільстві, що відповідає культурним нормам даного суспільства, які встановлюють ту чи іншу «типово чоловічу» або «типово жіночу» поведінку; сексуальна орієнтація – емоційний, романтичний і чуттєвий потяг до людей протилежної статі (гетеросексуальная орієнтація), своєї статі (гомосексуальна орієнтація) або обох статей (бісексуальна орієнтація); сексуальна ідентичність – ототожнення себе з людьми, які мають ту чи іншу сексуальну орієнтацію, усвідомлення себе як особи з певною орієнтацією [462].

Спеціалістами у галузі психології сексуальності зазначається, що сексуальність людини реалізується через її сексуальну поведінку, яка передбачає активність, певну систему дій у задоволенні сексуальних потреб. Вона має не лише біологічну, а й соціально-культурну зумовленість, може по-різному контролюватися свідомістю, спричиняти різні наслідки для її суб’єкта й осіб, на які вона спрямовується.

Сексуальна поведінка є складним феноменом, який не можна звести лише до фізіологічних процесів, емоційних реакцій, ситуативних дій, її потрібно розглядати в системі загальних регуляторних механізмів особистості.

Сексуальна поведінка є передумовою статевої репродукції, важливою складовою для встановлення стосунків між партнерами, отримання приємних відчуттів, підтримання почуття особистої гідності та особистого здоров’я. Індивід може створювати, змінювати сексуальну поведінку для отримання або утримання свого сексуального збудження. Своєю специфічною сексуальною поведінкою він може спонукати партнера до сексуальної активності. У нормі сексуальна поведінка людини спрямована на самозадоволення, однак вона ще повинна стимулювати спільну сексуальну поведінку. Тому складовими її є вияв індивідом сексуальної активності і сприймання ним спрямованої на нього сексуальної поведінки іншої особи [181].

Як і будь-який інший вид поведінки людини, сексуальна поведінка радикально змінюється залежно від того, яке значення вона має, які бажання задовольняє і яку мету переслідує. Особливим різновидом сексуальної поведінки є сексуальне насильство.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає сексуальне насильство як будь-який сексуальний акт або спробу його вчинити; небажані сексуальні зауваження або загравання; будь-які дії проти сексуальності людини з використанням примусу, що здійснюються будь-якою людиною незалежно від її взаємин з жертвою, в будь-якому місці, включаючи дім і роботу, але не обмежуючись ними [60].

Примус може здійснюватися як за допомогою фізичної сили, так і шляхом психологічного тиску, залякування, шантажу, погроз фізичною розправою, звільненням з роботи або відмовою дати роботу, яку хочуть отримати. Крім того, сексуальне насильство може мати місце, коли людина, примушувана до сексу, позбавлена можливості обирати свою поведінку (перебуває у стані сп’яніння, знаходиться під дією наркотику, заснула чи психічно не здатна оцінити ситуацію).

Як бачимо, визначення, дане ВООЗ, є дуже широким і включає діяння, які варіюються від словесної обрáзи до насильницької сексуальної пенетрації (проникнення в орган); спектр способів примусу, від соціального тиску й залякування до фізичної сили: небажану сексуальну увагу або сексуальні домагання (вдома, на роботі, в школі тощо); зґвалтування у шлюбі або на побаченні; зґвалтування незнайомими чи знайомими людьми; систематичні зґвалтування, сексуальне рабство та інші форми насильства, які особливо поширені у військових конфліктах (наприклад, насильницька вагітність); сексуальне насильство щодо психічно або фізично нездорових людей; зґвалтування та сексуальна наруга над дітьми; «узвичаєні» форми сексуального насильства, такі як примусовий шлюб чи співмешкання і «успадкування дружини» [58].

Що стосується сексуального насильства в сім’ї, то наразі існує декілька різних підходів до його визначення. Зокрема, Закон Республіки Грузія «Про запобігання насильству в сім’ї, захист і допомогу жертвам насильства в сім’ї» використовує термін «сексуальні домагання» та визначає їх як статевий акт, вчинений з насильством, загрозою насильства або використанням безпорадності жертви; статеві зносини й інші дії сексуального характеру або аморальний вчинок щодо неповнолітнього [68].

Вітчизняний Закон «Про попередження насильства в сім’ї» визначає сексуальне насильство в сім’ї як протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до дитини, яка є членом цієї сім’ї [427].

Проектом закону Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дається таке визначення: сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що полягає у непристойних зауваженнях, доторканнях, інших протиправних посяганнях на статеву свободу та статеву недоторканність осіб, визначених у статті 3 цього Закону, у тому числі діях сексуального характеру щодо дитини, які завдають шкоди фізичному чи психічному здоров’ю дитини, її честі і гідності або створюють реальну загрозу заподіяння такої шкоди [434].

Наведені визначення також включають достатньо широке коло діянь, за вчинення яких передбачені різні види юридичної відповідальності. Що ж стосується кримінально караних проявів сексуального насильства в сім’ї, то зазначимо, що кримінальні закони різних країн зараховують до сексуальних злочинів різні поведінкові акти. Іноді навіть законодавство однієї країни на різних етапах свого історичного розвитку включає до цієї категорії різні діяння. Це залежить від норм моралі, етики, звичаїв, які панують у певну історичну добу.

На теперішній час у вітчизняному кримінальному законодавстві не виділяється окремого розділу, в якому були б передбачені сексуальні злочини (та й цей термін як такий не використовується). Саме тому виникає необхідність у встановленні основних ознак, які характеризують сексуальне насильство в сім’ї, щоб на їх основі деталізувати кримінологічне визначення та окреслити коло злочинів, які належать до кримінально-караного сексуального насильства в сім’ї.

Вважаємо, що до основних ознак, які характеризують сексуальне насильство в сім’ї, належать такі: 1) це умисне діяння; 2) заборонене законом; 3) носить дискримінаційний характер; 4) скоюється щодо певного кола осіб – членів сім’ї чи осіб, з якими існували або існують сімейні відносини; 5) спрямоване проти сексуальності людини, її статевої свободи, статевої недоторканості або суспільної моральності; 6) вчиняється всупереч або поза волею потерпілого; 7) здійснюється з застосуванням насильства, примусу чи використанням безпорадного стану потерпілого.

Додатково зауважимо, що у міжнародному праві одержало загальне визнання положення про те, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує особливої охорони й піклування, включаючи належний правовий захист. Зокрема, кримінальне законодавство як нашої держави, так і зарубіжних країн, передбачає посилену охорону дітей у тих випадках, коли статеві злочини були вчинені їх рідними або названими батьками, опікунами, особами, яким доручено виховання або навчання дитини, або коли винний грубо використовував свою перевагу, яка обумовлена його віком, досвідом чи іншими обставинами, та мав місце примус дитини до статевих зносин. Так, обтяжуючими ознаками багатьох злочинів визнаються: вчинення посягань на статеву недоторканість неповнолітніх з боку батьків, піклувальників, працівників навчальних та інших закладів, де виховуються неповнолітні [279].

Саме тому вітчизняне законодавство, захищаючи статеву недоторканість дітей, яка забезпечує їх нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток, визначає як злочини також і ненасильницькі діяння сексуального характеру, вчинені щодо дітей. Таким чином, можна зробити висновок про те, що у разі вчинення дій сексуального характеру щодо дитини, такі дії будуть вважатися сексуальним насильством і за відсутності останніх двох ознак із запропонованого вище переліку, а саме їх вчинення всупереч або поза волею потерпілого й здійснення з використанням насильства, примусу чи використання безпорадного стану потерпілого.

Наведене дозволяє запропонувати таке визначення: сексуальне насильство в сім’ї – це умисне протиправне діяння дискримінаційного характеру щодо члена сім’ї чи особи, з якою існували або існують сімейні відносини, яке спрямоване проти сексуальності людини, її статевої свободи, статевої недоторканості або суспільної моральності, що вчиняється всупереч або поза волею потерпілого з використанням насильства, примусу чи використання безпорадного стану потерпілого, або будь-яке умисне протиправне діяння сексуального характеру щодо дитини.

Примітка: під сексуальністю людини розуміється сукупність біологічних, психофізіологічних і емоційних реакцій, переживань і вчинків людини, пов’язаних з проявом і задоволенням статевого потягу.

На підставі даного визначення можна зробити висновок, що до злочинів, які пов’язані з сексуальним насильством в сім’ї, відносять суспільно небезпечні діяння, передбачені такими нормами: ст. 152, 153, 154, 155, 156, 301, 303 КК України.

Наявні статистичні дані щодо злочинів, які пов’язані з сексуальним насильством у сім’ї, свідчать про їх незначну кількість і питому вагу у загальній масі злочинів, що пов’язані з насильством в сім’ї (таблиця 3.3). Так, серед загальної кількості кримінальних правопорушень, пов’язаних з насильством в сім’ї, кримінальні провадження за якими були закінчені у 2010–2013 роках, провадження стосовно злочинних проявів сексуального насильства у середньому становили 2–5%. За чотири звітні роки щодо злочинів, передбачених статтями 301 та 303 КК, взагалі не було виявлено та закінчено провадженням жодного злочину категорії, що розглядається. А стосовно злочинних діянь, передбачених статтями 154 та 155 КК, за цей же період було закінчено всього по одному провадженню.

Дані, що відображають поширеність вчинення таких посягань, як зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом та розбещення неповнолітніх, також свідчать про їх досить невеликі обсяги й у період 2010–2012 років коливались у межах від 4 до 10 кримінальних проваджень на рік; у 2013 році ж кількість проваджень щодо насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом зросла до 16.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37494.html