Класифікація військовослужбовців Національної гвардії України та характеристика основних їх видів

Продовжуючи розгляд категорії «військовослужбовець Національної гвардії України», що позначає окрему соціальну групу з певними характерними рисами, необхідно відмітити її (групи) неоднорідність. Так, якщо вивчати правове положення окремо взятого військовослужбовця, то ми неодмінно стикнемось з проблемою різноманітності осіб цієї категорії, обумовленої наступними чинниками: видом військової служби, на якій перебувають військовослужбовці, їх посадами та призначенням підрозділу, в якому вони проходять службу, характером їхньої професійної діяльності, що, в свою чергу, формує їхній правовий статус.

Натомість, проведення класифікації військовослужбовців Національної гвардії України, тобто поділ їх на види в залежності від спільних ознак, дозволить на підставі певних критеріїв розрізнити окремі їх групи та окреслити ту з них, яка становить науковий інтерес даного дисертаційного дослідження, а також виробити більш вузькі та конкретні їх категорії. Крім того, така систематизація дозволить виділити суттєве та другорядне, загальне та специфічне, теоретичне та практичне у характеристиці військовослужбовців Національної гвардії України, що слугуватиме уточненню характеристики військових правовідносин в цілому та сприятиме подальшому удосконаленню їх правової регламентації.

Слід відмітити, що проблема характеристики різних видів військовослужбовців у науці здебільшого розглядається фахівцями психології, педагогіки. Це зумовлено, в першу чергу, теоретичними та прикладними питаннями формування кадрових ресурсів ЗС України та інших військових формувань, військово-професійної орієнтації молоді під час вступу на військову службу, а також завданнями щодо підвищення ефективності праці військових спеціалістів. Натомість, питання класифікації військовослужбовців у юридичній науці недостатньо досліджені. Серед вчених-юристів цій проблематиці присвятили праці В. А. Жильцов, який досліджував військовослужбовця як окремого суб’єкта права, О. В. Кудашкін – під час аналізу інституту військової служби. Водночас, класифікація військовослужбовців Національної гвардії України ще не вивчалась.

Вважаючи за потрібне сформулювати класифікацію військовослужбовців Національної гвардії України, ми пропонуємо, на основі узагальненого аналізу юридичних праць і практичних матеріалів в сфері характеристики та класифікації військовослужбовців, визначити критерії розподілення осіб, які належать до категорії військовослужбовців, на групи; надати характеристику загальних рис, що їх об’єднують; та систематизувати військовослужбовців Національної гвардії України згідно з визначеними критеріями.

В результаті аналізу доробок вчених В. А. Жильцова, О. В. Кудашкіна, положень чинних нормативних актів, а також матеріалів офіційних сайтів Центру сприяння адаптації та працевлаштування військовослужбовців [16], Національної академії Національної гвардії України [13] та Національної гвардії України [14] пропонуємо наступну класифікацію військовослужбовців Національної гвардії України згідно з такими критеріями:

1. За видами військової служби:

− військовослужбовці строкової військової служби, яку проходять з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни;

− військовослужбовці офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом;

− військовослужбовці рядового складу, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу в добровільному порядку (за контрактом);

− військовослужбовці офіцерського складу, які проходять військову службу в добровільному порядку (за контрактом);

− військовослужбовці, які проходять військову службу (навчання) за контрактом курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки.

2. За складом військовослужбовці Національної гвардії України діляться на: рядових, сержантів, прапорщиків і офіцерів. Найбільш численним складом військовослужбовців є рядові і сержанти. Особи зазначеного складу є головними виконавцями завдань, що стоять перед військовою організацією будь-якої держави. Прапорщики за своїм правовим положенням займають місце, близьке до молодших офіцерів. Їх призначення − забезпечення діяльності офіцерів, адміністративно-господарське управління підпорядкованими підрозділами, виконання функцій фахівців, які відповідають рівню вищої та середньої професійної освіти. Прийом осіб на військову службу як прапорщиків проводиться тільки в добровільному порядку. За законодавством склад офіцерів комплектується в основному військовослужбовцями, які проходять військову службу в добровільному порядку (за контрактом). У той же час передбачається щорічний призов на військову службу офіцерів запасу [59, с. 197].

3. За службово-правовим становищем всі військовослужбовці поділяються на: начальників і підлеглих. Зазначена класифікація обумовлена особливими принципами військової служби: єдиноначальність, субординація, військова дисципліна, заснована на положеннях Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р. № 548−ХІV [191]. Військовослужбовці можуть бути начальниками за службовим положенням і за військовим званням. Начальник має право віддавати підлеглому накази і вимагати їх виконання. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані по службі, хоча б і тимчасово, є прямими начальниками. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Службове підпорядкування у наведених випадках визначається посадовим становищем військовослужбовців. Підлеглий зобов’язаний беззаперечно виконувати накази начальника. Також, незалежно від службового стану, одні військовослужбовці є для інших військовослужбовців начальниками залежно від їх військових звань.

Водночас, службові взаємини між військовослужбовцями можуть визначатися командиром (начальником), тобто при спільному виконанні обов’язків військовослужбовцями їх начальник може визначити, хто з них буде в тому чи іншому випадку начальником. Якщо це не визначено, начальником є старший за посадою, а за рівних посад − старший за званням.

Крім того, військовослужбовці, які за своїм службовим становищем і військовим званням не є по відношенню до інших військовослужбовців їх начальниками і підлеглими, можуть бути старшими і молодшими. Старшинство визначається військовими званнями військовослужбовців. Старші за військовим званням у разі порушення молодшими військової дисципліни, громадського порядку, правил поведінки, носіння військової форми одягу та виконання військового вітання повинні вимагати від них усунення цих порушень. Молодші за званням повинні беззаперечно виконувати ці вимоги старших [59, с. 198].

Ознакою, що визначає начальника, може також служити право накладати стягнення на підлеглих. Порядок та особи, правомочні накладати дисциплінарні стягнення на військовослужбовців, передбачені Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» [148].

4. За посадовим положенням військовослужбовці діляться на: виконуючих військову службу на військових посадах, на державних посадах та виконуючих військову службу не на військових або інших посадах. Як правило, військову службу військовослужбовці виконують на військових посадах, передбачених штатами військових частин, органів військового управління або організацій. Проте у низці випадків військовослужбовець може виконувати військову службу не на військовій посаді. До таких випадків належить відрядження військовослужбовців до органів, організацій і установ, в яких виконання військової служби не передбачено, а також перебування у розпорядженні відповідного командира або начальника [59, с. 199]. У разі відрядження військовослужбовців до державних органів, установ та організацій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки (п. 9 ст. 5 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»), військовослужбовці виконують військову службу на державних посадах. Перелік посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями в цих державних органах, установах, організаціях, затверджується Президентом України [139]. Перебування військовослужбовця у розпорядженні відповідних командирів регламентується Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 р. № 1153/2008.

5. Залежно від характеру повноважень, що визначають роль та участь у здійсненні державно-владних функцій, військовослужбовці можуть бути поділені на: а) керівників; б) фахівців (основних виконавців); в) допоміжний; г) забезпечувальний та д) обслуговуючий персонал, а також е) суміжних спеціалістів.

А) Термін «керівник», що вживається відносно військовослужбовців, замінюється термінами «командир» або «начальник». До цієї категорії належать військовослужбовці, які: а) очолюють орган військового управління, з’єднання, військові частини і підрозділи, а також установи та організації, що входять в систему державних органів і організацій, в яких передбачена військова служба, та їх заступники; б) очолюють структурні підрозділи органів військового управління, з’єднань, військових частин та підрозділів, установ і організацій, та їх заступники.

Термін «начальник» має в даному випадку дещо інший зміст у порівнянні з раніше вказаним. Відмінність термінів «командир» і «начальник» полягає у функціональному призначенні очолюваних ними органів і відповідно до цього виконуваних командирами і начальниками функцій. Командири та їх заступники очолюють з’єднання, військові частини і підрозділи, тобто органи і організації, що мають бойове призначення. Начальники та їх заступники очолюють, по-перше, органи управління з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами (начальники управлінь та служб управління військового округу, начальники штабів з’єднань, полків, бригад тощо); по-друге, органи та організації та їх структурні підрозділи, призначені для забезпечення функціонування або мають допоміжне значення для органів і організацій, що мають бойове призначення (начальник військово-навчального закладу, навчального центру, складу тощо); по-третє, структурні підрозділи органів і організацій, що мають бойове призначення, але здійснюють допоміжні функції (начальник медичної служби, служби постачання, начальник оркестру тощо) [59, с. 201].

Отже, будь-який командир є начальником для своїх підлеглих, але не будь-який начальник є командиром. Відмінність полягає у повноваженнях щодо управління підпорядкованими органами, установами, організаціями.

Як слушно зазначає О. В. Кудашкін, під командуванням слід розуміти ту діяльність органів стройового управління військового формування, яка спрямована на організацію і зміцнення боєздатності військових з’єднань, частин і підрозділів (шляхом відповідної бойової підготовки їх особового складу, виховання і навчання) і на використання військ у бойових операціях [59, с. 202].

Адміністративно-господарська діяльність полягає у тому, щоб забезпечити органам стройового управління успішне виконання поставлених перед ними завдань. Отже, завдання, які вирішуються ними, є другорядними, хоча і мають велике значення.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37090.html