Сутність та структура адміністративно-правого статусу військовослужбовця Національної гвардії України

Дослідивши у попередніх підрозділах правову природу понять «військовослужбовець» та «військовослужбовець Національної гвардії України», основні теоретичні критерії віднесення осіб до цієї категорії, а також їх характерні риси та різновиди, пропонуємо дослідити сутність правового положення військовослужбовців Національної гвардії України.

Слід відмітити різноманіття аспектів цього питання. При вивченні теоретичних доробок зарубіжних та вітчизняних учених з теорії права, адміністративного права було виявлено низку підходів у характеристиці правового статусу особи та, зокрема, юридичного статусу такої окремої категорії осіб як військовослужбовець. Серед них необхідно вказати на питання співвідношення понять «правовий статус» та «правове положення», «правовий статус» та «адміністративно-правовий статус», «правовий статус особи» та «правовий статус військовослужбовця».

Проблеми правового статусу особи розглядались такими відомими правниками як С. С. Алексєєв, М. І. Матузов, О. В. Малько, О. Ф. Скакун; ґрунтовними в цій сфері є монографії М. В. Вітрука, Л. Д. Воєводіна. Дослідженню правового статусу публічних службовців приділяли увагу В. П. Тимощук, А. М. Школик, О. Я. Лазор, О. Хорошенюк; вивченню правового статусу військовослужбовців присвячені праці О. В. Кудашкіна, Н. М. Богатирьової, Ю. І. Мігачова, О. О. Стрємоухова, І. Ф. Коржа, В. Й. Пашинського, В. М. Александрова, Н. І. Чудик-Білоусової.

Водночас, залишаються дискусійними наукові погляди з приводу структури, видів правового статусу, факторів, що впливають на його зміну, механізмів реалізації та захисту правового статусу. Окремо у теоретичних роботах приділено увагу умовам набуття, зміни та припинення правового статусу, його нормативно-правовому забезпеченню та характеристиці окремих елементів.

З метою розкриття змісту адміністративно-правового статусу військовослужбовця НГ України вважаємо за необхідне своє дослідження присвятити вивченню таких проблем: теоретичних засад адміністративно-правового статусу військовослужбовців НГ України, окреслення його особливостей, окреслення основних елементів.

Вивчення сутності адміністративно-правового статусу військовослужбовця НГ України доцільно розпочати з визначення місця цієї категорії серед понять «статус» та «правовий статус особи». В результаті аналізу доробок фахівців з теорії права слід зазначити наступне. Слово «статус» у перекладі з латинської мови означає положення, стан чого-небудь або кого-небудь [207, с. 184].

Слід зазначити, що сучасна правова наука у своїй доктринальній «лінійці пропозицій» містить чималу кількість різноманітних визначень дефініції «правовий статус особи» [7, с. 71; 53, с. 40; 55, с. 28, 50; 105, с. 103; 202, с. 378; 205, с. 425; 206, с. 550; 207, с. 183] Оскільки в нашому завданні не можна оминати вивчення основних з них, наведемо авторську систематизацію різних підходів, згрупувавши їх у три групи [43, с. 40], та охарактеризувавши загалом (див. додаток Д). Виклавши відповідний матеріал у додаток, отриманий синтезуючий доробок наведемо нижче.

Розглянувши проблемні питання формулювання поняття «правовий статус особи», що в подальшому дозволить скоригувати власну позицію при визначенні дефініції «адміністративно-правовий статус військовослужбовця Національної гвардії України», здійснимо спробу узагальнити різні класифікації видів правового статусу особи, а також визначити місце серед них адміністративно-правового статусу військовослужбовця НГ України.

Дотепер в юридичній науці не досягнуто єдності в інтерпретації ознак розмежування видів правового статусу особи. В результаті узагальнення напрацювань провідних теоретиків права С. С. Алексєєва [205, с. 425,426], С. Д. Гусарєва [65, с. 40], В. М. Корельського [206, с. 550], О. В. Малька [105, с. 103,104], М. І. Матузова [207, с. 186], О. Ф. Скакун [202, с. 382] виділимо такі кваліфікуючі риси: а) найбільш відомою є класифікація за сферою дії та структурою правових систем, згідно з якою виділяють загальний (міжнародний) правовий статус особи, конституційний (базовий) статус особи, галузевий статус особи, родовий (спеціальний) статус особи та індивідуальний статус особи; б) залежно від об’єкту розрізняють правовий статус фізичних та юридичних осіб; в) за ознакою відношення особи до певної держави існує статус громадянина, статус іноземця, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством, біженця, статус громадянина, який перебуває за кордоном; г) за професійною ознакою в самостійні групи відокремлені професійні та посадові статуси (статус депутата, міністра, судді, прокурора), а також статуси осіб, що працюють у різних екстремальних умовах чи особливих регіонах країни тощо.

У площині предмета нашого дослідження має значення саме родовий або спеціальний правовий статус, що відображає специфіку правового положення окремих категорій осіб, в нашому випадку, військовослужбовців НГУ, які поряд з загальним та базовим статусом мають деякі додаткові суб’єктивні права та обов’язки, а також певні обмеження, що передбачаються їх службово-посадовим положенням, а саме, в межах повноважень, якими наділений військовослужбовець. Крім того, наше дослідження має обмежитись рамками вивчення елементів правового статусу військово-службовців НГУ, регламентованих адміністративно-правовими нормами.

У зв’язку з цим продовжимо наше дослідження у вивченні інших наукових позицій (передусім відомих науковців-адміністративістів), щоб скласти власне бачення сутності адміністративно-правового статусу особи, в тому числі військовослужбовця НГ України.

Одне з авторитетних визначень поняття адміністративно-правового статусу надає В. Б. Авер’янов: як комплексу конкретно визначених суб’єктивних прав і обов’язків, які закріплені за відповідним суб’єктом нормами адміністративного права та реалізуються як в адміністративних правовідносинах, так і поза ними. Адміністративно-правовий статус фізичної особи − це комплекс її прав і обов’язків, закріплених нормами адміністративного права, реалізація яких забезпечуються певними гарантіями, вказує вчений [3, с. 194, 198]. Натомість, більшість вчених в ході висвітлення основ правового статусу суб’єктів адміністративно-правових відносин, також приділяють увагу адміністративно-правовому статусу фізичних осіб, але зосереджуються лише на окремих аспектах цього питання. Так, в сфері вивчення окресленого питання, наприклад, В. К. Колпаков поглиблено досліджує співвідношення понять «правосуб’єктність» та «адміністративно-правовий статус» [89, с. 74]. Також відомі праці Ю. О. Тихомирова [210, с. 252, 276], колективу авторів під методичним керівництвом Ю. П. Битяка [5, с. 57, 103], які містять опис адміністративно-правового статусу громадянина та державного службовця.

Беручи за основу визначення адміністративно-правового статусу особи, надане В. Б. Авер’яновим, який вирізняє його від правового статусу особи за ознаками закріплення в адміністративно-правових нормах та реалізації в адміністративно-правових відносинах, ми підтримуємо думку про співвідношення адміністративно-правового статусу особи та правового статусу особи як галузевого та загального. Та, як наслідок, адміністративно-правовий статус військовослужбовців НГ України буде розглядатись як спеціальний, що визначається соціальною роллю суб’єкта, по аналогії зі статусом пенсіонера або статусом студента.

Поряд з цією точкою зору слід констатувати інші, які суттєво відрізняються від викладеної думки щодо визначення адміністративно-правового статусу військовослужбовця НГ України як галузевого спеціального статусу фізичної особи, яку будемо відстоювати.

Наприклад, у повний розріз з традиційною позицією про поділ правового статусу особи на загальний, базовий, галузевий, спеціальний та індивідуальний, поширюється наукова думка О. О. Стрємоухова. Вчений, навпаки, пропонує розрізняти між собою різного роду суб’єктів правових відносин та виділяти з них спеціальні суб’єкти і відповідно застосовувати щодо їх характеристики термін «адміністративно-правовий статус спеціального суб’єкта». Так, дослідник уважає, що потреба у категорії «спеціальний суб’єкт права» відповідає сучасному стану суспільних відносин, підвищенню їх ускладненості та різноманітності [204, с. 42]. Кожен раз для того, щоб забезпечити суб’єктам безперешкодну і результативну участь у суспільних відносинах, держава на основі вже наявних соціальних норм завжди створювала для суб’єктів спеціальні правові норми. Ці норми встановлювали і закріплювали за суб’єктами спеціальні права і обов’язки, що й викликало появу спеціального суб’єкта права, зі своєю спеціальною правосуб’єктністю. Отже, якщо міркувати логічно, спочатку з’являються певного роду спеціальні суспільні відносини, потім – спеціальні правові норми, що регулюють ці відносини між суб’єктами і, нарешті, спеціальні суб’єкти права в сукупності всіх своїх властивостей (правосуб’єктності), зазначає вчений. А вже в якості загальної, галузевої та спеціальної, на думку О. О. Стрємоухова, вирізняються форми (стадії) існування суб’єкта права. На кожній стадії конкретний суб’єкт має відповідну сукупність властивостей, що відображає його соціально-політичне положення в структурі суспільних відносин [204, с. 43].

Поряд з тим, існує позиція, яку висловлює О. І. Харитонова, що базується не на розподілі правового статусу особи на види, а розглядає адміністративно-правовий статус громадянина як складну юридичну категорію, яка, в свою чергу, складається із таких елементів: першою частиною є правовий статус особи, другою − статус громадянина, третьою − соціальний статус (статус робочих, пенсіонерів, військовослужбовців та ін.), четвертою − особливий статус (сукупність прав і обов’язків, які особа набуває за своїм бажанням: мисливець-аматор, водій-аматор та ін.) [7, с. 79].

На складність структури спеціального статусу вказує також М. В. Артамонов, який вивчає його на прикладі статусу військовослужбовця та виділяє такі його частини: загальну (яка відноситься до статусу громадянина взагалі), спеціальну (сукупність загальних військово-службових прав та обов’язків), особливу (комплекс специфічних рис, що характеризують правове положення відповідних категорій військовослужбовців) та одиничну (що включає в себе особливості положення конкретного військовослужбовця). На переконання вченого, правовий статус військовослужбовця складається з загальної та військово-службової частин, при чому ці частини діалектично взаємодіють [25, с. 23].

На наш погляд, більш природно виходити з різновидності статусів особи, а не з розподілу осіб на види як суб’єктів права. Якщо ж розглядати певну особу у конкретно взятий момент існування, її правове положення представлене одночасно, і базовим статусом громадянина, і спеціальним статусом, таким як, наприклад, статусом судді. Людина, вступаючи в різні правовідносини, зокрема, військовослужбовець під час виконання своїх службових обов’язків, не переходить з однієї іпостасі в іншу, він в один і той же час має громадянські права та обов’язки, а також додаткові обов’язки, пов’язані з проходженням військової служби, та, крім цього, права і обов’язки, виходячи з його сімейного положення тощо. Тому кожна особа, в силу своїх індивідуальних властивостей та різновиду соціальних відносин, учасником яких вона виступає, має лише їй притаманний склад прав, обов’язків, відповідальності тощо, що, в кінцевому випадку, формують її особистісне правове положення − її індивідуальний правовий статус.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37090.html