---

Генеза заочного провадження в кримінальному судочинстві зарубіжних країн та України

В історичній ретроспективі практика та теорія кримінального процесу зарубіжних країн і країн пострадянського простору на протязі століть стояли на позиціях необхідності забезпечення особистої участі обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Водночас об'єктивна і всебічна оцінка історії заочного провадження дозволяє стверджувати, що його норми в різному обсязі і різних формах здавна містилися практично у всіх правових системах держав і перетерплювали зміни в процесі їх історичного розвитку.

Історія розвитку інституту заочного провадження наочно демонструє, що на етапі його становлення поняття «заочний» використовувалося буквально, механічно переносилося на порядок розгляду кримінальних справ і, як правило, результат його був заздалегідь вирішений через те значення, що надавалося факту неявки відповідача.

Інститут заочного судового розгляду одержав поширення в кримінально-процесуальному законодавстві ряду зарубіжних країн, виник ще у римському процесі, і на протязі століть використовується у різних правових моделях як ефективна форма вирішення завдань кримінального судочинства.

При цьому аналіз поняття «заочне провадження» в історичному контексті вказує на тісний зв'язок заочного провадження і процедури визнання осіб «поза законом». Характерно, що спочатку інститут «поза законом», як правило, виступав як альтернатива розгляду справи під час відсутності обвинуваченого. Однак якщо на першому етапі його розвитку (первісне суспільство, Давня Греція, Давній Рим) ступінь публічного інтересу у сфері кримінального судочинства була не настільки високою, що вважалося припустимим надати обвинуваченому право уникнути правосуддя, покинувши батьківщину, то згодом (Римська імперія) наявність особливого публічного інтересу, навпаки, вимагала покарання кожного, хто посягнув на державні інтереси, і ухилення обвинуваченого, забезпечити явку до суду якого не було можливо, сприймалося як особливо негативне явище, що покладало на таку особу вкрай жорстокі санкції [10, с. 167].

У римському праві існувало положення, згідно якого претор давав позивачу право користування майном відповідача, який ухиляється від суду. «Достатньому покаранню піддасться той, хто не захищається (не йде до суду для захисту) і ховається, оскільки противник вводиться за рішенням суду у володіння майном» [138, с. 55]. Найчастіше суддя задовольняв вимоги сторони звинувачення, не маючи уявлення про суть справи – сама неявка приводила до засудження.

У той же час в Римській Імперії в імператорський період можливість заочного розгляду зберігалася лише для справ малозначних, стосовно обвинуваченого в більш тяжких злочинах вживалися засоби примусу явки до суду, зокрема конфіскація майна. Важливим і загальним для багатьох систем права в частині заочного судочинства було правило про «триразовість» виклику обвинуваченого. Сягаючи своїм корінням в право Давнього Риму, це правило знайшло своє відбиття у Саличеській правді, а потім і у всіх розвинених правових системах.

Давньогерманське законодавство розглядало явку обвинуваченого до суду як безумовний його обов'язок. Якщо обвинувачений тричі був викликаний до суду у публічному місці, за ім’ям та з вказівкою обвинувачення і обвинувач марно чекав його явки протягом восьми днів до заходу сонця, то майно такого злочинця конфіскувалося й сам він ставав поза законом. Заочний вирок не міг бути оскаржений, але протягом певного строку (рік і день) оголошений поза законом міг з'явитися особисто до суду, і тоді справа його розглядалося повторно. Якщо ж він у цей строк не з’являвся до суду, то вважався що він зізнався у злочині і на цій підставі оголошувався засудженим [38, с. 40].

Згодом ці положення німецького процесу були витиснуті на континенті початками пізнішого римського права. За результатами досліджень В. М. Волженкіної, у слідчому процесі середніх віків (до XVIII ст.) ухилення обвинуваченого від суду дорівнювалося визнанню своєї винності і призводило безпосередньо до постановлення обвинувального вироку [41, с. 48].

У середньовіччі Англії заочний розгляд використовувався досить широко, що нагадував давньогерманський процес, коли неявка до суду розглядається як презумпція винності, у порядку заочного розгляду вирішувалися справи не лише малозначні, але й найзначніші, і заочні вироки мали ті ж наслідки, що і вироки, ухвалені в присутності обвинуваченого.

У Франції заочний розгляд мав широке застосування; під його впливом виникли навіть такі заходи, як «громадянська смерть», що призначалася при фізичній неможливості покарати засудженого на смерть, тобто при процесі заочному.

Законодавства окремих німецьких князівств також допускали заочний розгляд, особливо справ малозначних; окремо стояв Баварський устав 1813 р., який відповідно до основної ідеї Л. Фейєрбаха, що чим значніше злочин, тим сильніше повинна бути і репресія за нього, допускав заочний розгляд по справах найважливіших і усував його по справах малозначних. У середині ХІХ сторіччя остаточно утвердилася в науці думка про невідповідність заочного розгляду основним положенням кримінального процесу, що засвоєно і новітніми зарубіжними уставами кримінального судочинства – австрійським 1873 р. і німецьким 1877 р., які не знали заочного провадження по кримінальних справах [10, с. 115].

Останнім часом в європейських країнах в частині розуміння завдань кримінального провадження сталися зміни, провідною тенденцією стало прагнення уникнути тривалих і скрупульозних судових процесів [176].

У той же час поряд із цією тенденцією поширюється практика застосовування заочних судових розглядів кримінальних справ, хоча кожна країна індивідуально вирішує можливість і межі застосування кримінального судочинства [224, 226, 227].

Кримінально-процесуальне право Німеччини побудовано на принципах змагальності, безпосереднього дослідження доказів і праві обвинуваченого «бути вислуханим» (rechtliches Gehor) [247] – отже, за загальним правилом участь обвинуваченого є обов'язковою і суд вживає відповідних заходів для забезпечення його явки. Проте, правила щодо участі обвинуваченого в судовому розгляді носять диспозитивний характер, передбачаючи досить широкий перелік винятків з принципу обов'язкової участі обвинуваченого [233, 235, 237].

Умови і порядок розгляду кримінальної справи за відсутності підсудного зустрічаються у КПК Німеччини в загальних умовах судового розгляду (§ 231 - 233 КПК Німеччини) і в окремому розділі «Судовий розгляд щодо відсутнього підсудного» (гл. 7) [208].

У гл. 7 КПК Німеччини дається визначення, що саме слід розуміти під відсутністю обвинуваченого. Обвинувачений вважається відсутнім, якщо його місцезнаходження невідоме або він знаходиться за межами Німеччини і його присутність у судовому розгляді практично неможлива (§ 276).

Можна виділити наступні підстави розгляду кримінальної справи за відсутності обвинуваченого:

1. У справах про злочини, за які передбачені покарання, не пов’язані з ізоляцією від суспільства (ст. 232).

Судовий розгляд у відсутності обвинуваченого може мати місце, якщо він був належним чином повідомлений про те, що розгляд справи може відбуватися заочно у разі його неявки. Покарання при цьому не повинно перевищувати штрафу в розмірі доходу особи протягом не більше ста вісімдесяти днів, або попередження, або заборони на ведення, або позбавлення водійських прав. Участь захисника є обов'язковою.

2. У разі, коли про це просить сам обвинувачений (ст. 233).

Обвинувачений, направивши клопотання до суду, може бути звільнений від обов'язків бути присутнім на судовому засіданні у справах, які караються позбавленням волі до шести місяців або стягнення доходу особи протягом не більше 180 днів. Проте в цьому випадку він повинен бути допитаний суддею про обставини справи. Участь захисника також є обов'язковою.

3. У разі, коли підсудний навмисно і свідомо ввів себе в стан, що виключає його можливість брати участь у судовому розгляді, і таким чином перешкоджає належному проведенню (або продовженню) судового засідання (§ 231а).

Слід зазначити, що заочний розгляд стосовно обвинуваченого, який вчинив злочин уперше, може мати місце лише у випадку, якщо у обвинуваченого була можливість дати свідчення суду відносно висунутого проти нього звинувачення. Суд приймає рішення про заочний розгляд, спираючись на власний розсуд, однак має вислухати лікаря як експерта. Участь захисника в судовому розгляді є обов'язковою.

4. Якщо підсудний порушив порядок в судовому розгляді (§ 231b).

У цьому випадку справа розглядається у відсутності обвинуваченого до того часу, поки суд не визнає, що обвинувачений перешкоджає розгляду кримінальної справи по суті. При цьому в будь-який момент судового розгляду обвинуваченому має бути надана можливість дати свідчення щодо висунутих проти нього звинувачень.

5. У разі, коли свідок відмовляється давати свідчення у присутності обвинуваченого (§ 247) [208].

Ухвалою суду підсудний повинен покинути зал судового засідання протягом допиту свідків, у тому числі неповнолітніх, або іншого обвинуваченого, якщо суд дійде висновку, що присутність обвинуваченого може чинити на них вплив і перешкоджати дачі свідчень у справі.

В інших випадках призначається судовий розгляд за загальними правилами [10, с. 185].

Аналіз норм кримінального процесу Німеччини дає змогу відмежувати заочний розгляд кримінальної справи і розгляд кримінальної справи за відсутності підсудного. Термін «trial an absentia» носить розширювальний характер, охоплюючи собою як випадки постанови заочного вироку (заочного розгляду – § 231а – 233), так і випадки тимчасового видалення підсудного із залу судового засідання внаслідок допиту інших осіб або внаслідок порушення порядку в судовому засіданні (§ 231b, 247).

У КПК Франції заочному розгляду кримінальних справ присвячений відведений розділ 6 (статті 487-492; 544 і 545) [98], само ж французьке кримінально-процесуальне законодавство цій моделі судочинства приділяє достатньо уваги і норми відносно кримінального провадження розпорошені і по іншим статтям кодексу.

Наприклад, заочне провадження здійснюється при втечі обвинуваченого з місця ув’язнення після передачі справи суду присяжних (ст. 488).

Крім того, згідно зі ст. 487 КПК Франції судовий розгляд відносно будь-якої особи, яка належним чином викликана до суду і не з'явилася в день і час, встановлений у повідомленні про явку, здійснюється заочно. Зокрема на цій підставі був засуджений Клаус Барбьє, який очолював гестапо Ліона з листопада 1942 р. по серпень 1944 р, і після війни зник у Болівії. У Франції Барб'є судили тричі – 16 травня 1947 р., 28 листопада 1952 р. і 25 листопада 1954 року і заочно засудили до страти.

У той же час за статтею 489 КПК Франції заочний вирок вважається недійсним, якщо обвинувачений направляє протест проти його виконання, у статті 491 КПК Франції позначені строки оскарження заочного вироку: якщо обвинувачений перебуває на території Франції, то на опротестування вироку дається десять днів, при проживанні за її межами – місяць. Опротестування прокурором з приводу заочного розгляду справи провадиться у випадках, коли особа не з'явилася в поліцейський або виправний трибунал і не знала про те, що повинна була з'явитися. При такому оскарженні вирок автоматично скасовується і проводиться новий розгляд у тій же інстанції.

Окрім того кримінально-процесуальне законодавство Франції передбачає заочний розгляд у справах про проступок (par defaut) [10, с. 172].

Так, у справах, вирок за якими передбачає не менш ніж два роки тюремного ув'язнення, суд, у разі неявки обвинуваченого, вправі видати наказ про його арешт (ст. 410-1 КПК Франції). Крім того, прокурор може тепер дати доручення про розшук обвинуваченого, що дозволяє вручити останньому виклик до суду особисто, виключаючи надалі можливості анулювання заочного вироку. Крім того вказаний Закон від 8 лютого 1995 року містить ряд інших заходів, що полегшують правоохоронним органам пошук місця знаходження обвинуваченого й вручення йому офіційного виклику до суду.

У справах про правопорушення, розглянуті поліцейськими судами, заочний судовий розгляд принципово допускається тоді, коли правопорушення тягне за собою покарання тільки у вигляді штрафу (ст. 544 КПК Франції). Інтереси відсутнього обвинуваченого можуть бути представлені захисником або особою, якій видане відповідне доручення. Повторне її слухання у першій інстанції не допускається [227, 231, 244, 254], процес при цьому буде вважатися змагальним (repute contradictoire).

Підсудний має право клопотати про розгляд справи в його відсутність. Проте суд може визнати явку підсудного обов'язковою, і тоді справа переноситься, а участь обвинуваченого в судовому розгляді забезпечується приводом (ст. 411 КПК Франції) [207].

Якщо обвинувачений, повідомлений про час судового розгляду, не з’явився до суду і не повідомив суд про поважність причин неявки, справу може бути розглянуто заочно, при цьому участь захисника не є обов'язковою умовою (ст. ст. 412, 487).

Заочний вирок є підставою для особливого порядку оскарження – протесту (opposition). Якщо протест буде поданий у визначені часові рамки, то колишнє рішення визнається недійсним і справа розглядається повторно. Однак, якщо засуджений або виправданий знову не з'явиться у судовий розгляд, протест не розглядається судом (суд може вдруге розглянути протест засудженого лише у випадку, коли покаранням стало позбавлення волі) (ст. ст. 487 – 492).

В Англії та Уельсі розгляд кримінальних справ за відсутності підсудного передбачено у справах сумарного провадження [249, с. 178 – 179]. Таке провадження має спрощену процесуальну форму. При цьому передбачається, що названа процедура успішно працює і широко використовується, однак не застосовується відносно неповнолітніх і деяких видів злочинів (так званих гібридних, сумарного провадження), а також коли обвинувачений може вимагати розгляду його справи присяжними. В англійському законодавстві існує ряд гарантій прав обвинуваченого при заочному розгляді кримінальних справ. Наприклад, особа, засуджена в заочному порядку, не може бути засуджена до тюремного ув'язнення [10, с. 190].

Обвинувачений має право визнати свою вину у письмовому вигляді і відправити лист до суду поштою, і у такому разі його явка до суду стає необов'язковою. Однак, якщо суддя визнає причину явки неповажною, він може видати наказ на його арешт (ст. 12 Акта про магістратські суди 1980 р. [1]).

У судовій практиці немає правила про обов'язкову присутність підсудного в судовому розгляді – судді керуються наступним правилом: «Повинні бути виняткові обставини для заочного розгляду справи. Підсудний має заслухати, в чому його звинувачують, і мати можливість захищатися» [242, с. 300].

Вкрай ліберальною є процедура прийняття рішення про розгляд кримінальної справи у заочному провадженні у Нідерландах. Загалом обвинувачений, якщо він не є неповнолітнім не зобов'язаний з'являтися на судове слухання. З власної ініціативи суд повинен розглянути чинність виклику до суду (geldigheid der dagvaarding — стаття 348 КПК). Якщо, незважаючи на належно виконану процедуру виклику, обвинувачений не з'являється на слухання, суд оголошує його стороною, що не виконала своїх зобов'язань (verstek verlenen), і продовжує розгляд справи без його присутності. Це правило діє, навіть якщо обвинувачений заздалегідь повідомляє про свою відсутність і висловлює прохання відкласти слухання чи наводить аргументи свого захисту, сформульовані у письмовій формі, і навіть якщо обвинувачений відсутній не з власної вини [256].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/303431.html