---

Правові гарантії захисту прав і законних інтересів потерпілого і цивільного позивача у заочному провадженні

Проблема реалізації прав та законних інтересів потерпілого і цивільного позивача у заочному провадженні є малодослідженою в науці кримінального процесуального права, переважна більшість досліджень присвячена забезпеченню прав обвинувачених, права ж потерпілих досить часто відходили на другий план. Цілком справедливою є думка, що права потерпілого визначають обсяг та межі його дозволеної і гарантованої поведінки у кримінальному провадженні. Вони похідні від соціально-правового розуміння потерпілого як особи, якій злочином завдано шкоди, і визначають процесуальний статус потерпілого як учасника кримінального провадження. Широкий обсяг прав, якими наділяється потерпілий, покликані забезпечити його активну участь у кримінальному провадженні, що, у свою чергу, необхідна для повного виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК [95].

Правові гарантії захисту прав та законних інтересів потерпілих у заочному провадженні мають забезпечувати додержання їх прав у кримінальному провадженні, мають бути спрямовані на реалізацію принципу справедливості покарання на засадах повноцінного відшкодування моральної та матеріальної шкоди, що заподіяна поведінкою обвинуваченого.

На думку автора, на практиці застосування заочного провадження у вітчизняному кримінальному судочинстві не буде відповідати його меті доки не будуть вирішені проблемні питання реального захисту прав потерпілих у заочному судочинстві.

У цьому контексті зазначимо, що нині з багатьох процесуальних позицій потерпілий поставлений у нерівне становище з обвинуваченим і обвинуваченим і, таким чином, фактично розглядається як другорядний учасник кримінального процесу, що дозволяє говорити про неповну реалізацію як принципу рівності сторін у кримінальному судочинстві, так і принципу змагальності.

Статистичні данні свідчать, що з майже трьох мільйонів повідомлень і заяв про вчиненні правопорушення з ознаками злочинів, кримінальні справи порушуються щодо півмільйона кримінально-правових посягань. Потерпілими визнаються близько 300 тис. осіб. Майже стільки осіб притягуються до кримінальної відповідальності, з яких менше 200 тис. засуджуються, інші звільняються від відповідальності та покарання. До 500 – 900 осіб застосовуються примусові заходи медичного характеру. На нове розслідування направляється до 30 тис. кримінальних справ, а більше 100 тис. справ суди відкладають розгляд через неявку учасників процесу, зокрема і потерпілих. З цього слідує, що в українському кримінальному законодавстві наявний неприпустимий дисбаланс прав потерпілих,жертв, постраждалих до обвинувачених (засуджених) [59, с. 192].

Такий дисбаланс почав поступово змінюватися лише в останні десятиліття. В результаті сьогодні вважається загальновизнаним, що процес відправлення кримінального судочинства має бути справедливим не тільки до правопорушників, але і до їх жертв.

Як правильно зазначає професор О. Р. Михайленко, потерпілий є «…однією із багаточисельних та значущих фігур в силу свого процесуального становища» [127, с. 321].

Відповідно з кримінально-процесуальним законодавством потерпілий наділений такими правами: подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, – після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вироки або ухвали суду, а за наявності відповідних підстав – клопотання на забезпечення безпеки. Крім того, у ви значених законом випадках потерпілий має право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення, брати участь у судових дебатах.

Разом із тим, реалізувати ці права в заочному провадженні потерпілий може не завжди, оскільки суб’єктивно-об’єктивний характер заочного провадження ускладнює положення потерпілого.

По-перше, в силу особливостей заочного провадження, серед яких головною є те, що обвинувачений, а згодом – засуджений знаходиться на свободі, за наявності відповідних підстав, виникає необхідність у забезпеченні безпеки потерпілого. Особливо це положення стосується неповнолітніх осіб, які мають фізичні та психічні вади, тобто знаходяться на утриманні своєї родини, опікунів.

По-друге, неповна реалізація своїх процесуальних прав з боку потерпілого пов’язана з тим, що він завжди упереджено буде ставитися до цієї форми кримінального процесу, оскільки відсутність обвинуваченого свідчить про нездарність правоохоронної системи забезпечити участь обвинуваченого у судовому засіданні. Відповідно потерпілий схиляється до думки, що його участь у кримінальному процесі є формальною, оскільки навіть у випадку засудження обвинуваченого реалізувати вирок буде досить важко.

По-третє, у відсутності обвинуваченого основними формальними опонентами на процесі є захисник обвинуваченого та потерпілий, що ставить потерпілого у несприятливі умови, оскільки він не в змозі конкурувати в питаннях права із професійним юристом. У свою чергу захисник потерпілого не має можливості задати питання безпосередньо обвинуваченому, що вже само по собі надає переваги стороні захисту.

Саме в силу цих обставин, заочне провадження, являючи собою дійсно дієвий інструмент правосуддя, має регулювати відносини не тільки між державою і обвинуваченим, але і між державою і потерпілим, іншими словами, кримінальне правосуддя має вирішувати завдання досягнення рівноваги між законними інтересами трьох сторін – держави, обвинуваченого і потерпілого [63, с. 35].

Виходячи з цього, вважаємо, що захист прав потерпілих з одного боку є головною умовою застосування заочної форми кримінальних справ, а з іншого боку ці права мають бути гарантовані і захищені в рамках заочного судочинства.

У практичному аспекті, вважаємо, що основною гарантією захисту прав потерпілих в заочному кримінальному процесі є їх згода на застосування даної процесуальної форми, а також гарантії забезпечення прав і законних інтересів потерпілого і цивільного позивача в заочному провадженні, а саме – процесуальний порядок надання згоди потерпілим на застосування спрощеного провадження щодо кримінальних проступків; роль суду у забезпеченні судовим захистом прав і законних інтересів цих потерпілого і цивільного позивача; надання потерпілому кваліфікованої юридичної допомоги, в тому числі – безоплатної.

Відповідно, проблема забезпечення прав потерпілих під час заочного провадження у кримінальній справі повинна вирішуватися у двох напрямах:

1) у праві самого потерпілого надавати згоду на можливість розгляду справи в заочному порядку, відмову від обвинувачення, примирення із обвинуваченим, укладення угоди про примирення;

2) в обов’язку держави забезпечити повноцінну реалізацію всіх процесуальних прав потерпілим зокрема, забезпечення підтримки обвинувачення в суді за допомогою кваліфікованої юридичної допомоги і забезпечення обвинуваченому та його оточенню права на особисту безпеку під час участі в заочному судовому засіданні, а якщо потрібно і після його закінчення.

Ці напрямки треба розглядати як вихідні, принципові положення заочного правосуддя, серед яких згода потерпілого має стати фундаментальною засадою заочного судочинства. Така згода повинна бути належним чином оформлена и додана до матеріалів справи. Якщо така згода отримана, то подальші кроки мають бути спрямовані на забезпечення прав потерпілих у процесі і наданні їм можливості повною мірою реалізувати свої права. Таким чином, згоди або заяви обвинуваченого щодо застосування заочного розгляду кримінальної справи є недостатньо, саме на основі волевиявлення потерпілого суд повинен приймати остаточно рішення щодо ухвалення форми судового процесу.

У зв'язку із цим не можна погодитися з точкою зору О. Г. Дьяконової про те, що коли від обвинувача, потерпілого отримана згода на розгляд справи в заочному порядку, то цього досить для того, щоб суд ухвалив рішення щодо можливості використання цієї форми судового розгляду [65, с. 376.]

Більше того, така позиція вкрай небезпечна, оскільки юридично необізнаній людині важко усвідомити тонкощі кримінального процесу, у неї може скластися думка про те, що справедливий суд над людиною, яка у її очах – уже злочинець, просто не відбудеться. При цьому потерпілий не завжди зможе зрозуміти, що відсутність обвинуваченого в залі суду – не відсутність правосуддя, не відсутність вироку й призначення покарання винуватому.

Окрім того, право потерпілого на справедливість повинно ґрунтуватися на повному визнанні обвинуваченим своєї вини та цивільного позову, якщо такий має місце.

Таким чином, у чинному КПК у ст. 381 доцільно ввести положення, що для застосування заочного порядку судового розгляду необхідно щоб обвинувачений, який був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорював встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, визнає заявлений у справі цивільний позов, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.

Безумовно, що це положення стосується виключно випадків, коли йдеться про заочне провадження у кримінальних проступках, якщо ж особа переховуються за кордоном, то такою підставою може бути сам цей факт, відповідно, якщо українським законодавцями буде прийнято принципове рішення щодо розширення меж заочного провадження, то у КПК має сенс включити положення, відповідно до якого у випадку нез’явлення в судове засідання обвинуваченої особи і наявності достовірних відомостей, що ця особа виїхала за межі України і ухиляється від явки до суду, суд має право розпочати заочне провадження на підставі наявних матеріалів, якщо державний обвинувач не заперечує проти цього.

Особливим чином повинно вирішуватися питання відносно участі неповнолітнього потерпілого у судовому процесі в формі заочного провадження. У цілому вважаємо, що розгляд кримінальних справ в заочній формі за участю неповнолітніх потерпілих є припустимим, але в цьому випадку обов’язковою є згода батьків, або опікунів на те, що процес пройде в заочній формі. У разі, коли потерпілим визнано неповнолітню або недієздатну особу, суд забезпечує участь у справі законного представника цієї особи, який має захищати її права й охоронювані законом інтереси; при цьому згода такого потерпілого на участь у справі законного представника не потрібна.

У зв’язку з викладеним, дисертант вважає за необхідне внести у діючий КПК України положення про те, що «заочний розгляд кримінальної справи можливий за згоди потерпілого, а в разі, якщо потерпілим є неповнолітня особа за згоди його батьків, законних представників».

Безумовним є те, що заочний судовий процес вимагає посилених гарантій для потерпілого в контексті забезпечення його законних прав та інтересів, що обумовлює обов’язкову участь захисника потерпілого у судовому засіданні. Такий підхід, окрім того, обумовлений і тим, що заочне провадження по своїй суті не втрачає свого основного принципу – принципу змагальності, що вимагає дослідження доказів як і при звичайному процесі. Саме по собі заочне провадження засноване на фікції, пов'язаній з неявкою відповідача, тому збільшувати цю фікцію кваліфікованою участю захисника з боку обвинувачення й відсутністю захисника у потерпілої сторони невиправдано.

Таким чином, наявність захисника у потерпілого є також вихідним положенням кримінального провадження, яке гарантує права потерпілих. При цьому обвинувачений може в повному обсязі користуватися положеннями Закону України «Про безоплатну правову допомогу» [147].

Прокурор є абсолютно особливим учасником заочного провадження, для характеристики якого найдоречніше вжити термін «правозаступник». Правозаступник, на відміну від захисника, який захищає приватні інтереси обвинуваченого, захищає індивідуальні права потерпілого в ім'я суспільного блага [51, с. 96].

Прокурор виступає в заочному процесі як правозаступник, коли він подає позови або захищає права і свободи потерпілих приватних осіб, і обвинувачем відносно обвинувачених.

При цьому громадський та державний інтерес полягає в тому, щоб суд не тільки виносив законні та обґрунтовані з правової сторони рішення, але і строго дотримувався існуючого процесуального порядку заочного провадження.

Розглядаючи питання, які стосуються захисту прав потерпілих у заочному проваджені, не можна пройти повз того, що проблемним моментом здається відсутність в КПК України підстав та порядку застосування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального провадження. Врегулювання цих питань в окремому Законі України уявляється недостатнім, оскільки за своєю правовою природою відносини між учасником кримінального провадження та особою, яка компетентна приймати рішення про застосування заходів забезпечення безпеки, є кримінальними процесуальними, а тому й вони мають бути врегульовані саме в кримінальному процесуальному законі.

Не менш важливою гарантією прав потерпілих, зокрема в контексті їхнього права відмовитися від участі в заочному процесі на будь-якій його стадії, є надання їм можливості примирення з обвинуваченим до початку, або в процесі заочного провадження, зазначимо, що випадки примирення є непоодинокими в процесі розгляду справ у заочному провадженні, особливо по справах, які не передбачають позбавлення волі. Треба зазначити, що по таких справах нерідко не тільки обвинувачений, але й потерпілий ігнорує явку до суду, що перешкоджає ефективності роботи судової системи, тому примирення в цьому випадку є оптимальним варіантом вирішення справи.

Мабуть саме тому у чинному КПК присутня Глава 35 «Кримінальне провадження на підставі угод». На думку експертів, яку поділяє автор цієї роботи, у кримінальному процесі угода про примирення може бути укладена лише щодо проступків, умисних і необережних злочинів невеликої тяжкості та необережних злочинів середньої тяжкості. Положення КПК, яке передбачає можливість застосування угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим щодо злочинів середньої тяжкості (а угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості – ще й щодо тяжких злочинів) незалежно від форми вини (ч. 3, 4 ст. 469 чинного КПК), є необґрунтованою, оскільки такі злочини мають бути покарані з точки зору не індивідуальної, а суспільної справедливості [34]. Окрім того відомо, що таке примирення нерідко відбувається під тиском фізичним, фінансовим, моральним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 469 домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

Таким чином КПК припускає, що домовленість про примирення може бути укладена без участі потерпілого та обвинуваченого, що має принципове значення для заочного провадження, оскільки дає змогу сторонам домовляться про примирення в ході заочного провадження представниками сторін.

Разом з тим, судячи із змісту ч. 3 ст. 469 укладати таку угоду, в принципі, можна і в заочному порядку, оскільки передбачено, що угода про примирення між потерпілим та обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків.

Водночас, на думку автора, це положення доцільне підсилити, записавши у ч. 3 ст. 469, що угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, спрощеному (заочному) проваджені представниками сторін за письмовою згодою потерпілого та обвинуваченого, а також злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Також у ст. 472 КПК визначається зміст угоди про визнання винуватості, і ця стаття також є важливою гарантією прав потерпілих. Зокрема, така угода свідчить про беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості, обов’язки щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

Таким чином, така угода дає потерпілому додаткові гарантії під час заочного провадження, підсилені ст. 476 чинного КПК, відповідно до якої у разі невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості потерпілий чи прокурор відповідно мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Таким чином, таку угоду доцільно заключати у всіх випадках, коли йдеться про спрощене провадження по кримінальних проступках у заочній формі.

Другий аспект забезпечення прав потерпілих у заочному провадженні є їх особистий захист з боку держави. На цьому аспекті слід зробити особливий наголос, оскільки особливостями заочного провадження є те, що обвинувачені перебувають на волі і мають змогу активно та безпосередньо впливати на потерпілих, вимагаючи від них зміни показань, відмови від показань, даних раніше, що є наслідком побоювань потерпілих за свою безпеку

Безпека потерпілих у сфері заочного провадження має суб'єктивний і об'єктивний критерії. Суб'єктивний критерій – це психологічна комфортність потерпілих у сфері заочного судочинства, що може бути наслідком відсутності будь-яких посягань на зазначених учасників кримінального судочинства, а також наслідком застосування своєчасних і ефективних превентивних заходів, що перешкоджають виникненню посягань. До таких превентивних заходів можна віднести, наприклад, заборона на розголошення даних попереднього слідства, пропаганду процесуальних заходів, спрямованих на захист свідків і потерпілих у засобах масової інформації. Об'єктивний критерій складається із сукупності фактично застосовуваних заходів забезпечення безпеки свідків і потерпілих, при наявності підстав їхнього застосування.

Водночас суб’єктивний критерій багато в чому знижує ефективність заочного провадження. Слідча й оперативна практика органів внутрішніх справ показує, що у більшості випадків тиск на потерпілих і свідків виявляється саме по справах, пов'язаних з тяжкими і особливо тяжкими злочинами. Протиправний вплив може мати відкритий або прихований характер і реалізовуватися за допомогою погроз убивства, заподіяння тілесних ушкоджень або знищення (пошкодження) майна як відносно самих зазначених осіб, так і відносно їх близьких – наслідком цього може стати зміна показань (відмова від показань) потерпілими, які беруть участь у заочному кримінальному процесі.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/303431.html