Суб’єкти права на звернення до Верховного Суду України з заявою про перегляд судових рішень

В юридичній літературі слушно пропонують коло осіб, які можуть бути суб’єктами права на звернення до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення у цивільній справі, поділити на дві групи залежно від того, що стало підставою для такого звернення, а саме:

– суб’єкти права на звернення до Верховного Суду України у зв’язку із неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права;

– суб’єкти права на звернення до Верховного Суду України у зв’язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом [83, с. 319].

Збільшення кількості підстав перегляду судових рішень Верховним Судом України істотно не впливає на дану класифікацію, оскільки суб’єкти права на звернення до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення з усіх додаткових підстав (неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права) можна віднести до першої групи, оскільки це ті самі суб’єкти, які мають право звертатися до Верховного Суду України за переглядом судового рішення у зв’язку із неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права. Тому у зв’язку із змінами до цивільного процесуального законодавства України, запропонованими у проекті Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», класифікація суб’єктів права на звернення до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення у цивільній справі повинна виглядати наступним чином:

– суб’єкти права на звернення до Верховного Суду України у зв’язку із неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права; неоднаковим застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права;

– суб’єкти права на звернення до Верховного Суду України у зв’язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Право на звернення про перегляд Верховним Судом України судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку із підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (а також неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права), мають сторони та інші особи, які брали участь у справі (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Окрім сторін до осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ст. 26 ЦПК України відносяться у справах позовного провадження – представники сторін та третіх осіб, у справах наказного та окремого провадження – заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, перелік яких визначено у ч. 1 ст. 45 ЦПК України. Так, у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Окремо необхідно зупинитись на прокурорі як суб’єкті права на звернення із заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

За радянських часів висловлювалася теза, за якою прокурор зобов’язаний сприяти у дотриманні судами одноманітності в розумінні закону в усій республіці, незважаючи на жодні місцеві відмінності і всупереч будь-яким місцевим впливам. Нині ж, як вірно відзначає О.І. Попов, проблема обґрунтування участі державних органів (у тому числі прокуратури) у цивільному процесі повинна розв’язуватися крізь призму забезпечення права на справедливий судовий розгляд. У цьому разі йдеться про недопущення порушення так званого «справедливого балансу між сторонами», тобто принципу рівності сторін (equality of arms) як одного з елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду [83, с. 321].

В якості прикладу можна навести рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2009 р. у справі Менчинська проти Російської Федерації [122], в якому Суд визначив, що участь прокуратури у цивільному процесі, без сумнівну, може бути виправданою за наявності певних обставин. Водночас жодна з ролей прокурорів не повинна спричиняти будь-якого конфлікту інтересів або виступати як стримуючий чинник для фізичних осіб, які шукають державного захисту своїх прав.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці при винесенні рішень з аналогічних питань неодноразово посилається на документи авторитетних міжнародних організацій, зокрема Парламентської асамблеї Ради Європи, Венеціанської комісії та Консультативної ради європейських прокурорів, звертаючи увагу на закріплені в них принципи визначення правомірності участі прокуратури у цивільному процесі (виключності, субсидіарності, спеціальності, захисту державних інтересів, суспільних інтересів, захисту прав людини та ін.) [122].

У зв’язку з цим заслуговує на увагу також Висновок № 3 (2008) «Роль прокуратури поза межами кримінального судочинства», прийнятий консультативною радою європейських прокурорів (ССРЕ) 21 жовтня 2008 р., де вказано, що діяльність прокуратури поза межами кримінального права зумовлена, передусім, потребами суспільства у належному забезпеченні прав людини та суспільних інтересів і є цілком припустимою в демократичній державі [17].

Прокурора відповідно до ст. 45 ЦПК України також віднесено до органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Отже, відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України прокурор може подавати заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах у випадку, якщо він приймав участь у справі.

Між тим, відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» [103], частиною другою статті 45 ЦПК прокурор має право звернутися із заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України і в тому випадку, коли він не брав участі у справі. При цьому відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» право внесення заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України на судові рішення в цивільних, адміністративних, господарських справах надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам.

В юридичній літературі вказане законодавче положення обґрунтовується тим, що з практичної точки зору в таких справах потрібен найвищий фаховий рівень з урахуванням статусу Верховного Суду України у системі судів загальної юрисдикції [132, с. 110].

Новий Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» [104] у цьому питанні має прогалину. На жаль, аналогічної чинному закону норми про право подання Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України на судові рішення в цивільних, адміністративних, господарських справах немає. Відповідно, право подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України відповідно до нового Закону України «Про прокуратуру» прокурор має лише за умови, що він приймав участь у справі. Право Генерального прокурора України, його першого заступника та заступників на подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України на судові рішення незалежно від їх участі у справі на попередніх інстанціях необхідно зберегти, оскільки за даного виду перегляду, як вірно відзначається у науковій літературі, існує пріоритет публічної функції судового контролю [159, с. 506].

Відповідно до положень наказу Генерального прокурора України № 6-гн від 28 листопада 2012 року «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень та інші підрозділи Генеральної прокуратури України відповідно до компетенції повинні виявляти рішення судів касаційної інстанції, які потребують перегляду.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України вносяться за підписом керівників Генеральної прокуратури України відповідно до розподілу обов’язків та вимог процесуального законодавства.

Прокурори обласного рівня за наявності підстав для внесення заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України не менш як за місяць до закінчення процесуального строку на внесення заяви повинні надсилати до Генеральної прокуратури України вмотивоване клопотання із долученням копій судових рішень. У разі пропуску строку з поважних причин надавати докази на їх підтвердження.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37926.html