---

Повноваження Верховного Суду України за наслідками перегляду судових рішень у цивільних справах

Відповідно до ч. 1 ст. 360-3 ЦПК за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

1) про повне або часткове задоволення заяви;

2) про відмову в задоволенні заяви.

Суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу.

Якщо суд встановить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання. При цьому правова позиція може висловлюватися не лише у випадку задоволення заяви, а й у випадках відмови у її задоволенні.

Я. М. Романюк вказує на існування проблеми повноважень Верховного Суду України щодо прийняття остаточних судових рішень. Змінами, внесеними до процесуальних кодексів Законом України від 20 жовтня 2011 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України», передбачено його право ухвалити нове судове рішення. Натомість у зв’язку з відсутністю повноваження скасовувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд України фактично позбавлений можливості ухвалити нове судове рішення, оскільки при цьому залишаться в силі також помилкові судові рішення.

З огляду на це, констатувавши помилковість висновків суду касаційної інстанції, Верховний Суд України не може ухвалити остаточне судове рішення, оскільки не має повноважень щодо оцінки правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій. У зв’язку з цим, він лише скасовує рішення суду касаційної інстанції і направляє справу на новий касаційний розгляд. Внаслідок цього правовий висновок Верховного Суду України міститься не в остаточному судовому рішенні у справі, а в проміжному, яким справа передається на новий судовий розгляд.

Завданням Верховного Суду України, як і кожного судового органу, є захист прав, свобод та інтересів осіб шляхом розгляду і вирішення справ, що передбачає прийняття рішень по суті спору. Тому необхідно враховувати, що формальне направлення справ на новий судовий розгляд перетворює Верховний Суд України на «проміжну ланку» судової системи та призводить до збільшення строків розгляду справ.

У зв’язку з цим, на думку Я. М. Романюка, потрібно законодавчо встановити право Верховного Суду України ухвалювати нове судове рішення, одночасно передбачивши право скасовувати судове рішення судів першої або апеляційної інстанцій; право залишати в силі помилково скасовані судові рішення зазначених судів, а також направляти справу на новий судовий розгляд у разі необхідності з’ясування фактичних обставин справи, оцінки чи переоцінки доказів [129, с. 9-10].

Не заперечуючи проти необхідності конкретизації повноважень Верховного Суду України щодо ухвалення остаточного рішення у справі, слід зауважити, що на сьогоднішній день положення ст. 360-4 ЦПК не надають Верховному Суду України права направлення справ на новий судовий розгляд у випадку перегляду судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК. Отже, вищевказана правова позиція на сьогоднішній день, по суті, визначає порядок діяльності Верховного Суду України, який у всіх останніх своїх постановах, задовольняючи заяву про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, направляв справу на новий касаційний розгляд, чим, по суті, перевищив свої повноваження.

Як зазначається у статті 360-4 ЦПК, якщо суд встановить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

Таким чином, у разі встановлення незаконності судового рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК, Верховний Суд України зобов’язаний його скасувати та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог. При цьому у статті 360-4 ЦПК не конкретизовано, яке саме судове рішення повинен скасувати Верховний Суд, тому в разі необхідності, якщо для цього є законні підстави, Верховний Суд України може скасувати як рішення суду касаційної інстанції, так і рішення судів нижчих інстанцій (першої та / чи апеляційної). Однак при цьому він повинен вказати обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання. Тобто, у такому випадку Верховний Суд України виправляє помилки, допущені судом касаційної інстанції при розгляді даної справи. Якщо такою помилкою є не скасування (залишення в силі) рішення апеляційної та / або першої інстанції, то Верховний Суд України, виправляючи дану помилку, повинен скасувати вказані рішення та вирішити справу по суті (чого помилково не зробив суд касаційної інстанції).

Водночас необхідно визнати, що повноваження Верховного Суду України за наслідками перегляду судових рішень у ЦПК України визначені занадто схематично, на відміну від повноважень суду апеляційної та касаційної інстанції, що є недоліком юридичної техніки. При цьому не можна погодитись, що розширення повноважень Верховного Суду України за наслідками перегляду судових рішень призведе до дублювання повноважень суду, що здійснює перегляд у касаційному порядку та «викривлення суті касації», як вказують окремі автори [135, с. 39-42]. Це лише надасть Верховному Суду України реальні важелі впливу на судову практику.

Відповідно до змін до ЦПК, які підлягають внесенню відповідно до проекту Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК, суд має право:

1) у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ:

а) скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції;

б) скасувати судове рішення повністю або частково і закрити провадження у справі повністю або в певній частині;

2) у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору:

а) скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення;

б) скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та / або касаційної інстанції.

За наявності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право:

1) скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і прийняти нове судове рішення чи змінити судове рішення;

2) скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення;

3) скасувати судові рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Суд не має права передати справу на новий розгляд в інших випадках, ніж зазначені у підпункті "а" пункту 1 частини другої та пункті 2 частини третьої цієї статті.

Отже, відповідно до положень проекту Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» підставою для скасування судових рішень Верховним Судом України є лише такі порушення норм процесуального права, що перешкоджають подальшому провадженню у справі або полягають у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. Втім вбачається за доцільне доповнити цей перелік випадками порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Значним недоліком юридичної техніки є відсутність у ЦПК статті, яка б встановлювала вимоги до форми та змісту постанови Верховного Суду України, її частини та обов’язкові реквізити.

У постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

Логічним продовженням та закономірним підсумком виконання Верховним Судом України функції забезпечення єдності судової практики в Україні є його правотворча діяльність.

Звичайно, що правотворчістю діяльність Верховного Суду України можна назвати лише умовно, оскільки основне завдання Верховного Суду України як і будь-якого іншого суду в цивільному судочинстві залишається незмінним – справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК). Однак специфічною особливістю Верховного Суду України є те, що вирішуючи по суті цивільну справу, застосовуючи певну норму матеріального права до спірних правовідносин, він одночасно визначає на майбутнє порядок застосування даної норми у всіх подібних випадках.

С. В. Шевчук справедливо відзначає, що закріплення на законодавчому рівні загальнообов’язкового характеру рішень Верховного Суду України у конкретних справах, «прив’язка» до обов’язковості певного «рішення у справі» є незвичною для нашої правової системи та становить величезний інтерес й порушує питання про дію прецедентного права в Україні [177, с. 16].

У контексті положення ст. 129 Конституції України про те, що судді під час здійснення правосуддя керуються лише законом, необхідно чітко визначитись з питанням, чи є достатні правові підстави для того, щоб судді обґрунтовували свої рішення безпосередньо правовими позиціями, висловленими у Постановах Верховного Суду України у конкретних справах.

Термін «прецедент» (від лат. praecеdеns – попередній) має багато значень, хоча всі види прецедентів призначені для слідування їм тією чи іншою мірою у судовій практиці. Цей термін використовується, перш за все, у контексті судового прецеденту в англосаксонській правовій сім’ї (країн «загального права»), судового прецеденту у романо-германській правовій сім’ї (країн «континентального права»), переконливого судового прецеденту. Використовується термін «прецедент» також у низці інших випадків. Зокрема, він використовується і для позначення висновків судів з правових позицій: в деяких випадках суди можуть надавати такі висновки у відриві від конкретної справи, не розглядаючи її або за відсутності такої справи взагалі. Наприклад, у Швеції існує можливість для окружного суду звернутись за рішенням у конкретному питанні у справі до Верховного суду, але виключно у разі, якщо сторонами укладено угоду про неоскарження рішення окружного суду [23, с. 12]. Інший приклад: дорадчі висновки в США щодо стану права або стосовно конституційності пропонованого заходу (залежно від законодавства того чи іншого штату можуть бути обов’язковими або необов’язковими) [178, с. 358].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37926.html