Генеза досліджень проблематики правового забезпечення інформаційної сфери

Інформаційні відносини, як і багато інших суспільних відносин, регулюються нормами права. Історія виникнення правових норм, що регулюють інформаційні відносини, пов'язана з появою книг (кілька століть до н.е.) і друкарства (VII-X століття - Китай, середина XV століття - Європа) [503]. Спочатку це були різного роду дозвільні або охоронні документи, які давали право писати чи переписувати рукописні тексти. Як правило, такими правами наділялися представники храмової або церковної сфери. З появою технологій друку виготовлення книг вийшло за стіни монастирів і «виданням» книг зайнялися ремісники. Книга стала предметом торгового обороту. З'являються відповідні правові акти на рівні держави, які регламентували право на друкування та поширення книг. В якості похідної від «книжкової справи» стало народження авторського права.

Ще однією сферою правового регулювання інформаційних відносин був поштовий зв'язок, який зародився із виникненням писемності. Вважається, що професійні гінці, що виконували функції поштового зв'язку, вперше з'явилися в стародавньому Єгипті (XIX-XVII століття до н.е.) [584]. Для організації поштового зв'язку в державах видавалися спеціальні нормативні акти.

З появою газет було покладено початок виникнення  законодавства про засоби масової інформації. Радіо і телебачення дало поштовх до виникнення законодавства у сфері телекомунікацій і розширення  законодавства про ЗМІ.

Становлення капіталістичних відносин стало базою для виникнення законодавства про інтелектуальну власність і зачатків інформаційного законодавства. Із зміцненням у суспільній свідомості демократичних принципів були сформовані правові норми про свободу слова. Накопичення людством у процесі цивілізаційної діяльності інформаційних ресурсів на різних   носіях,    насамперед паперових,  призвело до необхідності правового

врегулювання функціонування бібліотек та архівів.

Винахід і широке використання електронно-обчислювальної техніки обумовило появу законодавства у галузі створення і використання інформаційних комп'ютерних технологій і програмних засобів. Історично протягом відносно короткого відрізка часу стало з'являтися законодавство, що регулює суспільні відносини, пов'язані з Інтернет, «електронною комерцією», телемедициною, «електронним» урядом тощо.

Перетворення інформації в стратегічно важливий фактор у будь-якому виді діяльності громадян, суспільства і держави призвело до появи специфічних інформаційних загроз безпеки, що в свою чергу стало причиною формування законодавства в галузі інформаційної безпеки, у тому числі і в галузі захисту персональних даних [36, 77].

Все це стало причиною формування в державах, особливо в останнє сторіччя, інформаційного законодавства. Правові системи всіх країн мають законодавчі акти, що присвячені врегулюванню суспільних відносин у сфері захисту свободи слова, телекомунікацій, поштового зв'язку, ЗМІ, кінематографії, видавничої справи, захисту авторського права та інтелектуальної власності, інформаційних комп'ютерних технологій, електронного цифрового підпису, електронного документообігу, «електронної» торгівлі, інформаційної безпеки тощо [87, 668]. Розвинені в економічному відношенні держави мають настільки розгалужене і докладне інформаційне законодавство, що на порядок денний постає питання його кодифікації [372].

Окремі правові акти, присвячені регулюванню суспільних відносин, пов'язаних з інформацією, мають давню історію. Протягом тривалого часу ці окремі акти і навіть окремі правові норми знаходили «прописку» в різних галузях права: у цивільному та адміністративному праві, пізніше в конституційному тощо. Незважаючи на важливість правового регулювання інформаційних відносин, кількість нормативних актів протягом тривалого часу розвитку цивілізації була невеликою. Причиною цього було те, що як для прийняття рішень, так і для здійснення діяльності в різних сегментах соціуму був потрібний невеликий обсяг інформації. До того ж у той час не було необхідності у великій різноманітності інформації за складом, а необхідні швидкості оновлення інформації також були незначними внаслідок відносно невисоких темпів її зміни.

Ситуація почала змінюватися з кінця ХІХ століття. В індустріальну епоху розвитку соціуму почала неухильно зростати кількість факторів, що впливали на те чи інше явище в людському суспільстві, які було необхідно брати до уваги. Крім того, необхідний час для прийняття рішення постійно скорочувався, «ціна» інформаційної помилки зростала в експоненційній залежності. Все це призвело до появи спеціальних засобів, що дозволяють значно збільшити ефективність обробки даних та інформації - комп'ютерів. Комп'ютери, в свою чергу, дозволили створити нові, більш продуктивні методи роботи з інформацією та інформаційними ресурсами, що сприяло розвитку кібернетичних методів управління в багатьох сферах соціуму і техніки.

У 40-50-х роках у світі стала інтенсивно розвиватися кібернетика як наука про загальні закономірності процесів управління і передачі інформації в машинах, живих організмах і суспільстві (Н. Вінер [651]). Серед зарубіжних дослідників, що розвивали кібернетику в класичному її розумінні, слід виділити таких вчених, як Л. Куффіньялем, К. Шеннон, Г. Паск, У. Ешбі, С. Бір, Г. Бейтсон тощо.

У Радянському Союзі науковий і практичний розвиток кібернетики здійснювали А.І. Берг, В.М. Глушков, А.І. Кітов, Л.Т. Кузін, А А. Ляпунов, Г Н. Поваров, К.А. Пупков, С.Л. Соболєв і багато інших.

Українським вченим В.М. Глушковим було надано визначення кібернетики як науки про загальні закономірності одержання, зберігання, передавання і перетворення інформації в складних системах управління [135]. В Україні результати досліджень у галузі кібернетики та інформатики знайшли відображення в роботах таких вчених, як Н.М. Амосов, Ф.І. Андон, А. В. Анісімов, М.З. Згуровський, А.Г. Івахненко, І.М. Коваленко, С.А. Лебедєв, А.А. Морозов, А.В. Палагін, В.Н. Рєдько, І.В. Сергієнко тощо.

У рамках загальнонаукової дискусії про кібернетику в 60-70 роки XX століття виникло обговорення проблем правової кібернетики, предметом якої було вивчення закономірностей оптимального управління і забезпечення такого управління в галузі права [452]. При цьому система права представлялася як в цілому, так і в своїх складових, як складна динамічна самоналагоджувальна соціальна система. Проблеми правової кібернетики досліджували Д.А. Керімов [285], О.А. Гаврилов [440], С.С. Москвін [373], М.М. Рассолов [452], Н.В. Вітрук [139], А.Р. Шляхов [578, c. 27] та багато інших.

Внаслідок різних причин, аналіз яких виходить за рамки цього дослідження, інтенсивність наукових пошуків як загальних проблем кібернетики в соціумі, так і її деяких прикладних напрямів, в тому числі і правової кібернетики, в останні десятиліття пішла на спад. Однак, використання комп'ютерних технологій, що власне і створило сприятливе підґрунтя для кібернетичної проблематики в галузі права, показало їх високу ефективність. Особливо це стосувалося тих галузей права, в яких реалізовувався значний обсяг роботи з інформацією. Наприклад, у кримінальному праві, в криміналістиці використання сучасних комп'ютерних технологічних методів збору, обробки, передавання і використання великих масивів інформації дало можливість на порядок підвищити ефективність роботи фахівців. Тим більше, що і кримінологічні проблеми, і проблеми вдосконалення кримінальних законів у галузі комп'ютерної злочинності вимагають найпильнішої уваги [52, 60].

В цілому практично у всіх галузях суспільного життя спостерігається необхідність роботи з великими масивами інформації. Тому така масштабна робота з інформацією зажадала залучення спеціалізованої науки - інформатики. У зв'язку з цим почав розвиватися новий напрям у правовій науці - правова інформатика. Відмінність і схожість термінів «правова кібернетика» і «правова інформатика» обґрунтовані в роботі В.Г. Хахановского [555]. Проблематику правової інформатики досліджували низка вчених - це І.Л. Бачило [92], В.М. Брижко [268], В.Д. Гавловський [406], О.А. Гаврилов [149], Р.А. Калюжний [560], В.Г.  Хахановській [555], В.С. Цимбалюк [439], С.Г. Чубукова [569], Н.Я. Швець [439], В.Д. Елькін [569] та багато інших.

Практично одночасно з появою досліджень  у сфері правової кібернетики, тобто науки, яка покликана була вивчати закономірності кібернетичного управління розвитком права в цілому та його окремих галузей, учені стали звертати увагу на наукові проблеми правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з інформацією.

Дослідження В.А. Дозорцева [191] і А.Б. Венгерова [123], які вивчали теоретико-правові аспекти інформації та інформаційних відносин, практично поклали початок процесу формування інформаційного права. А.Б. Венгеров одним із перших почав системно досліджувати проблеми правового регулювання інформаційних відносин [133], хід розвитку яких він спрогнозував згодом: «від визнання інформаційних відносин до інформаційних спорів, від них до інформаційного судочинства, а від нього до інформаційного права» [523].

Безсумнівно, дуже пильну увагу вчених юристів привернув феномен інформації, яка ставала центральною ланкою всіх нових теоретичних пошуків. При цьому І.Л. Бачило [91] і В.А. Копилов [314] стверджували, що інформація має особливі властивості як правова категорія, відмінні від неї як загальнонаукової категорії. Цю точку зору поділяють вчені, які вивчали властивості інформації вже в сучасний час, наприклад, В.М. Хургін [557].

Вивчення особливих властивостей інформації в контексті правового регулювання здійснювали практично всі вчені, які проводили дослідження у сфері теорії інформаційного права: І.В. Арістова, І.Л. Бачило, К.І. Бєляков, В.М. Боєр, В.М. Брижко, А.Б. Венгеров, Е.А. Войніканіс, В.Д. Гавловській, Р.А. Калюжний, В.А. Копилов, О.В. Кохановська, А.І. Марущак, І.М. Россолов, С.І. Семілетов, С.Г. Чубукова, М.Я. Швець, В.М. Хургін, B.C. Цимбалюк, В.Д. Елькін та інші.

Серед властивостей інформації, визнаних багатьма вченими, можна визначити ті, які описали А.Б. Венгеров [132] і В.А. Копилов [315]: самостійність інформації у відношенні до свого носія; можливість багаторазового використання; збереження інформації, яка передається, у суб'єкта, який її передає; кількісна визначеність інформації; відокремленість; можливість тиражування (поширення); інформаційної речі (інформаційного об'єкта); наявність організаційної форми.

Через суспільний бум, який було зумовлено наслідками застосування комп'ютерів і перспективами, що відкрилися, почали проводитися наукові дослідження в галузі комп'ютерного права. Спочатку комп'ютерне право було націлено на правове регулювання суспільних відносин, що пов'язані з проектуванням, створенням і використанням обчислювальних систем, які були призначені для збору, обробки, зберігання, відображення і передачі машинної інформації. На вивченні проблем комп'ютерного права зосередили свою увагу такі вчені, як Ю.М. Батурин [88, 89] і К.С. Скромників [498].

У той час (80-90 роки минулого сторіччя) багато вчених, зачарувавшись можливостями комп'ютерних технологій, а також тільки створеною тоді мережі Інтернету, розвивали теоретичні положення правового регулювання суспільних відносин, що пов'язані з інформацією, саме з позицій інформатизації, з позицій широкого впровадження і використання програмно-комп'ютерних засобів обробки інформації та інформаційних ресурсів. Це привнесло свої особливості у зміст розроблюваних ними теоретичних положень у сфері правого регулювання інформаційних відносин, які відрізнялися ретельністю і докладністю опрацювання в сфері комп'ютерних технологій і досить високою фрагментарністю в «традиційних» сферах - засобів масової інформації, телекомунікацій, системах зберігання інформації (бібліотечна, архівна і музейна діяльність) тощо.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36969.html