Теоретико-правові основи визначення предмета інформаційного права

Визначення предмету правового регулювання є умовне виділення певного відокремленого кола (сукупності) суспільних відносин, які мають однакові якісні характеристики. Такий підхід дозволяє узагальнити норми права, які регулюють певну сукупність суспільних відносин, у таку нормативну спільність, як галузь права. Вважається, що однією з важливих ознак галузі права є свій, індивідуальний, відокремлений предмет правового регулювання.

Загальновизнано, що А.Б. Венгеров одним із перших почав дискусію в науці навколо правових проблем регулювання інформаційних відносин, зміст яких він описав у своїй роботі [133, c. 47]. Слід зазначити, що спочатку не всіма вченими було усвідомлено значення проблем, піднятих А.Б. Венгеровим. Деякі з них заперечували самостійність інформаційних відносин як виду соціальних відносин, відводячи їм роль такого собі підвиду управлінських відносин [279]. Свої підходи, що базувалися на системній оцінці значущості інформації та інформаційних процесів у всіх суспільних відносинах, А.Б. Венгеров розвинув у монографії, присвяченій загальнотеоретичним проблемам держави і права [134]. В якості правового  прогнозу у цій монографії ним був описаний наступний діалектичний процес - «від визнання інформаційних відносин до інформаційних суперечок, від них до інформаційного судочинства, а від нього до інформаційного права». Іншими словами, можна стверджувати, що тільки збільшення обсягу інформаційних відносин та їх соціальної значущості може бути об'єктивною причиною виникнення інформаційного права.

У науковій літературі термін «інформаційне право» вперше став широко застосовуватися на початку дев'яностих років минулого сторіччя А.Б. Агаповим, Ю.М. Тіхоміровим, Ю.М. Батуріним та іншими авторами. Більше того, Ю.А. Тіхоміров досить однозначно стверджував про появу нової галузі права - інформаційного права. Він виділяє комплекс специфічних  правових питань: «інформаційні відносини як предмет правового регулювання, суб'єкти інформаційно-правових відносин, правовий механізм отримання, передавання, зберігання і використання інформації, юридичні режими інформації різного змісту, користування банками і базами даних, інформаційні правопорушення, відповідальність» [530, c. 399].

Слід зазначити, що Ю.А. Тіхоміров у своєму перерахуванні упустив один з основних етапів обороту інформації - її створення, тим самим помилково виводячи за рамки інформаційного права проблеми правового регулювання авторського права та інтелектуальної власності. Російський дослідник В.А. Копилов під інформаційним правом розумів «систему соціальних норм і відносин, які охоронялись силою держави, що виникають в інформаційній сфері - сфері виробництва, перетворення та споживання інформації» [314, c. 45]. За думкою М.М. Рассолова, інформаційне право - сукупність юридичних норм та інститутів, які регулюють інформаційні відносини в інформаційній сфері [451, c. 5-6]. Як це іноді відбувається, наведені визначення були надані авторами із використанням інших визначень. У цьому випадку М.М. Россолов використовує визначення «інформаційна сфера», але він не наводить зміст цього  визначення, а В.А. Копилов відзначає, що інформаційна сфера - сфера виробництва, перетворення та споживання інформації. Однак таке визначення інформаційної сфери не охоплює всієї множини можливих суспільних інформаційних відносин, наприклад відносин, які пов'язані з поширенням інформації.

З одного боку найбільш розгорнуте, а з іншого - вельми переобтяжене та однобоке визначення дає І.Л. Бачіло: «інформаційне право - сукупність доктринальних положень юридичної науки, правових норм Російської Федерації, що утворюють самостійний масив національного права, норм міжнародного законодавства, а також стан правової свідомості суб'єктів права в галузі інформаційної діяльності та відносин, що пов'язані з інформаційними ресурсами, функціонуванням інформаційних систем і мереж в умовах застосування сучасних інформаційних технологій, спрямованих на забезпечення безпечного задоволення інформаційних потреб громадян, їх організацій, держави та суспільства в цілому, забезпечення адекватної реакції юридичної системи на порушення встановлених законодавством правил у галузі інформації та інформатизації» [93].

Ряд авторів розрізняє поняття інформаційного права у вузькому і широкому сенсі. Так до інформаційного права у вузькому сенсі вони відносять лише такі норми, які регулюють інформаційні процеси, що є самоціллю, тобто коли інформація є не тільки засіб досягнення чогось іншого, але і кінцевий результат [338]. Тим самим вчені, що дотримуються цієї позиції, виводять за рамки правового регулювання нормами інформаційного права інформаційні відносини, які є допоміжними складовими інших основних суспільних відносин. Тоді виникає закономірне питання - нормами якого права мають регулюватися відносини з передавання інформації в кримінальному, цивільному, господарському чи адміністративному процесі?

У цьому контексті слід зауважити, що практика всього різноманіття суспільних відносин свідчить про те, що «рафінованих» «чистих» суспільних відносин, які піддаються правовому регулюванню нормами тільки одного галузевого права, практично немає. Суспільні відносини, що виникають з приводу якихось об'єктів матеріального світу, інтересів, прав і обов'язків, як правило, складаються з суперпозиції окремих правовідносин, що належать до різних галузей права. Певною мірою це відноситься і до інформаційних правовідносин. В.І. Лапін справедливо стверджував, що практично всі суспільні відносини містять інформаційну складову.

К.І. Бєляков, який надавав визначення інформаційного права, дуже точно помітив, що це сукупність доктринальних положень юридичної науки і правових норм, що утворюють самостійний масив національного законодавства [104, c. 146]. Далі він додає до цього масиву і «норми міжнародного права», але це справедливо з одним застереженням: якщо вони ратифіковані Верховною Радою України.

Представляється досить дискусійною точка зору Ю.А. Белєвської про те, що інформаційне законодавство включає всі діючі та існуючі галузі законодавства з огляду на те, що всі вони містять інформаційну складову, і тому при цьому не представляється можливим виділити і визначити основну галузь законодавства [99]. Такий підхід, коли стверджується, що інформаційне законодавство включає всі діючі та існуючі галузі законодавства, не дозволяє методологічно виявити відмітні ознаки саме для інформаційного законодавства як галузі. Що, власне кажучи, ставить під сумнів саму ідею досліджень проблем галузі інформаційного законодавства. Автор суперечить сам собі, надалі стверджуючи, що пріоритетним напрямом розвитку галузі інформаційного законодавства є його кодифікація і, отже, розробка єдиного нормативного правового документа, здатного впорядкувати весь масив нормативних правових актів в інформаційній сфері [99].

Необхідною умовою для визначення поняття «інформаційне право» є дослідження змісту предмета інформаційного права. У теорії права визначення предмета тієї чи іншої галузі права визнається однією з найважливіших проблем, обґрунтоване і правильне рішення якої істотно впливає на становлення, формування і розвиток будь-якої галузі права [519]. Більше того, вважається, що предмет правового регулювання є підставою чи критерієм побудови системи правових норм у галузь чи підгалузь права, або побудови правового інституту [3].

На думку М.І. Абдулаєва [3] і О.Ф. Скакун [497] під предметом правового регулювання кожної галузі права розуміється якісно однорідна група

суспільних відносин, що регулюється нормами цієї галузі права.

Зазначена однорідна сукупність суспільних відносин є об'єктивним, існуючим поза правом, критерієм, а правові норми групуються за галузями права в силу об'єктивних (не залежних від поглядів правотворчих органів) причин, згідно зі специфікою та існуючими зв'язками між суспільними відносинами. Головною підставою, відповідно до якої одна галузь права відрізняється від іншої, служить предметна своєрідність суспільних відносин, що регулюються нормами цих галузей права [402].

У той же час необхідно мати на увазі, що характер суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання кожної окремо взятої галузі права, визначається тільки її загальною галузевою метою і не залежить від інших компонентів взаємодії [254].

Цікаву інтерпретацію визначення пропонує Б.А. Кормич вважаючи, що предмет інформаційного права - суспільні відносини, що виникають з приводу встановлення режимів і форм обороту інформації, реалізації інформаційних прав і правового статусу суб'єктів інформаційних процесів та формування їх правомірної поведінки і зв'язків [317, c. 37].

Перейнявшись масовим використанням в інформаційній сфері мережевих (інтернетівських ) інформаційних технологій, С.А. Дятлов вважає, що предметом інформаційного права є не тільки інформація, інформаційні ресурси, засоби, комунікації та методи їх збору, аналізу, обробки і використання, а й інформаційно-мережеві відносини між людьми, їх права і відповідальність, інтереси та мотиви, поведінка, діяльність, а також інститути інформаційно-мережевого громадянського суспільства [199]. Крім того, що методологічно невірно відносити до предмета права щось інше, ніж суспільні відносини, також необґрунтовано вводяться так звані «інформаційно-мережеві відносини між людьми».

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36969.html