Термінологічна система інформаційного права та шляхи її розвитку

Інформаційне право вимагало і вимагає уважного відношення до його термінологічної системі. Досить інтенсивний процес створення сучасного інформаційного законодавства призвів до появи термінів, що неоднозначно трактуються. Це відбувається тому, що протягом короткого відрізка часу (10-15 років), відбулася суттєва трансформація розуміння змісту багатьох понять інформаційного права. Соціально-політичні реформи, які відбулися в 90-х роках у нашій країні, привели до зміни суспільної свідомості і, як наслідок, до зміни правосвідомості. У суспільстві по-новому стали сприймати такі поняття як «свобода слова», «вільний доступ до інформації», «інформаційна безпека» тощо. З іншого боку технічний прогрес сприяв появі багатьох термінів, які стали широко використовуватися в законодавстві. Наприклад, буквально в останні роки стали використовуватися такі поняття, як «електронний документ», «електронний підпис», «електронна торгівля», «веб-сайт», «веб-ресурс» тощо.

Гостроту ситуації додає факт того, що в інших галузях законодавства також з'являються норми, присвячені регулюванню інформаційних відносин. При цьому найчастіше використовуються терміни, зміст яких явно дисонує з термінами, що використовуються в «класичному» інформаційному законодавстві [54].

Проблема створення термінологічної системи притаманна не лише інформаційному права, а всій системі права. М.І. Панов казав про те, що розвиток і формування знань в області державно-правових явищ завжди передбачає необхідність розв’язання проблеми формування понятійного (категоріального) апарата юридичної науки. Розробка понять та їх формування на рівні нормативно-правових (особливо законодавчих) дефініцій та визначення системи термінів, що їх визначають, - вельми складна проблема, але така що може бути розв’язана [410, с. 27].

Розділяючи погляди К.І. Бєлякова [109], зауважимо, що формування стійкої і стабільної термінологічної системи інформаційного права необхідно для того, щоб забезпечити вимоги законотворчої техніки і підвищення ефективності правозастосовної діяльності. Тому, завдання формування чіткої, вивіреної, обґрунтованої термінологічної системи інформаційного права та інформаційного законодавства, нормативного закріплення понять, що використовуються, особливо на сучасному етапі їх становлення та розвитку, є актуальним.

 З метою оцінки стану понятійного апарату інформаційного права, визначення можливих шляхів його удосконалення на основі проведених автором досліджень [26, 28, 36, 54, 57, 69] проведемо аналіз основних його термінів, які використовуються в інформаційному законодавстві України.

Термін «інформаційна діяльність». Ще в 1997 році В.А. Уханов, досліджуючи у своїй дисертаційній роботі філософські проблеми інформаційної діяльності людини, зауважив, що термін «інформаційна діяльність» для науки не є новим, але в силу недостатньої вивченості всієї низки питань, пов'язаних із розумінням природи інформаційної діяльності, досі його вживання носить швидше літературно-стильовий, а не змістовно-понятійний характер [543]. Практично до сьогоднішнього дня подібна ситуація з цим терміном зберігається і в інформаційному праві.

На думку І.Л. Бачило, інформаційна діяльність - це професійна діяльність в області створення, збору, пошуку, накопичення, обробки, зберігання, надання, подання, поширення, охорони та захисту інформаційних ресурсів, інформаційних технологій і використання засобів зв'язку, що здійснюється в рамках правового статусу організації (юридичної особи, органу державної влади та місцевого самоврядування), персоналу цих суб'єктів відповідно до їх прав та обов'язків, а також дії фізичних осіб щодо задоволення потреб в інформації та засобах інформатизації при дотриманні законодавства [91, c. 158]. Справедлива думка К.І. Бєлякова, який вважає, що обмеження І.Л. Бачило інформаційної діяльності тільки професійною сферою, різко звужує реальну її сферу. Насамперед, він звертає увагу на приватну інформаційну діяльність фізичних осіб, а також наводить приклад інформаційної діяльності, що здійснюється з протиправною метою. Крім того, К.І. Бєляков аргументовано заперечує проти введення у визначення терміна «інформаційна діяльність» вимоги дотримання законодавства, а також обмеження інформаційної діяльності «рамками правового статусу організації» [105].

В.А. Копилов, поділяючи думку А.Б. Агапова [7], вважав, що інформаційна діяльність - це здійснення інформаційних процесів, під якими розумів процеси виробництва, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, передавання, поширення та споживання інформації [314].

Інформаційна діяльність, на думку К.І. Бєлякова, - це дії суб'єктів у сфері обороту інформаційних ресурсів і використання інформаційно-комунікаційних технологій (у  інформаційній сфері), які здійснюються у межах суспільних, корпоративних чи особистих інтересів або проти них [105].

Наслідком того, що частина дослідників не розділяє діяльність, пов'язану з оборотом інформації, і діяльність, пов'язану із забезпеченням цього обороту, є невірні методологічні висновки. Так О.А Шубіна приходить до подібного некоректного висновку про те, що результатом інформаційної діяльності буде не створення інформаційного продукту чи інформаційної послуги, а створення інформаційних систем, оскільки ступінь доступності інформації безпосередньо залежить від наявності систем, що забезпечують її оборот [580].

Низка дослідників вважають, що інформаційна діяльність завжди повинна мати своїм основним результатом продукт в інформаційній формі або у вигляді виконаних інформаційних робіт, або інформаційних послуг. Але це, в якійсь частині, справедливе твердження використовується для парадоксальних висновків, зроблених М.В. Алексєєвою, яка вважає, що суспільні відносини, об'єктом яких є інформація, але, виникають в процесі інших видів людської діяльності (трудової, економічної, політичної, державно-управлінської і т.д.), регулюються іншими галузями права [15]. Це твердження очевидно базується на розумінні будь-якого виду діяльності, як моно діяльності, яка не має можливості поєднувати одночасно їх різні види. Безсумнівно, практика спростовує такий підхід, підтверджуючи в переважній більшості випадків наявність суперпозиційних видів діяльності, які одночасно складаються із гармонійно поєднаних, необхідних один одному видів діяльності. Назву  такій суперпозиційній діяльності дає та предметна сфера, в якій досягається мета, яка є спонукальним мотивом для її здійснення.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36969.html