Загальнотеоретичні засади визначення місця та ролі інформаційного права в системі права

Як вже було сказано раніше, одним з основних елементів структури системи права є галузь права. Поява галузей права обумовлена одночасно суб'єктивними та об'єктивними чинниками. Суб'єктивність процесу поділу на галузі права визначається тим, що він є результатом діяльності законодавців, вчених і практиків-юристів. З іншого боку, формування елементів системи права відбувається під впливом об'єктивно створених у суспільстві умов, особливостей формування суспільних відносин, які призводять до деякої їх відособленості, що базується на їх однорідності відповідно до предметної сфери.

Система права являє собою складну ієрархічну систему, яка з одного боку має досить стабільну основу, а з іншого - схильна до змін. Ці зміни обумовлені відповідними змінами в політичній, економічній, ідеологічній, культурній та в інших сферах життєдіяльності суспільства. Зміни, що відбулися в інформаційній сфері суспільства в останні десятиліття, обумовили актуальність постановки питання про виділення інформаційного права в окрему самостійну галузь права. Прихильники і противники цієї ідеї висувають різні аргументи на захист своєї позиції. У теорії права відомі критерії поділу права на окремі галузі. В.К. Бабаєв і А.А. Алексєєв, як і багато інших, стверджували, що критеріями поділу права на галузі виступають предмет і метод правового регулювання [401, 522].

Деякі сучасні дослідники проблем права приходять до наступної класифікації галузей права: профілюючі галузі права, спеціальні та комплексні [521]. При цьому вважається, що до профілюючих належать конституційне право, цивільне право, адміністративне право і кримінальне право. До спеціальних, похідних від профілюючих галузей права, належать галузі права, що конкретизують загальний предмет і профілюючий метод правового регулювання у спеціальній галузі суспільних відносин [521]. До спеціальних Г.А. Бріс відносить: фінансове, податкове право, які примикають до адміністративного права; сімейне, житлове право, що примикають до цивільного права тощо. За іншою класифікацією це можна було б віднести до підгалузей профілюючих галузей права.

Особливе місце займають комплексні галузі права, які об'єднують інститути і норми права з різних галузей права. Першим звернув увагу на можливість введення в класифікацію нарівні з основними галузями і комплексних галузей В.К. Райхер. У свій роботі він закликав визнати існування двох типів галузей єдиної системи права, побудованої за критерієм предмета правового регулювання: основних і комплексних галузей права [449, c. 190]. В результаті тривалої наукової дискусії основною стала точка зору, що визнавала об'єктивність процесу введення в класифікацію галузей права комплексних галузей. Так, будучи спочатку противником визнання можливої комплексності галузі права, А.А. Алексєєв згодом став обґрунтовувати їх наявність і вважати, що комплексні галузі права є похідними від основних, базових (профілюючих) галузей права, вказуючи при цьому, що вони часто можуть мати свій автономний предмет правового регулювання і, навіть, деякі елементи особливого методу правового регулювання [10]. Причину появи комплексних галузей права Л.Б. Тіунова і О.Е. Мєшкова бачать в об'єктивній диференціації суспільних відносин, їх державно-правової оцінки, а також ступені розвиненості відповідної галузі правових норм (консолідація норм, систематизація законодавства) [528, c. 94]. Однак дискусії щодо складу критеріїв для класифікації видів галузей права тривають, що призводить до неоднозначного сприйняття можливості наявності комплексних галузей права.

Процес появи комплексних галузей права слід розглянути з діалектичних позицій [69]. Безсумнівно, окремі, одиничні нові норми права, що регулюють новий тип суспільних відносин, що тільки народжуються, не можуть з'явитися поза відомих на цей час галузей права. Але ці поодинокі нові норми права мають відмінності від тієї сукупності правових норм, які складають множину норм уже відомої (материнської) галузі права. Потім зі збільшенням кількості нових норм права стає явним, що є щось загальне, що об'єднує сукупність цих нових норм. І це загальне не зовсім збігається, а іноді і взагалі не збігається з тим загальним, що об'єднувало сукупність норм відомої раніше галузі права. Відомо, що одиничне - форма існування загального в дійсності, а особливе - загальне, реалізоване в одиничному [114]. Тому, ми не можемо мати два різних загальних (всезагальних) у рамках однієї  виділеної множини правових норм, якщо тільки вони не є одиничним деякого загального вищого порядку узагальнення.

Таким чином, з наростанням обсягу якісно і змістовно нових суспільних відносин, зростає кількість якісно і змістовно нових правових норм, що регулюють ці відносини. При цьому загальне в цих якісно і змістовно нових правових нормах відрізняється від загального в правових нормах вихідної (материнської) галузі права. Тому відбувається діалектичний поділ правових норм на дві відособлені сукупності, що відрізняються загальними властивостями, характеристиками тощо. Спочатку це може привести до появи нового підінституту права в материнській галузі права, а потім і до повноцінного інституту права, який виглядає дещо чужорідним у цій галузі права. І, нарешті, фінальною стадією цього діалектичного процесу остаточного виділення нового загального із сукупності правових норм материнської галузі права стає утворення нової галузі права [69].

Подібний процес відбувався з усіма відомими галузями права. Можна з упевненістю поширити описану модель виникнення галузі права, наприклад, на процес виникнення самостійних правових галузей сімейного та трудового

права з галузі цивільного права [164].

На стадії виділення деякої сукупності правових норм, яка характеризується деякими новим загальним, з материнської галузі права теоретично можливі кілька шляхів розвитку:

– поява нового комплексного інституту права, предмет регулювання якого може збігатися з двома і більше галузями права;

– виділення комплексної галузі права;

– виділення нової галузі права.

Досить важливу роль при виділенні в системі права окремої галузі права крім об'єктивних чинників таких, наприклад, як диференціація предмета правового регулювання, що заснована на виділенні різних загальних для різних множин правових норм, грають і суб'єктивні чинники. Наприклад, це може бути усвідомлення законодавцем, суспільством або експертним середовищем важливості тієї чи іншої групи суспільних відносин для подальшого розвитку держави, суспільства або окремих сегментів суспільного життя. До суб'єктивних факторів також належить і стан правосвідомості в суспільстві. Тому крім об'єктивних і спеціальних юридичних критеріїв визначення самостійності галузі права необхідно враховувати і суб'єктивні чинники.

В останні роки деякі автори намагаються розширювати перелік критеріїв відмінності галузей права. Так В.А. Копилов і В.Е. Разуваєв  в якості обов'язкових критеріїв пропонують такі: наявність специфічного предмета регулювання; наявність специфічного методу регулювання; наявність понятійного апарату, що властивий тільки для даної галузі права [314, 448]. При цьому під специфікою вони розуміють те, що деяка сукупність суспільних відносин регулюється правовими нормами, які не можуть належати ні до однієї з відомих галузей права. За аналогією - специфіка методу регулювання означає, що якийсь метод або їх сукупність використовується тільки в цій галузі права.

Деякі автори в режимі правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері бачать такі особливості, які дозволяють, на їх думку, говорити про самостійні методи регулювання інформаційного права. П.У. Кузнєцов припускає, що характерні властивості правового режиму - зв'язаність (кон'юнктивність) та інтегрованість, а також техніко-технологічна обумовленість правових норм, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері, зумовлюють формування самостійного дворівневого (кон'юнктивно-інтегративного і високотехнологічного) режимного методу правового регулювання інформаційного права [332]. Спроба П.У. Кузнєцова еклектично змішати правові та техніко-технологічні методи регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері не може бути успішною, так як в умовах конвергенції інформаційних послуг, технологій і пристроїв домінуючим правовим принципом в інформаційному праві стає принцип технологічної нейтральності. Цей принцип обумовлює інваріантність правового регулювання інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин від видів і типів інформаційних послуг, технологій і пристроїв. У той же час слід погодитися з П.У. Кузнєцовим в тому, що в інформаційному праві формується притаманний тільки йому категоріальний та понятійний апарат [332].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36969.html