---

Формування мотивації школярів до занять фізичною культурою і спортом

Існує велика кількість визначень мотивації, але, на думку H.Gabler [198], незалежно від того, яке визначення дати мотивації, її вивчення передбачає обґрунтування поведінки певного індивіда, тобто тих внутрішніх і зовнішніх факторів, що змушують, спонукають, переконують його діяти саме так, а не інакше.

Мотивація − це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність організму і визначають його спрямованість [70].

"Мотивація – це деяке абстрактне поняття, про яке можна судити тільки за результатами конкретної поведінки" [201]. У класичному розумінні – це тенденція до виконання певних дій. Якщо тенденції носять досить інтенсивний і стійкий характер, можна говорити про високий рівень мотивації.

Мотивація – це загальний термін, який позначає стани, що спонукають людину почати який-небудь вид активності і продовжувати його, виявляючи мужність і завзятість. Мотивація пояснює, чому людина вчинила так, а не інакше [199].

Концепція мотивації ґрунтується, звичайно, як на біологічних і соціальних факторах, так і на факторах навчання, які стимулюють, підтримують і зупиняють цілеспрямовану поведінку [204].

Kagan і Havemann визначають мотивацію як певну силу, яка регулює поведінку і з’являється внаслідок потреби чи бажання домогтися певної мети [200].

Мотивація, спрямована у бік зменшення напруги, створюється певною потребою. Мета поведінки задовольняє певні базові потреби індивіда [129].

Здійснено ряд класифікацій потреб, але немає ні однієї всеохоплюючої. Наприклад, класифікація потреб людини за Маслоу [129]:

1 рівень – фізичні потреби (голод, спрага, відпочинок, подих, вправи).

2 рівень – безпека (захист від природних явищ, соціальної агресії, несправедливості, тиранії, нападу).

3 рівень – афиліація (приналежність до певної групи, любов, дружба, увага, прийняття з боку людей).

4 рівень – потреби Его (самоствердження, статус, автономія, повага, визнання).

5 рівень – самоактуалізація (самореалізація, реалізація індивідуального потенціалу, самоузвишшя).

Інакше кажучи, потреба – це недостаток чогось, що виявляється у стані напруги у психіці, і відбивається у свідомості людини у вигляді бажань, нахилів [40, 55, 70].

У сфері фізичного виховання доцільно виділити наступні групи стійких потреб: біологічні, соціальні, ідеальні (В.П.Симонов, прив. за 137).

Біологічні (віжільні) − потреби тіла (потреба в руховій активності, зміні діяльності (відпочинок), відновленні після втоми, поповненні біологічних ресурсів тощо.

Соціальні − ті, що задовольняються у процесі спілкування з іншими людьми: самоствердження, лідерства, підкорення, співчуття, наслідування (мода).

Ідеальні − духовні, особистісні потреби самовираження: пізнання, творчості, розваг, отримання позитивних емоцій, цілеспрямованості (рефлекс цілі).

Домінування у певний період життя тої чи іншої потреби, мотивація та вибір засобів досягнення мети визначається природними задатками людини, віковими особливостями, соціальними умовами (мораль, закони) та головним чином вихованням [108].

Мотив – це побудник до дії, учинку, до діяльності. Будучи спонукальною причиною, він додає поведінці людини певний напрямок і змушує діяти саме так, а не інакше. З проблемою мотиву ми постійно зіштовхуємося в повсякденному житті, хоч не завжди усвідомлюємо це. Мотив не тільки визначає поведінку людини, але багато в чому обумовлює кінцевий результат її діяльності [13, 52].

Щоб розв’язати питання про те, чому організм взагалі набуває активного стану, автори пропонують розглядати прояви потреб та інстинктів як джерел активності організму. Якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, заради чого вибираються ці дії, вчинки, а не інші, досліджуються прояви мотивів як причин, які визначають вибір напряму поведінки. Потреба спонукає людину до активності, а мотив − до спрямованої діяльності [70].

Поява потреби тягне за собою ланцюг вчинків людини, які супроводжуються внутрішньою психічною і зовнішньою руховою активністю і бажанням позбавитися внутрішньої напруги. Це призводить до пошуку виходу зі становища, що склалося, і зумовлює появу мети, поки що ідеальної, існуючої тільки в уяві людини, але вже тої, що спрямовує результати пошуку [137].

Щоб зрозуміти зміст активності, необхідно з’ясувати її причини, тобто розкрити спонукальні сили, які лежать в основі діяльності. Науковому аналізу спонукальних сил, які лежать в основі життєвої діяльності й активності людини, передували численні спроби інтуїтивного осмислення [4, 22, 24, 74, 134].

Формування мотивів здійснюється під впливом внутрішніх факторів (припустимо, потреби), або зовнішніх – заохочення, покарання й ін. Типовим для прихильників цього напрямку можна вважати висловлення C.F.Granman (1969), який вважає, що незалежно від того, яке визначення ми даємо мотивації, її вивчення передбачає обґрунтування нашої поведінки, під якою розуміються ті внутрішні і зовнішні фактори, які змушують, спонукають, переконують нас діяти саме так, а не інакше [прив. за 139].

Суб’єктивна віднесеність потреби до об’єктивно існуючих речей, явищ, що виступають у житті суб’єкта як предмети його діяльності, також може спонукати активність. А.Н.Леонтьєв пише, що сама по собі потреба не може визначити конкретну спрямованість діяльності. Потреба визначається тільки у предметі діяльності - вона повинна знайти себе в ньому. Оскільки потреба визначається у предметі, то він стає мотивом діяльності, тим, що спонукає її. Мотивом для Леонтьєва є предмет, співвіднесений з потребою, тобто потрібний, необхідний предмет [113]. С.Л.Рубінштейн, розглядаючи мотивацію як співвідношення внутрішніх умов із зовнішніми (співвідношення потреби з об’єктом), пише: "Не прагнення до "щастя", – визначає спонукання (мотив) поведінки людей, їхньої діяльності, а співвідношення між спонуканнями (конкретними) і результатами діяльності визначає їхнє "щастя", задоволення, яке вони одержують від життя" [147].

Будь-яка людська діяльність, будь-які акти поведінки у процесі реалізації конкретизуються як внаслідок більш точного відображення умов зовнішнього середовища, що змінюються, вимог вищої необхідності, так і внаслідок зміни психологічних можливостей, внутрішніх домагань самої особистості як суб’єкта діяльності. Мотивація виступає тим складним механізмом співвіднесення особистістю зовнішніх і внутрішніх факторів поведінки, що зумовлює виникнення, напрямок, а також способи здійснення конкретних форм діяльності [119].

Як спонукання до реалізації певної дії виступає мотив, який формується як і мотивація на основі суб’єктно-об’єктних зв’язків, але ці зв’язки можуть мати дуже вузьку спрямованість [117, 118].

Керуючись поняттям „зовнішніх” і „внутрішніх” факторів, що впливають на формування мотивів, Л.Божович встановила дві групи мотивів, які мають різне походження і різну психологічну характеристику [прив. за 70]. Мотиви першої групи пов’язані безпосередньо зі змістом і процесом діяльності, їх можна назвати  внутрішніми мотивами. До другої групи належать ті, у яких спонукальні фактори лежать поза діяльністю, їх називають зовнішніми мотивами. У разі дії зовнішніх мотивів до діяльності спонукають не зміст, не процес діяльності, а фактори, які безпосередньо з нею не пов’язані.

Виходячи з цього, можна визначити мотиви, якими керуються школярі у процесі фізичного виховання: 

І. Внутрішні мотиви. Мотиви, які пов’язані з процесом і змістом діяльності (спонукою є інтерес, бажання отримати позитивні емоції, відчуття краси та гармонії власного тіла).

ІІ. Зовнішні мотиви.

1.     Широкі соціальні мотиви:

а) мотив обов’язку і відповідальності перед суспільством, спортивною групою, класом, тренером, вчителем;

б) мотив самовизначення і самовдосконалення;

Наукові дослідження [72, 107, 121, 128, 137, 144] свідчать про яскраво виражені вікові особливості мотивів та інтересів людини. У період дитинства, навчання у школі, у вузі фізичне виховання виконує функцію побудови фундаменту особистості: опанування знаннями, уміннями, навичками, формування світогляду і культури, що співвідноситься з покращенням фізичного розвитку, фізичної підготовленості, формування естетики тіла і культури рухів. Основу мотивації на цьому етапі становить усвідомлення себе як особистості.

Інтерес до матеріальних і духовних цінностей фізичної культури може впливати і як наслідок, як один з інтегральних проявів складних процесів мотиваційної сфери. На разі мотивація є основою, джерелом, інтерес же – наслідком, проявом процесів, які відбуваються в ній. Однак інтерес, виникаючи на основі первинної потреби дитини в рухах, у нових враженнях, у новій інформації, у процесі розвитку може перерости в нову, вторинну (духовну) потребу – фізичного удосконалення, на основі якої будуть виникати нові мотиви й інтереси.

Інтерес і мотивація пов’язані між собою і впливають одне на одного. Внутрішня мотивація виникає тоді, коли зовнішні мотиви і мета занять фізичною культурою відповідають можливостям тих, які займаються, тобто є для них оптимальними (не занадто важкими і не дуже легкими), і коли вони розуміють суб’єктивну відповідальність за їхню реалізацію. Успішна реалізація таких мотивів і цілей викликає в учнів натхнення, бажання продовжувати заняття за власною ініціативою, тобто внутрішню мотивацію й інтерес. Внутрішня мотивація виникає також тоді, коли школяр відчує задоволення від самого процесу, умов занять, від характеру взаємин з педагогом, із членами колективу під час цих занять. Однак внутрішня і зовнішня мотивації повинні існувати в діалектичній єдності [59].

 

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/31791.html