Зміст специфічних ознак умисного вбивства з корисливих мотивів

Перш ніж перейти до специфічних ознак умисного вбивства з корисливих мотивів, необхідно звернути увагу на особливості юридичного складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК. Ст. 115 КК є унікальною в своєму роді, оскільки це єдина стаття в Особливій частині КК, яка містить пункти. Ч. 2 ст. 115 КК передбачає так звану «специфічну частину» одного юридичного складу злочину з альтернативними кваліфікуючими ознаками, але враховуючи те, що їх багато, і бажаючи відокремити їх одну від одної, законодавець представив їх окремими пунктами, яких налічується 13 і які охоплюють 17 обтяжуючих обставин. При цьому законодавець видається непослідовним, оскільки в окремих пунктах представлено декілька обтяжуючих ознак. Бажано дотримуватись єдиного підходу, щоб кожна з них була представлена на рівні окремого пункту ч. 2 ст. 115 КК.

Друга особливість полягає у тому,  що якщо окремі різновиди умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (в т.ч. передбачений п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) вчинюються у вигляді окремих злочинів, вони утворюють не сукупність, а повторність, яка має свою специфіку:

• на рівні формули кваліфікації – особі інкримінується лише один юридичний склад злочину;
• в юридичному формулюванні обвинувачення - утворюється своєрідний «конгломерат» обтяжуючих обставин і стає незрозуміло, які обтяжуючі обставини умисного вбивства притаманні кожному з них.

Кримінально - правовий зміст умисного вбивства з корисливих мотивів утворюють: а) типова юридична конструкція умисного вбивства; б) специфічний зміст видової ознаки, передбаченої п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Оскільки, перший елемент кримінально правового змісту досліджуваного різновиду умисного вбивства був розглянутий нами у попередньому  розділі даного дослідження, в цій частині роботи ми зосередимось лише на з’ясуванні конкретних особливостей, які утворюють специфічний кримінально – правовий зміст умисного вбивства з корисливих мотивів.

У загальному вигляді специфічні ознаки розглядуваного злочину вказуються безпосередньо в диспозиції  п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України. З її змісту видно, що специфічною ознакою досліджуваного різновиду вбивства є корисливий мотив умисного вбивства. Проте особливості вбивства, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, не можуть бути зведені лише до наявності у злочинця корисливого мотиву.

На нашу думку, специфічний кримінально – правовий зміст умисного вбивства з корисливих мотивів, утворюють ознаки, які характеризують: а) безпосередній об’єкт посягання; б) конкретний зміст вини; в) мотив вчинення злочину. Специфічний характер умисного вбивства з корисливих мотивів відбивається і на ознаках, які визначають особу винного – проте, в останньому випадку мова йде не про кримінально-правові ознаки суб’єкта як елемента складу злочину, а скоріше – про кримінологічну характеристику злочинця, який вчиняє даний різновид умисного вбивства. Пропонуємо розглянути ці ознаки.

Недоліком багатьох визначень об’єкта вбивства є те, що у них не розрізняється об’єкт вбивства як типової юридичної конструкції й об’єкт вбивства як юридичної конструкції окремого різновиду вбивства. Необхідність такого розмежування випливає з існування таких двох самостійних кримінально-правових явищ, як криміналізація суспільно небезпечного діяння та диференціація кримінальної відповідальності.

Всі висновки, зроблені нами у першому розділі роботи, стосуються об’єкта вбивства як типової юридичної конструкції. Проте характерні риси потерпілої особи та суспільних відносин, суб’єктом яких вона виступає, в деяких випадках впливають на диференціацію кримінальної відповідальності. Отже, складовою частиною об’єкта юридичної конструкції окремого різновиду вбивства, крім відносин, які забезпечують життя людини, можуть бути  й інші суспільні відносини та (або) відповідні риси особи потерпілого.

На нашу думку, особливості безпосереднього об’єкта такого різновиду вбивств, як умисне вбивство з корисливих мотивів, пов’язані з тим, що при вчиненні відповідного посягання може бути завдана шкода одночасно в сфері декількох правовідносин. Йдеться, безперечно, про відносини, які забезпечують життя людини, та, в окремих випадках – і про відносини власності.

Правовідносини власності, для того, щоб їх можна були визнавати складовою об’єкта вбивства з корисливих мотивів, повинні одночасно відповідати двом критеріям: 1) мати здатність бути ушкодженими при вчинені такого виду вбивства; 2) володіти суттєвою цінністю, соціальною значимістю. Про цінність правовідносин власності може свідчити ще й той факт, що в інших злочинах вони є основним безпосереднім об’єктом і підлягають захисту статтями 185 – 198 розділу VI  Особливої частини КК України.

Тепер про здатність бути ушкодженими. Безперечно, що у випадках, коли умисне вбивство вчинюється з метою протиправного заволодіння чужим майном, посягання одночасно спрямоване на завдання шкоди двом групам суспільних відносин – тих, що забезпечують життя людини та тих, що забезпечують недоторканність права власності. Проте, у таких ситуаціях кваліфікація вчиненого відбувається за сукупністю злочинів – умисного вбивства з корисливих мотивів та статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном – тобто за п. 6 ч. 2 ст. 115 та відповідно ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189. ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 308. ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313 КК (див. абз. 3 п. 10 постанови Пленуму ВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» [128, с. 111]). Іншими словами, умисне вбивство не охоплює протиправне посягання на власність.

Проте в інших ситуаціях, коли умисне вбивство вчинюється, наприклад, з метою отримати спадщину, позбутися боргу, уникнути сплати аліментів тощо, кваліфікація відбувається лише за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Водночас, можна вести мову і про посягання на відносини власності: наприклад, при вбивстві з метою уникнути сплати обов’язкових виплат, злочин спрямований і на завдання шкоди правовідносинам власності – спричинення збитків у виді упущеної вигоди. Отже, можна стверджувати, що за допомогою кримінально-правової норми, передбаченої у п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, охороняються не тільки відносини, які забезпечують безпеку життя, а й власність.

Не зважаючи на такі висновки, ми не можемо розглядати відносини власності в якості додаткового об’єкта злочину, специфічна конструкція якого передбачена п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Чому? Перш за все, тому, що кваліфікація вчиненого за цією нормою не завжди свідчить про посягання на відносини власності. Візьмемо найбільш показову ситуацію – умисне вбивство на замовлення за матеріальну винагороду. Оцінка вчиненого у таких випадках відбувається за пунктами 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК, проте посягання на власність відсутнє. Враховуючи наше розуміння додаткового об’єкта злочину, робимо висновок, що правовідносини власності не можуть розглядатись в такій якості відносно складу, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Проте, з огляду на зазначене вище, вважаємо, що правовідносини, які забезпечують недоторканність права власності, треба розглядати як факультативний об’єкт кримінально-правової охорони в нормі, передбаченій п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Тепер переходимо до конкретного змісту вини при вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів. У науковій літературі неодноразово зверталась увага на зв’язок мети і мотиву вчинення злочину як характеристик суб’єктивної сторони з формою вини. Вирішуючи питання про вплив спеціальної мети, яка є ознакою конкретного складу, на форму вини у цьому складі, одна група вчених вважає, що спеціальна мета характерна виключно для злочинів із прямим умислом. Так, А.І. Рарог стверджує: «Включення спеціальної мети до суб’єктивної сторони конкретного злочину свідчить про цілеспрямований характер діяння, яке в такому випадку розглядається не як самоціль, а виступає способом досягнення того кінцевого результату, який і є метою. Такий результат, а також саме діяння та його суспільно-небезпечні наслідки, являються для суб’єкта злочину бажаними. Тому слід констатувати, що спеціальна мета діяння поєднується тільки з прямим умислом» [127, с. 115 – 116].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/183245.html