Особливості санкції ч. 2 ст. 115 КК та її співвідношення з іншими санкціями окремих статей в Особливій частині КК

Проблема боротьби зі злочинністю є однією з найбільш актуальних не тільки для України, де вона загострилась через тривалу політичну, економічну, фінансову та енергетичну кризу, але й для більшості зарубіжних країн. Тому нині в усьому світі проводяться спеціальні наукові дослідження, покликані визначити найбільш ефективні шляхи, засоби і методи боротьби зі злочинністю та її попередження. Не вдаючись до подробиць дискусій між різними кримінологічними школами й теоріями у питаннях викорінення злочинності, відзначимо, що більшість науковців вважає, що якщо злочин вже вчинено, то першочергове значення отримують заходи по забезпеченню невідворотності відповідальності, своєчасності та справедливості покарання [192, с. 4]. Розуміючи надзвичайно важливу роль покарання у протидії злочинності, законодавець у КК 2001 р. по новому підійшов до побудови системи покарань, розташувавши покарання за принципом «від менш суворих до більш суворих» та значно розширивши перелік їх видів. Такий підхід сприяє реалізації принципів гуманізму, індивідуалізації покарання, його справедливості, економії кримінальних репресій, тощо. Він має забезпечити для суду можливість  більш широко обирати таке покарання, яке буде відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі, яка його вчинила. Проте якою б досконалою не була система кримінальних покарань, її ефективність у боротьбі зі злочинністю визначається не лише власними перевагами та якостями, а й тим, наскільки науково обґрунтовано, оптимально й якісно реалізовано систему покарань у кримінально-правових санкціях закону, а також тим, наскільки професійно грамотно й відповідно до закону ці кримінально-правові санкції реалізуються в судовій практиці при розгляді конкретних кримінальних справ.

Оскільки предметом нашого дослідження є норми, які передбачають злочинні посягання  життя людини, вчинене з корисливих мотивів,  ми ставимо перед собою наступні завдання:

1. визначити конкретний зміст санкції ч. 2 ст. 115 КК;
2. на підставі порівняння вказаної санкції із санкцією ч. 1 ст. 115 КК, встановити коефіцієнт збільшення караності умисного вбивства з обтяжуючими обставинами відносно так званого «простого» вбивства;
3. дослідити закономірності зростання караності тих злочинів, у яких наявність корисливого мотиву передбачена у диспозиції відповідної норми як обтяжуюча обставина (кваліфікуюча ознака);
4. запропонувати шляхи удосконалення санкції ч. 2 ст. 115 КК.

Для виконання таких завдань необхідно спочатку з’ясувати, які види санкцій використовуються в чинному КК, в чому їх переваги і недоліки, та якими принципами керується (або має керуватись) законодавець при конструюванні санкцій у будь-яких кримінально-правових нормах. Також доцільно розглянути ті правила, які стосуються побудови санкцій у складах з обтяжуючими обставинами.

У науці кримінального права закономірностям побудови системи санкцій присвятили свої праці такі українські та зарубіжні вчені, як С.В. Бородін, С.Г. Кєліна, О.П. Козлов, Г.Л. Крігер, В.М. Кудрявцев, Т.О. Лєснієвскі-Костарєва, П.П. Осипов, О.Г. Фролова, М.І. Хавронюк та інші.

У науковій літературі з кримінального права прийнято виділяти такі види (типи) санкцій:

- абсолютно й відносно визначені;

- альтернативні або ні (інколи їх називають одиничними);

- санкції з додатковими видами покарань (названі в літературі складними, кумулятивними, чи підсумовуючими);

- змішані, чи комбіновані санкції.

До абсолютно визначених санкцій більшість вчених і практиків ставиться негативно, оскільки вони виключають можливість індивідуалізації судом покарання. Проте, наприклад, M.I. Ковальов вважає, що існують і винятки, наприклад злочини, суспільна небезпека яких настільки висока або настільки низька, що індивідуальні особливості винних осіб та інші обставини кримінальних справ практично не можуть істотно вплинути чи змінити оцінку характеру та ступеня суспільної небезпеки, або тяжкості цих злочинів. На думку M.I. Ковальова, для таких злочинів абсолютно визначені санкції є вкрай необхідними [193, с. 53]. Відзначаючи спірність вказаної думки, зауважимо, що говорити про абсолютно визначені санкції за чинним КК України можна лише для випадків, коли на визначення меж покарання впливають положення розділу XV Загальної частини кодексу, що передбачають особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Що стосується відносно визначених санкцій, то вони широко застосовуються в КК України. Проте при їх конструюванні потрібно оптимально визначати верхню та нижню межі покарання. На думку багатьох науковців, застосування надмірно широких санкцій не сприяє однотипності судової практики, створює умови для судового свавілля. До того ж, на думку, Т.О. Лєснієвскі- Костарєвої, широкі рамки санкції визначають покарання дуже орієнтовно, що суперечить конституційному положенню про визначеність злочину та покарання за нього [194, с. 333].

Як пишуть більшість авторів, альтернативна санкція, порівняно з відносно визначеною, створює великі можливості для індивідуалізації покарання шляхом вибору не лише розміру, але й виду покарання. Альтернативні санкції є корисними, коли діапазон ступеня суспільної небезпеки злочину є значним, а також коли діяння може стояти на межі між адміністративним або дисциплінарним порушенням [192, с. 140]. При цьому види покарання в альтернативних санкціях мають бути продуманими, щоб фактично не створювались ситуації, коли суд буде обмежений можливістю обрати лише один вид покарання в силу того, що інші не можуть бути застосовані до конкретної особи (у зв’язку з її неповноліттям, непрацездатністю, наявністю дитини тощо).

У теорії кримінального права чимало праць присвячено додатковим покаранням у цілому та їх окремим видам. Проте проблеми підсумовуючих санкцій, як санкцій, в яких поряд з основними покараннями включені й додаткові, розроблені мало. О.П. Козлов не без підстав вважає, що додаткові види покарань вводять у більш тяжкі санкції, що передбачають покарання за вчинення злочинів підвищеної суспільної небезпеки [195, с. 128]. Т.О. Лєснієвскі-Костарєва пропонує обирати «американський» варіант побудови санкцій (наявність у санкції лише основних, альтернативно зазначених покарань) для основних складів злочинів невеликої тяжкості, а «французький» тип (санкції з додатковими покараннями) для кваліфікованих складів злочинів [194, с. 326].

О.Г. Фролова припускає, що змішані, або комбіновані, санкції, що створюються на підставі всіляких комбінацій інших типів кримінально-правових санкцій, повинні бути більш тяжкими, ніж ті типи санкцій, на підставі яких вони створені, та застосовуватися в разі вчинення більш тяжких чи суспільно небезпечних злочинів [192, с. 141].

Не дивлячись на значну кількість наукових праць, присвячених питанням покарання, в теорії кримінального права досі не вироблено єдиної «теорії санкцій», хоча спроби зробити це і мали місце. З досліджень, проведених різними науковцями, ми виділили наступні  принципи, якими керується (або має керуватись) законодавець при конструюванні санкцій у будь-яких кримінально-правових нормах.

1. Чільне місце серед загальних засад побудови кримінально-правових санкцій займає наступний принцип: будь-яка санкція кримінального закону має бути соціально справедливою. У науковій літературі справедливою визнається «така санкція, яка не тільки відповідає тяжкості передбаченого у законі злочинного діяння, але й узгоджується з санкціями, передбаченими за вчинення інших злочинів, і, крім того, дає суду можливість індивідуалізувати покарання з урахуванням всіх можливих варіантів вчинення злочину в реальній дійсності» [196, с. 135].

2. Санкція має відповідати типовому ступеню суспільної небезпечності діяння. Якщо за злочини передбачені однакові покарання, можна зробити висновок про приблизно однаковий ступінь типової суспільної небезпеки таких посягань.

3. Тип санкції, види і розміри покарання за злочин з кваліфікованим складам повинен базуватись на основі санкції за злочин без обтяжуючих обставин, і змінюватись пропорційно підвищенню суспільної небезпечності вчиненого відповідними кваліфікуючими ознаками. При цьому однотипна кваліфікуюча ознака повинна приблизно однаково впливати на типове покарання відносно всіх видів злочинів [194, с. 322].

4. Вид санкції, набір видів покарань та діапазон меж між мінімумом і максимумом покарання, повинен залежати від ступеню формалізованності ознак складу злочину.  Так, ще А.Н. Трайнін писав: «Чим повніше описаний склад, чим конкретніше окреслені в диспозиції його елементи, тим більше має зменшуватись відстань між мінімумом та максимумом покарання, вказаним у законі» [197, с. 329]. Розвиваючи таку думку, М.І. Ковальов вказує, що проміжок між максимальною та мінімальною межами покарання повинен залежати від ступеню формалізованості ознак об’єктивної сторони злочину та деяких інших обставин. Чим вищою є формалізованість диспозиції, тим меншим повинен бути розрив між мінімумом і максимумом санкції, що визначається. Якщо ж кримінально-правова норма сформульована так, що передбачає різний ступінь суспільної небезпеки діяння, то санкція повинна бути більш широкою [198, с. 77].

Згідно із санкцією ч. 2 ст. 115 КК вчинення умисного вбивства за наявності ознак, які передбачені в диспозиції ч. 2 цієї статті, карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.  Кваліфіковані різновиди вбивства, ознаки яких передбачені в ч. 2 ст. 115 КК, мають єдину санкцію. Вони є альтернативними різновидами одного і того ж кваліфікованого складу вбивства. Фактично це означає, що встановлення у вчиненому діянні ознак одного з цих різновидів вбивства достатньо для кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК, а отже – й для призначення покарання, передбаченого в санкції ч. 2 ст. 115 КК. Таким чином, за вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів санкцією ч. 2 ст. 115 КК передбачається можливість призначення позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/183245.html