Принципи і підходи формування здоров’язбережувального середовища у загальноосвітньому навчальному закладі

Зміни в соціально-політичних і економічних умовах життя, що відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність інноваційного підходу до системи навчання та виховання в галузі освіти, розробок і впровадження нових педагогічних технологій, які сприятимуть цілісному, всебічному розвитку особистості молодших підлітків, їх самореалізації, ґрунтовному духовно-креативному розумінню природної соціальної дійсності, психолого-соціальному зростанню.

Сьогодні Україна знаходиться у новій соціокультурній реальності, виникнення якої зумовлено потужним впливом процесу глобалізації на розвиток суспільства. У всіх сферах його життєдіяльності відбуваються незворотні зміни, які вимагають нових підходів до вирішення різних проблем, зокрема до освітніх проблем виховання підростаючого покоління.

У масовій педагогічній практиці процес збереження й зміцнення здоров’я дітей та молоді, формування ціннісного ставлення до здоров’я та здорового способу життя учнів до сих пір носить формальний характер, зокрема, продовжують систематично використовуватися традиційні методи: заходи в режимі дня, нормативні уроки фізкультури, рухливі ігри тощо, що принципово не змінює ситуації у стані здоров’я дітей, підлітків і молоді.

Стресова педагогічна практика у вихованні й навчанні дітей і учнівської молоді, невідповідність багатьох методик і технологій навчання віковим особливостям і стану здоров’я учнів загальноосвітніх навчальних закладів (ЗНЗ), нераціональна організація навчально-виховного процесу, його інтенсифікація, перехід на нові форми навчання, відхилення від гігієнічних норм і санітарних правил, а також відсутність науково обґрунтованої системи превентивного виховання – все це продовжує негативно впливати на стан здоров’я дітей за роки навчання у школі.

Існуюча традиційна система навчально-виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі не сприяє цілісному розвиткові молодших підлітків, не стимулює його до розуміння природної соціальної дійсності, що закриває для більшості випускників шлях до збереження і зміцнення фізичного, психічного здоров’я й соціальної гармонії з навколишнім світом.

По-новому в суспільстві сприймаються стосунки між педагогами та учнями, які тепер розглядаються як рівноправні суб’єкти навчально-виховного процесу. Вчителі та учні проводять у школі значну частину свого життя, і, взаємодіючи один з одним, з батьками, громадою створюють освітнє середовище свого спільного перебування у загальноосвітньому навчальному закладі.

У нашому дослідженні суб’єктами здоров’язбережувальної діяльності у загальноосвітньому навчальному закладі виступають молодші підлітки. Це зумовлено тим, що у значної частини учнів при переході до школи другого ступеня, як доведено науковцями [1, с. 80] розпочинається перехід від дитинства до підліткового віку у фізичному, психічному і соціальному відношенні, що може супроводжуватися погіршенням стану здоров’я. Тому діти цієї вікової групи потребують доброзичливої підтримки з боку дорослих, що б допомагало реалізації їхнього прагнення до самостійності та збереженню їхнього здоров’я.

Дослідження А. Алферова [2], Л. Виготського [59], І. Беха [36], Д. Колесова [116], І. Кона [118], А. Макаренка [141], С. Омельченко [161], В. Оржеховської [162], В. Сухомлинського [217] доводять, що в підлітковому віці формується свідоме ставлення до себе як до члена суспільства.

Ще у літературі 60–70 рр. XX ст. відображено занепокоєність педагогічної громадськості „проблемою шостих класів”; яка є центральною у праці А. Краківського „Про підлітків”, де він звертає увагу на те, що в період навчання в шостому класі учні стали вшестеро впертішими, ніж у п’ятому, удесятеро зросла кількість випадків протиставлення себе вчителям, удев’ятеро частіше спостерігалося хизування недоліками і в сорок два рази більше стало не досить мотивованих вчинків [130, с. 42–45]. При переході молодших підлітків до основної школи вони стикаються з низкою проблем. По-перше, збільшилося кількість вчителів-предметників; по-друге, кожен предмет вивчається у своєму кабінеті. Найчастіше на цьому етапі молодші підлітки переходять в іншу школу, в інший клас (наприклад, гімназійний). Руйнується звичний світ, і, звичайно, освоїти все це непросто. Молодшим підліткам необхідно завойовувати авторитет у багатьох вчителів.

Ми маємо враховувати, що „діти цього вікового періоду оцінюють власні вчинки, прагнучи осмислити їх наслідки в майбутньому. Вони намагаються зрозуміти свої особливості, усвідомити власні недоліки, що зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими й однолітками, відповідати вимогам інших людей та своїм власним. Останнє зумовлює домінуючу орієнтацію їх на позитивне в іншій людині, готовність брати з неї приклад. Орієнтація на певні зразки багато в чому визначає зміст нової системи життєвих цінностей та загальну спрямованість формування особистості підлітків” [36, с. 232].

Молодшим підліткам притаманна схильність наслідувати ті вчинки, які вони вважають типово дорослими; при цьому можуть запозичуватися погані звички, манери, можуть перейматися крикливі риси зовнішності (в одязі, зачісці), шкідливі звички (куріння, вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин, гра в комп’ютерні ігри), а також зарозумілість, розбещеність тощо [62, с. 9].

Молодший підлітковий вік (від 10 до 12 років) є тим віковим відрізком, коли учень уже не дитина, але ще не повноцінний підліток. О. Смирнова говорить „саме на межі дитинства й отроцтва у перед підлітковому віці (10 – 12 років) учням необхідно допомогти в тій складній справі, якою вони напівсвідомо починають займатися: висунення завдань саморозвитку і пошук засобів їх вирішення” [208, с. 7].

За визначенням В. Сухомлинського підлітковий вік – це друге народження особистості, адже „перший раз народжується жива істота, другий раз – громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, яка бачить не тільки оточуючий світ, але й саму себе” [217, с. 283].

Ми дотримуємося позиції представленої І. Бехом щодо визначення вікової періодизації. Згідно з його думкою, 10–12 років вчений називає як вік молодшого підлітка та характеризує наступним чином: „…для шкільного віку цілеспрямованою орієнтацією на саму дитину мають бути ситуації особистісної взаємодії та події, в яких люди виступають справжніми суб’єктами своєї поведінки. Через дію психофізіологічних особливостей молодший підліток тяжіє до різноманітних ігрових і практично-дійових ситуацій, де він може сповна реалізувати сформовані на даний час здібності” [36, с. 232].

Аналіз психологічних особливостей молодших підлітків дає можливість стверджувати, що віковий період від 10 до 12 років з властивою йому емоційністю, прагненням до самоствердження, почуттям дорослості, формуванням ціннісних орієнтацій, пошуками сенсу життя, активною самотворчою діяльністю і бажанням удосконалитись, є найбільш сенситивним для проведення з ними здоров’язбережувальної діяльності [161, с. 57].

У цей період погіршуються стосунки з батьками – у спілкуванні діти перестають бути щирими, грублять, часто обманюють; не подобається навчання у школі, свій вільний час молодші підлітки не проводять вдома, тому що в компанії цікавіше. Це бажання може призвести до пошуків компаній, які мають асоціальну спрямованість.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/40035.html