Загальні методологічні підходи до розуміння наслідків як кримінально-правового явища

Відомо, що будь-яка теорія може претендувати на статус самостійної лише у разі, якщо вона має понятійний апарат, що відрізняється від понятійного апарату інших теорій. Диференціація наук кримінально-правового циклу веде за собою не лише роздільне дослідження певних питань, але й породжує неоднозначне застосування окремих термінів [1, с. 66]. Тому для встановлення точного значення терміну, забезпечення повного та точного мовного вираження правових приписів в одних випадках достатньо застосування простих способів тлумачення (граматичного, семантичного, логічного та ін.), а в інших – виникає необхідність використання різних прийомів і правил у ході тлумачення [2, с. 134-135].

Для позначення наслідків як самостійного кримінально-правового явища (феномену) в кримінальному праві використовуються такі загальні поняття, що охоплюють більш конкретні: наслідки; наслідки злочинного діяння; наслідки злочинної поведінки; суспільно небезпечні наслідки; злочинні наслідки; шкідливі наслідки; наслідки злочину або злочинів; наслідки злочинного діяння (дії, бездіяльності); шкода; злочинна шкода; збитки; злочинні збитки; злочинний результат та ін. Проте позначення різними термінами однакових понять веде до плутанини, породжує необґрунтовані труднощі при тлумаченні. Адже наявність слів, які по-різному звучать, вільно чи невільно примушує вдатись до пошуку відмінностей між ними, встановлення значення кожного з понять, які позначаються. Водночас вживання таких термінів нерідко буває цілком виправданим: коли кожен із них несе різне смислове навантаження [3, с. 75, 80]. Так, оцінка утворених в соціальній сфері змін в кримінальному праві завжди пов’язувалась в тому числі з певними характеристиками результату людської поведінки. Проте такий результат зумовлював іноді занадто спрощену його оцінку, як явища, що не має самостійного кримінально-правового значення (наприклад, як зв’язуюча ланка між об’єктом посягання і злочинною дією [4, с. 189-203; 5, с. 47; 6, с. 10]). Спроби ж позначити цей результат зворотом «злочинні наслідки» ґрунтуються переважно на його властивостях бути шкідливим для об’єкта кримінально-правової охорони і, поряд з цим, відтворювати змістовні характеристики таких елементів складу злочину, як об’єкт злочину та наслідки. При цьому термінологія, що використовується для позначення такої оцінки, не є однаковою. Таке позначення традиційно в кримінальному праві здійснюється за двома напрямками: а) в межах характеристики лише тих понять, що стосуються підстави кримінальної відповідальності (наприклад, поняття «шкідливі наслідки», «суспільно шкідливі зміни» та «шкідливі наслідки – елемент складу» вживаються авторами як однопорядкові і рівнозначні [6, с. 10, 14-19]); б) «за межами» такої підстави, але стосовно будь-якого охоронюваного кримінальним законом об’єкта (звідси, наприклад, спроба позначити зворотами «шкода суспільним відносинам» і «збиток, передбачений складом злочину» різні кримінально-правові явища: першим – наслідок у широкому розумінні слова, а другим – у вузькому розумінні [7, с. 22]). І хоча більшістю вчених така «подвійність» не заперечується, в літературі непоодинокі випадки, коли недоцільність вживання того чи іншого терміну обґрунтовувалась без урахування змістовних особливостей названого результату поведінки людини за відповідним напрямком. Так, охоплення Я.М. Брайніним «наслідками злочину» будь-яких змін, які спричиняє злочинна дія в зовнішньому світі, а «злочинним результатом» – наслідків, які мають значення для наявності складу злочину [8, с. 195-196], неодноразово піддавалося критиці або у зв’язку з синонімічністю термінів «наслідок» і «результат» [9, с. 16], або на підставі ігнорування розходження в термінах «наслідки злочину» і «злочинні наслідки» (перший позначає негативний результат злочинної діяльності особи, як включений у диспозицію статті КК, так і такий, що перебуває за межами її дії, а другий термін відтворює зафіксований у диспозиції результат небезпечної діяльності особи, результат вчиненого) [10, с. 259-260; 11, с. 420].

Крім цього, позначення кримінально-правового явища, яким є наслідки поведінки людини, відбувається дещо широко, без співвіднесення їх змістовних характеристик з іншими поняттями та юридичними конструкціями. Так, не вбачаючи принципових відмінностей між «злочинною шкодою» і «злочинними наслідками», в літературі щодо останніх можна зустріти визначення, побудовані за принципом: а) злочинні наслідки – це результат людської поведінки, яка пов’язана з шкідливими змінами (шкодою) в об’єкті кримінально-правової охорони [6, с. 10; 12, с. 111; 13, с. 27; 14, с. 87-88; 15, с. 319; 16, с. 100-101; 17, с. 70; 18, с. 125]; б) «розведення» при характеристиці цих наслідків характеру і розміру шкоди, її суспільної небезпечності, як показників суспільної небезпечності злочину, поняття об’єкта злочину та викликаних діянням особи в навколишньому світі суспільно небезпечних змін [19, с. 418]. Проте ці підходи не здатні пояснити те, чому зміни навколишнього світу, де б вони не виникали, і який би характер не мали [20, с. 46-47], характеризують шкідливість діяння, відображуючись в об’єктах кримінально-правової охорони, посягання або злочину [21, с. 266-267]. Не можуть вони і відповісти на запитання про те, які саме із змін (зокрема, залежно від зовнішнього прояву, свого змісту й форми) та в якому обсязі відображуються в названих об’єктах, і як само вони зумовлюють взаємозв’язок об’єкта злочину та наслідків як елементів складу злочину.

В інших випадках розмежування понять «злочинні наслідки» та «злочинна шкода» виявилось основним джерелом дискусії з приводу обов’язкової наявності злочинних наслідків в результаті вчинення будь-якого злочину [22, с. 56]. Проте, посилаючись на те, що безнаслідкових злочинів немає і бути не може, прибічники такої позиції не побудували прийнятну взаємозалежність змісту понять «склад злочину», «об’єкт кримінально-правової охорони», «об’єкт злочину», яка обумовлювала б обрання єдиної термінології щодо позначення наслідків поведінки людини. Натомість спроби здійснити це реалізовувались при ототожненні понять «суспільно небезпечні наслідки», «суспільно небезпечний результат» та «шкода» на підставі: 1) визнання утворених в об’єкті кримінально-правової охорони негативних змін шкодою певного виду [12, с. 109-110; 14, с. 88; 23, с. 183; 24, с. 205; 25, с. 1945-195; 26, с. 81; 27, с. 99; 28, с. 110; 29, с. 39; 30, с. 524; 31, с. 14; 32, с. 138; 33, с. 130-137; 34, с. 187-188; 35, с. 146; 36, с. 45, 86; 37, с. 131; 38, с. 134-136; 39, с. 106-107; 40, с. 93-95; 41, с. 12]; 2) вказівки при визначенні цих наслідків на заподіяну об’єкту посягання шкоду безвідносно до змісту конкретного елемента складу злочину [40, с. 94-98; 42, с. 70; 43]; 3) співвіднесення поняття шкоди зі змістом: а) суспільної небезпечності, як ознаки злочину певного виду чи його окремого різновиду, та наслідків як елемента складу злочину [44, с. 152-163; 45, с. 8, 55, 83, 122; 46, с. 65-66]; б) об’єкта кримінально-правової охорони та названих наслідків [47, с. 72]; в) об’єкта злочину та наслідків як елементів складу злочину [48, с. 189-191, 197-198, 200; 49, с. 50, 51; 50, с. 42; 10, с. 21; 51, с. 105; 52, с. 22; 53, с. 107-108; 54, с. 234; 31, с. 165; 55; 56; 57, с. 67; 58, с. 9-11] (тому в синонімічний ряд стосовно «суспільно небезпечних наслідків» включаються «наслідки злочину», «злочинні наслідки», «суспільно небезпечна шкода», «наслідки злочинного діяння», «заподіяна злочином шкода» або «шкідливі наслідки» [34, с. 188; 40, с. 94-102], «наслідки суспільно небезпечних діянь», «наслідки у складі злочину», «суспільно небезпечні наслідки», «злочинні наслідки» та «шкідливі наслідки» [55; 56]); г) «існуючого» поза межами складу злочину об’єкта посягання та таких елементів складу злочину, як об’єкт злочину та наслідки [59, с. 158, 174]. Неоднозначність простежується і тоді, коли без належного обґрунтування у назві однопорядкових характеристик ознак (елементів) об’єктивної сторони складів злочинів вживаються звороти: «злочинні наслідки», «наслідок злочину», «наслідок злочинних посягань, який може бути ознакою … складу злочину» [60], «наслідки злочину», «наслідки», «наслідки як обов’язкова ознака об’єктивної сторони», «суспільно небезпечні наслідки» [61, с. 19-20, 24-31, 33-34, 37-39, 41-42].

Причина таких різнопланових підходів полягає у відсутності чи непослідовності вирішення питань про: співвідношення між змінами в об’єкті кримінально-правової охорони, суспільно небезпечними наслідками, злочинними наслідками, наслідками як елементом складу злочину, а також встановлення зв’язку певних проявів поведінки людини зі змінами, які вони викликають в соціальній сфері (а саме: «поведінка людини» – «зміни в соціальній сфері»; «суспільно небезпечна поведінка» («кримінально-правова аномалія») – «суспільно небезпечні наслідки»; «злочинна поведінка» (злочин як різновид кримінально-правової аномалії) – «злочинні наслідки» («негативні зміни в об’єкті злочину»); «склад злочину певного виду чи окремого його різновиду» – «наслідки як елемент складу злочину»). Відсутність розв’язання цих питань зумовлює різнобій у термінології при позначенні зазначених різновидів наслідків поведінки людини: а) однаковими термінами, зокрема, тих явищ, які мають різну кримінально-правову природу; б) різними термінами тих явищ, які мають однакову кримінально-правову природу. Залежно від того, як розуміються ці різновиди наслідків поведінки має здійснюватися їх визначення, а зміст кожного з них – включати родові ознаки загального поняття наслідків в соціальній сфері.

Для відповіді на поставлені питання звернемось до з’ясування сутності й змісту суспільної небезпечності, оскільки її поняття пов’язане з відповідним типом поведінки людини як соціального явища і має зовнішні прояви – зміни в соціальній сфері, що підлягають нормативній фіксації [62, с. 11; 63, с. 354, 358-359]. Для нормативної фіксації цих проявів характерним є «вибір» тих із них, що стосуються суспільно небезпечної поведінки, визначеної злочином [64, с. 26-28]. Так, затверджений постановою ВУЦВК від 23 серпня 1922 р. КК УСРР у визначенні поняття злочину містив поняття «суспільна небезпечність» (ст. 6): «Злочином визнається будь-яка суспільно небезпечна дія чи бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу та правопорядку, який встановлений Робочо-Селянською владою на перехідний до комуністичного ладу період часу» [65, с. 26; 66, с. 161]. Цей підхід був відтворений і в ухваленому постановою ВУЦВК від 8 червня 1927 р. КК УСРР. У першій редакції ч. 1 ст. 7 КК 1960 р. злочин визначався як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на радянський суспільний чи громадський лад, соціалістичну власність, особистість, політичні, трудові, майнові та інші права громадян, а рівно інше, що посягає на соціалістичний правопорядок, суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом [67, с. 5]. Після змін, внесених у цю статтю [68; 69], злочин визначався як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

При підготовці проекту КК 2001 р. законодавець прагнув зберегти у визначенні злочину вказівку на суспільну небезпечність діяння. Так, у проекті КК, підготовленому до першого читання, його розробники запропонували визнавати злочином «суспільно небезпечне, винне діяння (дію або бездіяльність), заборонене кримінальним законом». У другому читанні було запропоновано визначити злочин як «каране діяння, чинний намір дії або бездіяльність, заборонені кримінальним законом». Проте ця пропозиція була відхилена. У всіх інших зауваженнях та пропозиціях до редакції проекту КК, прийнятої в першому читанні, суспільна небезпечність передбачалась як ознака злочину у ч. 1 ст. 11. В остаточній редакції, запропонованій до другого читання, злочином визнавалось «передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину». При обговоренні цього проекту КК в третьому читанні у наведеному визначенні пропонувалось визнавати злочином не суспільно небезпечне діяння, а «винне діяння (дію або бездіяльність), заборонене цим Кодексом під загрозою покарання». Утім, не сприйнявши цієї позиції, законодавець врахував у понятті злочину його суспільну небезпечність, зауваживши, що він має бути вчинений суб’єктом злочину [64, с. 29-30].

Проте чи не найголовнішим питанням, відповідь на яке має міститись при нормативній фіксації суспільної небезпечності, є визначення характеру утворених суспільно небезпечною поведінкою змін в соціальній сфері. Адже саме від можливості людської поведінки викликати такі зміни залежить її визнання злочином. Найбільш чітко зв’язок суспільно небезпечної поведінки зі змінами, які вони викликають в соціальній сфері, простежується у понятті «шкідливість», яке найбільш точно відображає сутність будь-якого злочину. І хоч прибічники вживання у нормативному визначенні поняття злочину вказівки на його суспільну небезпечність заперечували можливість заподіяння шкоди у злочинах з формальними складами [70, с. 51], законодавча практика окремих зарубіжних країн підтримала протилежний підхід, згідно з яким злочином визнається не будь-яке діяння, заборонене під загрозою покарання законом, чинним під час його вчинення, а лише таке, суспільна шкідливість якого не є незначною (§§ 1, 2 ст. 1 Карного кодексу Республіки Польща). Конкретизація змісту суспільної шкідливості вчиненого діяння здійснюється з урахуванням не лише його зовнішніх, об’єктивних ознак, а й ознак суб’єктивних. Такий підхід, зокрема, був покладений в теорії кримінального права Польщі в основу домінуючого нині предметно-суб’єктивного розуміння суспільної шкідливості діяння, що дозволило його розробникам ототожнити поняття «суспільна шкідливість» та «суспільна небезпечність» [71, с. 86-87; 72, с. 197]. Враховуючи неприпустимість перебільшення значення і надання переваги якійсь одній з цих ознак у формуванні суспільної шкідливості, зміст останньої конкретизується виходячи із системного поєднання «елементів предметних, утворювальних характеристик діяння, а також елементів суб’єктивної природи, вказівок на умисність і необережність, їх форм, мотивів вчиненої дії» [71, с. 87]. При цьому комплекс критеріїв конкретизації змісту суспільної шкідливості діяння з урахуванням її предметно-суб’єктивного розуміння визначається у § 2 ст. 115 цього кодексу: вид і характер порушеного блага, розміри заподіяної чи можливої шкоди, спосіб і обставини вчинення діяння, значимість порушених винним обов’язків, ступінь вини, мотивація винного, вид порушених правил обережності і ступінь їх порушення [71, с. 87; 72, с. 196].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/222430.html