Основні різновиди суспільно небезпечних наслідків в кримінальному праві

Залишаючи поза увагою підходи, присвячені аналізу концептуального розуміння об’єкта злочину, відмітимо властиву їм методологічну ваду, а саме: елементами того, що є об’єктом злочину (суспільні відносини, цінності, соціальні цінності, блага, правові блага чи інтереси) визнається одночасно і те, що порушується злочином, і те, що піддається посяганню (впливу), і те, що змінюється в результаті такого впливу, і те, що потребує своєї кримінально-правової охорони, і, нарешті, те, що зазнає шкоди [20, с. 44]. Але в будь-якому випадку з’ясування цього залежить від: а) взаємозв’язку змісту діяння та об’єкта кримінально-правової охорони, об’єкта посягання й об’єкта злочину; б) співвідношення цих об’єктів; в) «виміру» утворених в них негативних змін.

В літературі при співвідношенні понять «об’єкт кримінально-правової охорони», «об’єкт посягання» та «об’єкт злочину» висловлюються дві протилежні позиції: одні вчені вважають ці поняття тотожними, а інші – різними за змістом. При цьому в окремих випадках використовується різна термінологія (наприклад, при вживанні понять «об’єкт злочинного впливу», «об’єкт кримінально-правової охорони», «об’єкт злочину» та «об’єкт злочинного посягання» як тотожних [125, с. 69], використанні поняття «об’єкт правового впливу» [126, с. 44], визнанні «об’єктом кримінального посягання» того, чому злочином завдається чи створюється загроза завдання шкоди [127, с. 73, 75]). Немає єдності і при розмежуванні поняття «об’єкт кримінально-правової охорони» та «об’єкт злочину». Так, А.А. Музика, визнаючи ці поняття різними за обсягом, вважає, що зміст поняття «об’єкт кримінально-правової охорони (захисту)» передбачає виникнення кримінально-правових відносин не тільки в разі вчинення злочину, а й тоді, коли в діях чи бездіяльності особи немає ознак складу злочину (зокрема, у випадках необхідної оборони, крайньої необхідності, неосудності тощо). При цьому поняття «об’єкт злочину» та «об’єкт злочинного посягання» вчений ототожнює [128, с. 24-26]. Є.В. Лащук визнає розмежувальною ознакою об’єкта кримінально-правової охорони та об’єкта посягання «злочинний результат, що настав», оскільки в окремих випадках (зокрема, при посяганні на непридатний об’єкт, при помилці у причинному зв’язку або при помилці в кваліфікуючих обставинах, при добровільній відмові від вчинення злочину) саме він не охоплюється умислом суб’єкта злочину. На цій підставі об’єктом кримінально-правової охорони вчений визнає блага, про які йдеться у ст. 1 КК [129, с. 30-32]. В іншому випадку В.Р. Мойсик об’єктом кримінально-правової охорони визнає соціальні цінності, правове забезпечення охорони яких є завданням закону про кримінальну відповідальність. Об’єктом як елементом юридичного складу злочину він визнає соціальні цінності, які охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду. Об’єктом же злочинного посягання вчений називає порядок (механізм) забезпечення цих цінностей або реалізації соціальних зв’язків, які виникають з їх приводу [130, с. 21]. Проте цей підхід не дозволяє визначити, завдяки чому об’єкт кримінально-правової охорони перетворюється на об’єкт злочинного посягання і набуває характеру елемента складу злочину. Адже у змісті поняття «об’єкт кримінально-правової охорони» та «об’єкт злочинного посягання» В.Р. Мойсиком відображаються лише характеристики охорони вказаних цінностей і не беруться до уваги різновиди суспільно небезпечного посягання. Тому більш послідовними є підходи, у яких поняття об’єкта кримінально-правової охорони включає поняття об’єкта злочину і охоплює те, що порушується не лише злочином, а і діями неосудних, діями в необхідній обороні, крайній необхідності, при невинуватому заподіянні шкоди, непереборній силі тощо [131, с. 29], а поняття об’єкта злочину – те, що піддається лише злочинному впливу (впливу діяння, яке містить склад злочину) [132, с. 13; 133, с. 56-57; 134, с. 47-48; 135, с. 111-112].

Погоджуючись з висновком, що об’єкт кримінально-правової охорони та об’єкт злочину можуть частково співпадати за змістом, і не спростовуючи підхід щодо соціальних цінностей, які є такими об’єктами, звертаємо увагу на те, що чинник, який «перетворює» об’єкт кримінально-правової охорони на об’єкт злочину, здебільшого описується в літературі з урахуванням ілюстрацій [135, с. 110, 112; 136, с. 74] спрямованості суспільно небезпечного діяння на соціальні цінності, що зазнають змін і полягають у заподіянні шкоди об’єкту кримінально-правової охорони. Тому всі уявлення про зміст цих об’єктів та їх співвідношення між собою мають обумовлювати вирішення питання про соціальну сутність, зміст та структуру (характер) змін, які відбуваються у явищі, що знаходить своє вираження як об’єкт кримінально-правової охорони та/або об’єкт злочину. Такі зміни і є чинниками, що «перетворюють» об’єкт кримінально-правової охорони на об’єкт злочину. Це зумовлює низку зауважень щодо подальшого дослідження.

По-перше, якщо враховувати, що суспільна небезпечність є ознакою будь-якого правопорушення, то з’ясування механізму утворення змін в об’єкті кримінально-правової охорони слід здійснювати залежно від виміру їх «масштабу», оскільки: а) властивістю такого об’єкта є його суспільна корисність [23, с. 67-68], впливаючи на яку, діяння набуває характеру суспільно небезпечного; б) цей об’єкт не може бути «осередком» суспільної небезпечності, «наділяти» нею діяння і його результат (у вигляді цих змін) [13, с. 67-68]; в) суспільна небезпечність є однією із ознак злочину саме тому, що вчинене діяння утворює негативні зміни в тих соціальних цінностях, які охороняються кримінальним законом; г) наявність таких змін залежить від спрямованості суспільно небезпечного діяння, а їх розуміння – від співвідношення понять «об’єкт кримінально-правової охорони», «об’єкт посягання»та «об’єкт злочину».

По-друге, зміст позначеного явища, що зазнає негативних змін, зумовлюється спрямованістю на нього: а) такого різновиду суспільно небезпечного діяння, яке законом визначається як злочин; б) інших різновидів суспільно небезпечних діянь (активності) неосудної особи та особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності. Кожний з цих різновидів має власний зміст, особливості якого зумовлені перш за все специфікою конкретних заходів кримінально-правового впливу, що можуть бути застосовані [117, с. 66] «у вигляді»: а) кримінальної відповідальності особи в конкретних її формах: покарання; звільнення від покарання; умовне незастосування покарання [87, с. 77]; б) примусових заходів виховного характеру, які застосовує суд до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК (ч. 2 ст. 97 КК); в) примусових заходів медичного характеру, які застосовуються судом до осіб, які вчинили: у стані неосудності суспільно небезпечні діяння (їх зміст у ст. 92 КК конкретизовано шляхом вказівки на те, що вони підпадають під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК); у стані обмеженої осудності злочини; злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК).

Особливості кожного із названих різновидів суспільно небезпечних діянь враховуються законодавцем при визначенні специфіки взаємозв’язку з названими заходами кримінально-правового впливу. Така специфіка включає:

1) поділ зазначених заходів кримінально-правового впливу на типові та «особливі». У своїх типових «проявах» вони виражаються в застосуванні до особи, яка вчинила конкретний різновид такого суспільно небезпечного діяння, примусових заходів з боку держави (державного осуду і/або примусу), які завжди здійснюються з дотриманням певної процедури і обов’язково на підставі правозастосовчого акту [117, с. 67]. Типовими заходами кримінально-правового впливу є: а) кримінальна відповідальність особи в конкретних її формах; б) примусові заходи виховного характеру, що застосовуються судом до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК; в) примусові заходи медичного характеру, що застосовуються до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. «Особливі» заходи кримінально-правового впливу в одних випадках доповнюють типові, а в інших заміняють їх. Прикладом перших є примусове лікування, яке застосовується судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ст. 96 КК). Прикладом других – примусові заходи медичного характеру, що можуть бути застосовані судом до осіб: а) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; б) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК);

2) взаємодію змісту виділених різновидів суспільно небезпечного діяння та названих заходів кримінально-правового впливу, яка передбачає:

а) взаємодію типових «проявів» заходів кримінально-правового впливу з кожним із названих різновидів суспільно небезпечного діяння, що втілюється у трьох варіантах. Перший варіант передбачає, що такий визначений законом різновид суспільно небезпечного діяння, як злочин пов’язаний із кримінальною відповідальністю винної особи (злочинця) і завжди полягає у державному осуді останньої, що здійснюється в обвинувальному вироку суду, в якому констатується факт ураження соціальних цінностей внаслідок вчинення названого діяння. Другий варіант передбачає такий різновид суспільно небезпечного діяння, який підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, і вчиняється особою до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, пов’язаний із примусовими заходами виховного характеру, які застосовуються на підставі ухвали суду (ст. 448 КПК), в якій констатується факт утворення змін у соціальних цінностях, що зазнають ураження внаслідок вчинення цією особою названого діяння. Цей варіант передбачений в ч. 2 ст. 97 КК у випадку, коли суд застосовує примусові заходи виховного характеру щодо зазначеної в цій нормі особи. Третій варіант характеризує такий різновид суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, яке вчиняється особою у стані неосудності і пов’язане з примусовими заходами медичного характеру, що застосовуються за ухвалою суду або постановою судді (ч. 1 ст. 416 КПК) і лише до осіб, які є суспільно небезпечними (ч. 2 ст. 416 КПК). У таких процесуальних документах робиться висновок про утворення змін  у цінностях, що зазнають ураження в результаті вчинення такою особою зазначеного діяння. Цей варіант передбачений ст. 92, п. 1 ст. 93 КК в разі, коли суд застосовує примусові заходи медичного характеру щодо особи, яка вчинила у стані неосудності суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Вирішуючи питання щодо можливого застосування цього примусового заходу, суд передусім встановлює факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Характер вчиненого неосудною особою діяння конкретизується у ч.ч. 2-5 ст. 94 КК при вирішенні судом питання про застосування конкретних видів примусових заходів медичного характеру шляхом передбачення: а) у ч. 2 цієї статті КК особи (щодо якої може бути застосоване надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку), яка, страждаючи на психічні розлади, вчиняє суспільно небезпечне діяння; б) у ч. 3 цієї статті КК особи (щодо якої може бути застосована госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом), яка, будучи психічно хворою, вчиняє суспільно небезпечне діяння; в) у ч. 4 цієї статті КК суспільно небезпечного діяння, не пов’язаного з посяганням на життя інших осіб, що вчиняється психічно хворою особою, яка за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства (при застосуванні до неї госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом); г) у ч. 5 цієї статті КК суспільно небезпечного діяння, пов’язаного з посяганням на життя інших осіб, вчиненого психічно хворою особою (щодо якої може бути застосована госпіталізація до психіатричного закладу, із суворим наглядом); ґ) у ч. 5 цієї статті КК суспільно небезпечного діяння, вчиненого психічно хворою особою, яка за своїм психічним станом і характером цього діяння становить особливу небезпеку для суспільства (при застосуванні до неї госпіталізації до психічного закладу із суворим наглядом);

б) взаємодію «особливих проявів» заходів кримінально-правового впливу лише з окремими із названих різновидів суспільно небезпечного діяння, що втілюється у кількох варіантах. Перший варіант характеризує такий визначений законом різновид суспільно небезпечного діяння, як злочин, що пов’язаний із примусовим лікуванням винної особи (злочинця), незалежно від призначеного покарання, завжди обумовлюється характером наявної у такої особи хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, і здійснюється судом в обвинувальному вироку, в якому фіксується факт утворення змін у цінностях, що зазнають ураження в результаті вчинення цією особою названого діяння. Такий варіант передбачений у ч. 1 ст. 96 КК. Другий варіант характеризує такий різновид суспільно небезпечного діяння, який законом визначений як злочин, що вчиняється особою у стані обмеженої осудності, пов’язаний із примусовими заходами медичного характеру, які застосовуються за ухвалою суду або постановою судді (ч. 1 ст. 416 КПК) щодо таких із зазначених осіб, які є суспільно небезпечними (ч. 2 ст. 416 КПК). Згідно з цією статтею КПК, застосування примусових заходів медичного характеру, встановлених ст. 94 КК, до осіб, які визначені у ст. 93 КК, проводиться за ухвалою суду або постановою судді (ч. 1). Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними (ч. 2). У цих документах констатується факт утворення змін у вказаних цінностях. Такий варіант передбачений п. 2 ст. 93 КК у випадку, коли суд застосовує примусові заходи медичного характеру щодо названих вище осіб. Характер такого суспільно небезпечного діяння, що визначається як злочин, у ст. 20 КК не конкретизується. Третій варіант передбачає такий різновид суспільно небезпечного діяння, який законом визначений як злочин, що вчиняється особою у стані осудності, але яка до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, пов’язаний із примусовими заходами медичного характеру. Такі примусові заходи медичного характеру, застосовуючись за ухвалою суду або постановою судді (ч. 1 ст. 416 КПК) лише до такої категорії осіб, які є суспільно небезпечними (ч. 2 ст. 416 КПК), відтворюють залежність вчиненого діяння (злочину) від встановлення факту утворення змін у названих вище цінностях. Цей варіант передбачений п. 3 ст. 93 КК, зокрема, в разі, коли суд застосовує примусові заходи медичного характеру щодо зазначених у цьому пункті осіб.

Виходячи з викладеного, природу врахування взаємозв’язку різновидів суспільно небезпечного діяння та заходів кримінально-правового впливу при характеристиці об’єкта кримінально-правової охорони та утворених в ньому негативних змін можна визначити таким чином: 1) юридична конструкція, яка фіксує в КК залежність кримінальної відповідальності в конкретних її формах від певного типу суспільно небезпечної поведінки фізичної особи (ст. 18 КК), яка визначена у поєднанні з іншими фактичними обставинами як злочин певного виду, що «ініціює» утворення в названих цінностях відповідних змін, обумовлює виділення в межах об’єкта кримінально-правової охорони такої категорії, як об’єкт цього злочину та його змістовну насиченість; 2) юридична конструкція, яка фіксує в КК залежність примусових заходів виховного характеру від певного типу суспільно небезпечної поведінки особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, що визначена у поєднанні з іншими фактичними обставинами як суспільно небезпечне діяння, що «ініціює» утворення в таких цінностях відповідних змін, обумовлює виділення в межах об’єкта кримінально-правової охорони такої категорії, як об’єкт посягання і, відповідно, його змістовні особливості; 3) юридична конструкція, яка фіксує в КК залежність примусових заходів медичного характеру від певного типу суспільно небезпечної поведінки неосудної особи, що визначена у поєднанні з іншими фактичними обставинами як суспільно небезпечне діяння, що ініціює утворення в названих цінностях певних змін, також обумовлює змістовні характеристики виділеного в межах об’єкта кримінально-правової охорони об’єкта посягання; 4) юридичні конструкції, які фіксують в КК залежність примусових заходів медичного характеру від суспільно небезпечної поведінки обмежено осудної особи та осудної особи, яка згодом захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, визначена у поєднанні з іншими фактичними обставинами як злочин, обумовлює зміст об’єкта злочину, виділеного в межах об’єкта кримінально-правової охорони.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/222430.html