Поняття та загальна характеристика механізму кримінально-правового регулювання

Проблема юридичної природи та структури механізму кримінально-правового регулювання належить до категорії дискусійних в науці кримінального права. У літературі домінуючим є підхід до вирішення цієї проблеми, згідно з яким такий механізм є складовою частиною механізму правового регулювання в цілому. Останній традиційно визначається в загальній теорії права як «взята в єдності система правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини» [178, с. 364]. Саме в результаті такого правового впливу учасники соціальних відносин набувають взаємообумовлені права та обов’язки [171, с. 93; 179; 180, с. 56-57; 181, с. 26-27; 182, с. 23-24]. Звідси висновок, що поняття механізму правового регулювання дозволяє не лише зібрати разом явища правової дійсності, пов’язані з вирішенням життєвих ситуацій (норми, правовідносини, юридичні факти тощо), та обрисувати їх як цілісність, але й представити їх у працюючому, системно-динамічному вигляді. Цей механізм охоплює комплекс фрагментів правової дійсності, що відносяться до догми права [178, с. 364]. Під цим кутом зору деякі автори визначають механізм кримінально-правового регулювання як «нормативно визначену взаємодію окремих елементів правової системи, яка забезпечує (має забезпечувати) виконання завдань, що стоять перед кримінальним правом як окремою галуззю права» [117, с. 64], «підсистему набагато більш складної системи кримінально-правового регулювання» [183, с. 88; 184, с. 78] або «систему необхідних і достатніх стадій правової регламентації та впорядкування суспільних відносин, що дозволяє за допомогою реалізації кримінально-правових заборон, приписів і дозволів забезпечити ефективну охорону цих самих відносин від суспільно небезпечних і протиправних посягань» [185, с. 96-97].

Очевидно, що для вирішення питання про поняття механізму кримінально-правового регулювання треба визначитись щодо: а) напрямків, визначення яких обумовлює виділення певних аспектів цього механізму; б) його структури. У теорії права при з’ясуванні першого питання зазначається, що поняття механізму правового регулювання дозволяє висвітлити специфічні функції, які виконують ті чи інші юридичні явища в правовій системі; показати їх зв’язок між собою, їх взаємодію [178, с. 364]. Дослідження механізму правового, у тому числі кримінально-правового, регулювання може вестися в кількох напрямках. Залежно від того, який напрямок обрано, виділяється три аспекти такого механізму: а) соціальний аспект стосується змісту дії кримінального права, розкриває соціальну зумовленість кримінального закону та застосування його норм, а також механізму дії кримінально-правових заборон, їх ефективності; б) психологічний аспект характеризує дію кримінального права на рівні окремої особи з огляду на її рішення дотримуватись чи порушувати такі заборони (тут виникають питання формування відношення особи до кримінально-правових заборон, мотивації її поведінки, взаємодії з конкретною соціально-правовою ситуацією тощо); в) інструментальний (спеціально-юридичний) аспект розкриває «юридичний режим» дії кримінального права, характеризує динаміку його реалізації за допомогою специфічних правових засобів (цей аспект стосується структури механізму кримінально-правового регулювання, його елементів, стадій тощо) [117, с. 63-64; 19, с. 203-219; 20, с. 132-198; 110, с. 23-28; 183; 184; 185, с. 81-137; 186; 187, с. 48; 188, с. 7-53; 189-190; 191, с. 8-11; 192, с. 146-149, 151-153; 193; 194, с. 11; 195, с. 19-55; 196, с. 6-46].

Різний підхід до проблеми механізму правового, у тому числі кримінально-правового, регулювання зумовлює неоднакове розуміння його (їх) структури. Прихильники традиційного підходу до структури механізму правового регулювання виділяють у його змісті три основних елементи: 1) юридичні норми (основа правового регулювання, коли на рівні позитивного права закріплюються в абстрактному вигляді типізовані можливості й необхідність певної поведінки суб’єктів); 2) правові відносини (суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що переводять за наявності конкретних життєвих обставин (юридичних фактів) абстрактні можливості і необхідність у площину конкретних, адресних суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, та, відповідно, що перемикають правову енергію юридичних норм на рівень конкретних суб’єктів – носіїв прав і обов’язків); 3) акти реалізації прав і обов’язків; 4) індивідуальні приписи, акти застосування права (вони є «факультативним елементом», який може приєднуватися до процесу правового регулювання на останній його стадії, а в ряді випадків, і при виникненні правовідносин) [178, с. 364-365; 192, с. 146-147; 196, с. 6]. Прихильники нетрадиційного підходу, крім названих елементів, самостійним елементом називають юридичні факти [117, с. 64; 181, с. 26, 30; 185, с. 81-82, 95-98; 190, с. 284; 197, с. 728]. У загальнотеоретичному плані останній підхід видається більш правильним. Але щодо структури механізму кримінально-правового регулювання він потребує деякого уточнення. Йдеться, зокрема, про визнання основними елементами цього механізму: а) кримінально-правових норм (так зване «позитивне (об’єктивне) кримінальне право» [87, с. 5]; б) юридичних фактів; в) кримінально-правових відносин; г) актів застосування кримінального права; ґ) актів реалізації кримінального права.

Уявлення про «єдність» взаємодії цих елементів механізму кримінально-правового регулювання може бути конкретизовано завдяки його визначенню як системи кримінально-правових засобів, через які структура цілого впливає на характер функціонування і розвитку частин, що утворюють структуру даної системи, забезпечуючи її впорядкованість [183, с. 88, 89]. Це відповідає потребам системного підходу до вивчення явищ соціально-правової дійсності, в результаті чого всі основні інститути кримінального права аналізуються в логічній та юридичній послідовності їх функціонування [190, с. 284]. Утім, в межах даного дослідження ми не ставимо за мету ґрунтовно дослідити поняття механізму кримінально-правового регулювання та його структуру. Ці питання з’ясовуватимуться в об’ємі, достатньому для визначення «місця» і значення наслідків поведінки людини в структурі механізму кримінально-правового регулювання. Вирішення цієї задачі залежить не від визначення цього механізму та його структури, а від відповіді на питання про те, яке значення мають ці наслідки у змісті його основних елементів.

У зв’язку з цим у структурі механізму кримінально-правового регулювання окремого розгляду потребують такі його елементи як кримінально-правові норми та юридичні факти. Виходячи з того, що перші є основою «функціонування» цього механізму, слід робити висновок про фіксацію з їх допомогою певних орієнтирів правомірної поведінки (активності), передбачення різноманітних наслідків такої поведінки, визначення інших елементів цього механізму, встановлення характеру взаємодії між елементами. Нормативна «об’єктивізація» всіх цих проявів соціально-правової дійсності вимагає використання специфічних засобів їх відображення в кримінальному праві. До таких засобів належать правові принципи, дефініції правових понять, нормативні приписи, юридичні конструкції. Як відносно самостійні елементи (засоби виразу) змісту кримінального права вони не збігаються з кримінально-правовими нормами в широкому їх розумінні – так званими логічними кримінально-правовими нормами [117, с. 64], а можуть визнаватись компонентами цих норм.

У загальній теорії права під логічною правовою нормою розуміється виявлене логічним шляхом загальне правило, яке втілює органічні зв’язки між нормативними приписами і має певний набір засобів, що розкривають їх державно-владну, регулятивну природу [198, с. 42]. Така норма не представлена у тексті нормативного акта як один цілий феномен (одиниця). В силу спеціалізації права її елементи «розкидані», втілені у ряді нормативних приписів і згідно з цим «розташовані» в різних статтях та інших підрозділах тексту або навіть кількох актах. Потрібна логічна операція, що включає аналіз та синтез, для того, щоб, розглядаючи ряд фрагментів тексту, зібрати із декількох приписів логічну норму [198, с. 42-43]. Логічна норма не діє у всіх своїх елементах одночасно, вона відтворює зв’язок конкретних нормативних приписів, які не функціонують в неподільній єдності, а за певної умови змінюють один одного [199, с. 50; 200, с. 25].

Звертаючи увагу на те, що логічні правові норми перебувають у взаємозв’язку з так званими «нормами-приписами», необхідно зазначити, що останні являють собою елементарне, логічно завершене державно-владне нормативне веління (установлення), безпосередньо виражене в тексті нормативного юридичного акта [198, с. 39]. Головна функція «норми-припису» полягає у забезпеченні конкретизованого, детального, точного визначення регулятивних суспільних відносин; у втіленні державної волі як цільного нормативного положення, що присвячене конкретному питанню правового регулювання. Логічна ж норма характеризує буття і зв’язок конкретних приписів, їх державно-примусової, нормативно-регулятивної якості. Залежно від функцій «норм-приписів» їх поділяють на регулятивні та охоронювані [198, с. 67]. Перші являють собою норми, що визначають суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів, умови їх виникнення і дії (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника). Інші (охоронювані) – норми, що визначають умови застосування до суб’єкта заходів державно-примусового впливу, характер і зміст цих заходів [178, с. 64] (наприклад, одні норми КК пов’язані із забороною суспільно небезпечних діянь, а інші – зобов’язують особу до відповідних активних дій, невиконання яких тягне кримінальну відповідальність [201, с. 19-20]). Регулятивні та охоронювані норми-приписи виражаються у виді логічних норм, де є всі три елементи – гіпотеза, диспозиція, санкція. При цьому нерідко з декількома регулятивними нормами-приписами скоординовано одне охоронюване нормативне положення, яке в межах логічних норм приєднується то до одного, то до іншого регулятивного припису [198, с. 60].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/222430.html