Наслідки та нормативний зміст поняття вини та окремих її форм

Особливості вирішення проблем розуміння поняття наслідків у нормативному визначенні поняття вини (ст. 23 КК), їх співвідношення між собою залежать від того, який саме зміст поняття «наслідки» слід «вкладати» у визначення поняття вини, передбачене ст. 23 КК, та якими орієнтирами слід при цьому обмежуватись. Визначальними тут є характеристики, які обов’язково з’являються в процесі існування негативних змін в об’єкті кримінально-правової охорони як «явищ» соціальної дійсності, що можуть набувати «об’єктивізовану» назовні форму й, відповідно, мати формальні (об’єктивні) показники (критерії), а можуть, навпаки, набувати «необ’єктивізовану» назовні форму, здатну сприйматись виключно на чуттєвому рівні і мати соціальні показники (критерії). Такий підхід, формуючись не лише на нормативному рівні, є ілюстрацією того, що законодавець, вживаючи у ст. 23 КК формулювання «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків», не обмежився розумінням змісту вживаного в ньому поняття «наслідки» як таких змін, які можуть утворюватися і набувати характеру шкоди виключно у випадках, передбачених КК. Йдеться про те, що у закріпленому у ст. 23 КК визначенні поняття вини законодавець не зміг уникнути проблеми: чи мають наслідки, заподіяні в результаті дії чи бездіяльності, що передбачена КК, визначатись у тих «межах», які передбачені відповідною нормою КК. Однозначної відповіді на таке запитання він не дає. Тому, можливо, відсутність такого «нормативного обмеження» змісту поняття «наслідки», що вживається у ст. 23 КК, може означати врахування тих змін в об’єкті кримінально-правової охорони, які набувають певних показників як «об’єктивізованої» назовні форми, так і «необ’єктивізованої» форми, здатної сприйматись завдяки своїм соціальним характеристикам людиною на чуттєвому рівні.

Разом з цим виділена проблема має ще й інший, не менш значимий аспект, який частково вже був розглянутий вище. Йдеться про те, чи можна з урахуванням чинної редакції ст. 23 КК надати однозначну відповідь стосовно визначення змісту поняття «наслідки» виключно в розумінні поєднання тих змістовних характеристик, які традиційно іменуються ознаками складу злочину. Очевидно, що за чинної редакції ст. 23 КК (без внесення до неї змін) не можна однозначно вирішити цю проблему, а тому залишається лише, виходячи з науково-теоретичних позицій, осмислити ті підстави, які стосуються різних аспектів зазначеної проблеми. Це осмислення потребує відповіді на питання: 1) чи охоплюється психічне ставлення до наслідків у межах закріпленого у ст. 23 КК змісту поняття вини юридичною конструкцією складу злочину чи 2) сама вина і, відповідно, психічне ставлення особи до наслідків (як її обов’язковий елемент) слід розуміти як такі, що значною мірою виходять за межі змісту юридичної конструкції складу злочину?

При відповіді на перше запитання різні автори зміст поняття «наслідки», передбачене у ст. 23 КК, визнають за можливе вважати наслідки відповідним компонентом (елементом) складу злочину – фактично, елементом (ознакою) його об’єктивної сторони. При цьому деякі автори наголосили на принциповій некоректності викладення законодавцем у ст.ст. 23, 24, 25 КК реального змісту вини як обов’язкового елемента юридичного складу злочину [141, с. 184-185], а дехто називає їх суспільно небезпечними та визнає обов’язковою ознакою складу злочину незалежно від вказівки на них у диспозиції статті Особливої частини КК [1, с. 264]. По-різному визначається і правова природа наслідків (у ст. 23 КК) як «категорії», зміст якої не обмежується характеристиками, властивими змісту відповідного елемента (ознаки) об’єктивної сторони складу злочину. Одні автори вважають, що в даному разі поняття «наслідки» містить ознаки, характерні для «соціальної, правової, реальної (фактичної) шкоди», що утворюють невід’ємну властивість суспільної небезпечності будь-якого злочину і не можуть розглядатися як змістовні в об’єктивній стороні складу злочину [45, с. 79]. Інші також не обмежуються при визначенні вини розумінням наслідків як елемента (ознаки) складу злочину і називають психічне ставлення до них обов’язковим для форм вини [6, с. 59; 231, с. 10].

Такий різнобій в оцінці правової природи наслідків, психічне ставлення до яких є обов’язковим елементом вини і закріплене у ст. 23 КК, вже був охарактеризований дисертантом як «показник» хибності законодавчого підходу при визначенні поняття вини. При цьому така хибність може бути усунута лише законодавчим шляхом при внесенні у ст. 23 КК відповідних змін і доповнень. Як орієнтир для цього пропонувалась редакція ст. 24 КК Республіки Білорусь, що відображає підхід щодо розуміння поняття «наслідки» при законодавчому визначенні вини. В цьому плані заслуговує на увагу думка Р.В. Вереші про відсутність кореспондування зафіксованих у ст. 23 КК формулювань (понять і понятійних зворотів) з традиційним використанням їх змісту в межах вчення про склад злочину, у зв’язку з чим визначається їх нездатність відобразити реальний зміст вини як обов’язкового елемента юридичного складу злочину (як вихід пропонується або 1) уточнити нормативне визначення поняття вини, а формам вини присвятити окрему статтю, або 2) уточнити нормативне визначення поняття вини і передбачити у ч. 2 ст. 23 КК форми вини) [141, с. 184-185].

Таким чином, попередні висновки щодо розуміння змісту поняття «наслідки», вживаного у ст. 23 КК при визначенні поняття вини, можна звести до наступного: 1) на сьогодні традиційним (домінуючим) у науці кримінального права є погляд на психічне ставлення до наслідків у межах нормативного визначення поняття вини як на юридичну модель, що охоплюється юридичною конструкцією складу злочину; тобто такі наслідки мають характер відповідного елемента складу злочину (фактично, набувають значення елемента об’єктивної сторони); 2) таке розуміння наслідків у змісті нормативної конструкції вини потребує внесення у ст. 23 КК змін і доповнень, пов’язаних передусім із визначенням названих «дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом» та «наслідків» елементами складу злочину; наприклад, викладення цієї статті КК у такій редакції:

«Стаття 23. Вина та її форми

1. Виною визнається психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння (дії чи бездіяльності), його наслідків та(або) інших обставин, передбачених цим Кодексом як елементи складу злочину.

2. Вина особи може виражатись у формах, передбачених статтями 24-25² цього Кодексу».

З метою узгодження положень запропонованої редакції ст. 23 КК з положеннями інших норм КК доцільно уточнити законодавчий зміст прямого і непрямого умислу, а також злочинної самовпевненості й злочинної недбалості і, зокрема: а) замінити у ч.ч. 2, 3 ст. 24 КК слова «його суспільно небезпечні наслідки» словами «його наслідки»; б) при позначенні у ч. 2 ст. 25 КК можливості настання наслідків вчиненого винною особою суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), характер якого (діяння) нею певним чином усвідомлюється, вжити замість слів «настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності)» слова «усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності)» та «настання його наслідків»; в) заміни у ч. 3 ст. 25 КК слів «суспільно небезпечних наслідків свого діяння» словами «наслідків свого суспільно небезпечного діяння».

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/222430.html