Наслідки та окремі питання співучасті у злочині

У попередньому розділі орієнтовну сукупність загальних характеристик названого складу було визначено виходячи із системного поєднання положень ст.ст. 26-31, ч.ч. 2, 3 ст. 43, ч. 2 ст. 68 КК. У ній ці характеристики подаються як компоненти (елементи) об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта (суб’єктів) та суб’єктивної сторони співучасті, яка є окремою формою злочинної поведінки і утворює зміст юридичної конструкції її складу. У теорії кримінального права майже всі дослідники одностайні у думці, що наслідки як результат поведінки певної особи (осіб) є обов’язковими для юридичної конструкції складу співучасті, оскільки завжди «представляють» відповідну її складову частину. Традиційно ці наслідки відображаються у змісті об’єктивних ознак (елементів) співучасті, позначаючись як «єдиний злочинний результат» [33, с. 224; 19, с. 572; 257, с. 226-246; 258, с. 271-272; 87, с. 260; 88, с. 168; 259, с. 6] (синонімічними є «єдиний злочинний наслідок» [260, с. 27; 261, с. 16], «спільний злочинний результат» [28, с. 180-181; 31, с. 86] та інші [262, с. 26; 263, с. 96; 35, с. 246, 247; 90, с. 145; 221, с. 205-208; 120, с. 123; 74, с. 154; 264, с. 129; 265, с. 147; 214, с. 77; 266, с. 70; 51, с. 234; 257, с. 226]).

Н.Ф. Кузнецова звертає увагу на те, що в злочинах, вчинених групами осіб за попередньою змовою, організованими групами та злочинним співтовариством, має місце співзаподіяння суспільно небезпечних наслідків. З моменту змови всі члени груп і співтовариств стають співвиконавцями, які заподіюють шкоду. Співзаподіяння в таких групах допускає, а в організованих групах і співтовариствах прямо передбачає технічний розподіл ролей у досягненні результатів, що плануються [59, с. 191-192]. Аналізуючи цей підхід, С.О. Єфремов звертає увагу на те, що особливо відчутним є неприйнятність тлумачення Н.Ф. Кузнецовою механізму заподіяння шкоди стосовно випадків вчинення злочинів у складі організованих злочинних угруповань, де воно не відображає специфіку реально виконуваних особами при вчиненні злочину (злочинів) функцій, які не завжди можуть полягати у безпосередньому вчиненні злочину. Між тим, за словами С.О. Єфремова, на прикладі організованої групи цілком очевидно, що визначення всіх членів угруповання, які беруть участь у вчиненні злочину, співвиконавцями, зовсім не означає, що всі вони безпосередньо вчиняють злочин і саме їх дії (бездіяльність) спричинюють єдиний злочинний результат [257, с. 244-245].

Хибним визнавав виокремлення із змісту поняття сумісності при співучасті злочинного наслідку (результату) – загального, єдиного для декількох осіб [267, с. 17-18; 268, с. 39] – Ф.Г. Бурчак. Адже не виключені ситуації, коли злочин вчиняється шляхом поєднання зусиль кількох осіб; коли настає результат, щодо якого кожна із них має окреме прагнення; коли діяння однієї особи зумовлює діяння іншої і, нарешті, коли діяння кожної із них перебуватиме в причиновому зв’язку з результатом, а співучасті, тим не менш, не буде. І не буде тому, що їх дії не будуть спільними, оскільки кожна із них діятиме у відриві від іншої, хоч злочинний наслідок і є результатом поєднання їх дій, а отже, ці дії будуть причиною загального для них наслідку [269, с. 102-104].

Утім, констатація такої неоднозначності при неоднозначності наслідків поведінки особи (осіб), що є обов’язковою характеристикою у змісті об’єктивних ознак (елементів) співучасті, набуває значення не стільки на термінологічному рівні, скільки на рівні змістовному. Змістовний рівень має зумовлювати і коректність термінології, що є в даному разі бажаним. Тому при з’ясуванні змісту названих формулювань та відповідних юридичних конструкцій слід розуміти, що хоч співучасть і характеризується тим поєднанням спільних зусиль співучасників, спрямованих на досягнення єдиного злочинного результату, проте обмежувати аналіз можливих підходів у змісті останнього лише «суспільно небезпечним наслідком – для злочинів з матеріальним складом або діянням виконавця злочину – для злочинів із формальним складом» [270, с. 39-40], і називати його без урахування інших підходів єдино правильним в кримінальному праві [257, с. 226] не зовсім коректно. Тут доцільно вказати, що взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер, який має спільність у діяльності співучасників, обумовлює взаємопов’язаність діяльності кожного із них з діяльністю виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямованість на досягнення єдиного злочинного результату (таке об’єднання кількома особами їх зусиль і названий результат є єдиними і неподільними для всіх співучасників) [33, с. 224-225], а також те, що діяння виконавця стає можливим завдяки поведінці всіх співучасників, і наслідки злочину – результат зусиль всіх співучасників [221, с. 207]. Відповідно зворот «єдиний злочинний результат» для найменування зазначеної обов’язкової характеристики у змісті об’єктивних ознак співучасті є точним.

Проте окремі автори, визначаючи зміст єдиного злочинного результату, не акцентують увагу навіть на доцільності (чи недоцільності) врахування тих змістовних характеристик, які традиційно називаються ознаками складу злочину. В одному випадку, цей результат характеризується як реалізація намірів співучасників у формі настання суспільно небезпечних наслідків, що набуває значення шкоди об’єкту кримінально-правової охорони [271, с. 6, 7], в інших – вважається ознакою злитих в одне діяння зусиль співучасників, що тягне «загальну шкоду» [272, с. 41], не потребує ідентичності цих діянь (зусиль) [120, с. 123] і зумовлює його неподільність [273, с. 64; 266, с. 70] або визнання «об’єктивним наслідком» [35, с. 247]. Не є однозначною і характеристика такого результату з урахуванням того, що дії (бездіяльність) кожного із співучасників є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони (співвиконавці), як зазначає М.І. Мельник, діють разом, вносячи кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного співучасника за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою, – необхідною умовою настання спільного злочинного результату [28, с. 180-181; 31, с. 86].

Очевидна хибність такого підходу полягає в тому, що поняття єдиного злочинного результату (або іншого поняття, яке позначає відповідну характеристику об’єктивної ознаки (елемента) співучасті) розглядається надто широко, без виділення змістовних характеристик і, фактично, лише з одного боку – як таке, без якого співучасть у злочині неможлива. В цьому розумінні, справді, вони дозволяють побачити значення єдиного злочинного результату у змісті складу співучасті. Проте ігнорується кримінально-правовий зміст (обов’язкові ознаки) єдиного злочинного результату, тобто якісна відмінність обов’язкових характеристик, які поєднуються у змісті єдиного злочинного результату.

Деякі автори намагаються все ж наголосити на встановленні низки ознак складу злочину при визначенні сутності єдиного злочинного результату. Так, П.С. Матишевський, поширюючи на співучасників злочину загальну підставу кримінальної відповідальності – встановлення у діях співучасників складу злочину, – зміст такого результату визначає як поєднання ознак, що характеризують діяльність співучасника як виконавця, організатора, підбурювача чи пособника, та відповідних елементів складу злочину, учасником вчинення якого є особа [88, с. 169-170]. А.В. Наумов визнає об’єктивною ознакою співучасті наявність причинового зв’язку між діями співучасників та злочином, вчиненим безпосереднім виконавцем. Встановлення цього зв’язку залежить від специфіки об’єктивної сторони вчинюваного злочину, від того, чи вчинюється злочин з формальним або матеріальним складом. В першому випадку причиновий зв’язок встановлюється між діями співучасника та діями, вчиненими виконавцем. В злочинах же з матеріальним складом встановлюється причиновий зв’язок між діями співучасника і наслідками, які настали від дій виконавця [15, с. 446-447].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/222430.html