---

Сучасний стан кодифікації норм професійної етики прокурорів України

Здобуття Україною державної незалежності прискорило процес демократизації суспільства, у тому числі і державних органів, включаючи прокуратуру. Вони прискорилися із прийняттям 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.

Усвідомлення працівниками прокуратури своєї ролі у демократичному суспільстві і демократичній державі, яка почала формуватись в умовах незалежності, послужило поштовхом для формулювання етичних основ її діяльності. При цьому відкрились можливості широкого використання у цій сфері досвіду інших демократичних країн, передусім європейських.

Уже 5 листопада 1991 р., коли формально ще існував Союз РСР, було прийнято Закон України «Про прокуратуру» [189], який послужив базою для появи законодавчих і відомчих актів, які включали в себе морально-етичну складову.

Зародки професійної етики прокуратури в незалежній Україні містилися у положеннях Дисциплінарного статуту прокуратури України, якого було прийнято постановою Верховної Ради від 6 листопада 1991 р. і який діє дотепер. У статті 2 цього документа встановлювалися етичні критерії, які висувалися до прокурорських працівників. Вони повинні були мати «високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов’язків із громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю» [190]. 

У Наказі Генерального прокурора № 3 гн від 17 квітня 1996 р. «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України» було зазначено, що прокурори мають бути наділені такими якостями, як «справедливість, порядність, чесність, здатність служити тільки закону і непримиренність до його порушень» [191], а також передбачалося, що в колективах прокуратур має панувати атмосфера «вимогливості, принциповості, доброзичливості та взаємної поваги». У наступному Наказі Генерального прокурора № 5 гн від              5 жовтня 1998 р. «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України»  зазначалося, що органи прокуратури мають бути укомплектовані «сумлінними, професійно підготовленими працівниками», а також при проведені атестації прокурорсько-слідчих працівників мають вивчатися та у подальшому враховуватися їхні здібності та морально-етичні якості [192].            У наступному Наказі Генерального прокурора № 2 гн від 28 жовтня 2002 р. «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України» передбачалося, що кадри органів прокуратури повинні мати «належний професіоналізм, високі моральні якості, принциповість, відданість дорученій справі, непримиренність до будь-яких порушень закону, здатність вирішувати завдання щодо утвердження верховенства права, захисту прав людини, інтересів держави та суспільства». Вважалося несумісним з роботою в органах прокуратури вчинення діяння, яке порочить прокурорське звання [193].

Така лінія проводиться і в інших наказах кадрового характеру, аж до теперішнього часу.

У незалежній Україні активно розпочалаcя poбота з розроблення професійних кодексів поведінки практично відразу після здобуття незалежності. Проте, для цього потрібно було ретельно вивчити досвід, накопичений в інших демократичних країнах. Поспіх у вирішенні цих питань призвів до того, що Правила адвокатської етики і Кодекс суддівської етики довелося затверджувати двічі.

На теперішній час в Україні діють такі корпоративні акти, присвячені окремим видам професійної етики юристів:

1) Кодекс суддівської етики, затверджений XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 р. [194];

2) Правила адвокатської етики, затверджені Установчим З’їздом адвокатів України від 17 листопада 2012 р. [195];

3) Правила професійної етики нотаріусів України, затверджені наказом Міністра юстиції України № 431/5 від 14 березня 2003 р. [196];

При розробці проекту етичного кодексу, призначеного для прокуратури тією чи іншою мірою враховано акти, прийняті у вигляді рекомендацій органами Ради Європи та міжнародними об’єднаннями прокурорів.

До їх числа відносять:

1) Рекомендацію Rec (2010) «Роль прокуратури в системі кримінального судочинства», яку видав Кабінет Міністрів Ради Європи 6 жовтня 2000 р.             У цьому документі звернуто увагу як на деякі загальні етичні норми, так і на особливі вимоги до відносин прокурора із судами, поліцією і пересічними громадянами [197];

2) Норми професійної відповідальності та основні права і обов’язки, прийняті 23 квітня 1999 р. Міжнародною Асоціацією прокурорів від 29 квітня 1999 р. [198];

3) Європейські настанови з питань етики та поведінки прокурорів, прийняті на конференції Генеральних прокурорів Європи 28–31 травня 2005 р. у Будапешті [199];

4) Керівні принципи щодо ролі держобвинувачів, прийняті у Гавані на Восьмому конгресі щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками, 1990 р. [200];

5) Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р. [201];

6) Морально-професійні кодекси прокурорів окремих країн: Латвії, Угорщини, Нідерландів, Північної Ірландії, Італії тощо.

Звертає на себе увагу, що в Італії відповідний документ названо «Кодекс судової етики». Але, оскільки у цій країні діяльність прокуратури переважно пов’язана із судами, частина цього документа присвячена поведінці прокурора в суді.

Чинний Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури України було схвалено всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 р. та затверджено наказом Генерального прокурора України № 123 від 28 листопада 2012 р. [202, с. 457-463].

У цілому Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури України – систематизоване зведення правил етичної поведінки при здійсненні функцій прокуратури у відносинах із пересічними громадянами, суддями, іншими учасниками судового процесу, представниками правоохоронних та інших державних органів і установ, органів місцевого самоврядування, зарубіжними органами прокуратури, засобами масової інформації, колегами-прокурорами, для підтримання авторитету прокуратури у суспільстві.

Норм етичної поведінки прокурор повинен додержуватись і поза виконанням службових обов’язків, зокрема, у громадських місцях та у сфері сімейних відносин, а також у позаслужбових відносинах з колегами-прокурорами й іншими працівниками органів прокуратури. Додержання цих норм спрямовано на запобігання вчинкам, які ганьблять прокурора та прокуратуру взагалі, особливо, коли ці діяння вчиняються в нетверезому стані: дрібне хуліганство, керування транспортним засобом у стані сп’яніння тощо.

Загалом на підставі аналізу норм Кодексу можна дійти висновку, що переважна їх більшість має як морально-етичний, так і правовий характер, а їх додержання може забезпечуватись засобами як морального, так і юридичного впливу.

Слід звернути увагу також на деякі інші його характерні риси та особливості.

По-перше, судячи з назви, Кодекс поширюється на всіх працівників прокуратури, тобто не лише на прокурорів у буквальному розумінні, але й на працівників апарату та установ, які входять до прокурорської системи.

Відповідне уточнення міститься у ст. 2 Кодексу, за якою його дія поширюється на працівників науково-навчальних закладів, які мають класні чини, а також стажистів на посадах прокурорів. Йдеться про молодих фахівців, яким іще не присвоєно класних чинів, але які повинні додержуватись усіх норм прокурорської етики, а також слідчих прокуратури, які поки що продовжують виконувати свої обов’язки, працюючи у прокуратурі протягом п’яти років після набуття чинності Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 р. (пункт 1 Прикінцевих положень цього Кодексу).

Основним же контингентом працівників прокуратури, але не прокурорів за посадами, є колектив науково-викладацьких працівників Національної академії прокуратури України, які не лише самі керуються Кодексом, але й роз’яснюють їх слухачам Академії, а також здійснюють наукові дослідження у цій сфері. Значній їх частині було присвоєно класні чини під час їх перебування на прокурорсько-слідчих посадах, звідти їх було переведено до Академії.

Ветерани прокуратури, за якими збережено класні чини, здатні передавати свій досвід наступним поколінням прокурорів, брати участь у запозиченні ними кращих моральних якостей.

По-друге, Кодекс професійної етики і поведінки працівників прокуратури  за обсягом є значно меншим, ніж Правила адвокатської етики, але у три з половиною рази перевищує обсяг Кодексу суддівської етики. Це дозволило повніше і конкретніше сформулювати підходи до вирішення етичних проблем в органах прокуратури.

По-третє, якщо поява етичних кодексів в Україні та ряді європейських країн була пов’язана з їх схваленням на з’їздах відповідних самоврядних структур, то в Україні Кодекс було ще й затверджено Наказом Генерального прокурора України [203, с. 456], що надало йому державно-владного характеру.

Деякі норми Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури за своєю суттю є так званими декларативними нормами, оскільки не містять достатньо конкретних правових приписів, що, зокрема, стосується Преамбули Кодексу [204, с. 307]. У Кодексі є й деякі інші декларативні норми, зокрема, стаття 1 «Завдання Кодексу».

До них віднесено:

 забезпечення ефективного здійснення працівниками прокуратури своїх професійних обов’язків на підставі додержання принципів верховенства права, законності, суспільної моралі та високої культури;

 підвищення авторитету органів прокуратури та сприяння зміцненню довіри громадян до них;

 створення умов для розвитку у працівників прокуратури почуття справедливості, відповідальності, відданості справі, додержання загальнолюдських моральних цінностей, запобігання проявам корупції;

 формування принципової морально-правової позиції у взаєминах з колегами по службі та керівництвом.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37681.html