Етика спілкування прокурорів з представниками засобів масової інформації

При здійсненні контактів між прокурорами і представниками засобів масової інформації, журналістами кожна сторона використовує норми професійної моралі, закріплені професійними кодексами поведінки. Відтак виникає проблема співвідношення норм, що стосуються прокурорів і представників засобів масової інформації. Представники журналістської професії не мають права при спілкуванні з прокурорами ігнорувати етичні норми їх діяльності, як і працівники прокуратури не мають права не рахуватися з нормами професійної моралі, яких визнано журналістським співтовариством як на національному, так і на міжнародному рівні.

Принципові аспекти забезпечення інформаційних потреб українського суспільства закріплено у ст. 34 Конституції України, відповідно до якої «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір», що є конституційною основою для функціонування засобів масової та іншої інформації. Найкоротшою в українському законодавстві, але дуже вагомою конституційною регулятивною нормою є така: «Цензура заборонена» (ч. 3           ст. 15 Основного Закону). Нею поставлено жирну крапку під практикою цензурування інформаційних повідомлень, яке було властивим для всіх попередніх епох. Заборона цензури у нинішньому тексті Конституції заснована на положенні Основного Закону щодо існування в суспільстві політичної та ідеологічної багатоманітності (ч. 2 і 4 зазначеної статті).

Діяльність засобів масової інформації, які закликані служити інтересам суспільства і окремих громадян, регламентуються Законами України «Про інформацію» [245] і «Про доступ до публічної інформації» [209], «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [246], «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»[247], «Про телелебачення і радіомовлення»[248] та іншими.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури «діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення». Ця норма потребує редакційних уточнень і доповнень, і її краще викласти у такій редакції: «діють гласно, інформують органи державної влади та органи місцевого самоврядування, громадськість про стан законності та заходи щодо зміцнення правопорядку».

Як зазначив М. Косюта, основними завданнями впровадження гласності в діяльність прокуратури є посилення її правозахисної ролі; контроль суспільства за діяльністю прокуратури, сприяння формуванню адекватної громадської думки щодо прокуратури і прокурорів [18, с. 212-213]. У сучасних умовах реалізація принципу гласності є одним із важелів боротьби з корупцією [249,
с. 51].

Керівництво Генеральної прокуратури України і прокурори на місцях для забезпечення гласності своєї діяльності у цілому позитивно ставляться до взаємодії із засобами масової інформації, або, як їх ще називають – мас-медіа. Відповідні настанови містяться в наказах Генерального прокурора України «Про організацію роботи органів прокуратури України з реалізації принципу гласності» від 14 липня 2006 р. № 11 гн [250, с. 132-134], «Про організацію роботи із забезпечення доступу до публічної інформації в органах прокуратури України» від 18 травня 2012 р. № 14гн [251,с.147-149].

До числа засобів масової інформації належать друковані видання, телебачення і радіо, мережа Інтернет. Всі ці структури змагаються між собою у впливові на споживачів інформації. Інформаційні послуги надають також інформаційні агентства, які можуть бути постачальниками оперативної інформації для інших інформаційних структур.

Уявляється, термін «засоби масової інформації» є доволі умовним.           У суспільстві ведеться досить жвава дискусія з приводу характеру цієї інформації. В сучасних умовах відповідні структури не можуть обмежуватися лише повідомленнями про події, які відбуваються в житті суспільства, не висловлюючи своїх позицій з приводу цих подій, не надаючи їм відповідної власної оцінки. Тому досить часто засоби масової інформації та їх представники займаються не лише інформуванням про події, але й коментують інформацію, висловлюють погляди, які конкурують між собою у різних засобах масової інформації, а відтак виступають в ролі свого роду пропагандистів, на що вони мають безперечне право в умовах демократичного суспільства. Як зазначив із цього приводу В. Ворошилов, «Публікація без наведення думок різних людей лише на підставі оцінок автора, істотно програє в думці читачів» [252, с. 31].

У діяльності мас-медіа, крім законослухняності, повинні додержуватися вимоги певних етичних норм. Зазначені норми стосуються не лише засобів масової інформації, але і їх представників – журналістів, тобто творчих працівників, які професійно збирають, отримують, створюють і готують інформацію для ЗМІ [253, с. 449]. Саме журналістів передусім стосуються етичні основи спілкування прокуратури із засобами масової інформації.

Уявлення про обов’язки журналістів з позицій журналістської етики формується на підставі особистих поглядів з урахуванням попереднього життєвого і професійного досвіду, які поступово переростають у почуття – стійке емоційне ставлення до тих чи інших сторін журналістської діяльності [254, с. 85]. Очевидно, становлення журналіста як професіонала з етичного боку багато в чому співпадає зі становленням юриста-прокурора.

У різних країнах етичні вимоги до засобів масової інформації та їх представників пов’язані з розробленням кодексів поведінки журналістів. На міжнародному рівні це проявилося у Декларації принципів поведінки журналістів, прийнятої на Другому Всесвітньому конгресі Міжнародної Федерації журналістів у Бордо 28 квітня 1954 р. зі змінами від 6 червня 1986 р. [255]. У Російській Федерації діє Кодекс професійної етики російського журналіста, затверджений Конгресом журналістів Росії 3 червня 1994 р. [256]. Проте наявність цього Кодексу не заважає переважній більшості сучасних мас-медіа Росії у викривленому світлі оцінювати події, пов’язані з Російською агресією проти України.

У журналістському середовищі України також тривалий час обговорюються проблеми кодифікації норм журналістської етики, проте практично нічого у цьому напрямі так і не було зроблено. В результаті після здобуття незалежності тотальний утиск преси під контролем КПРС перетворився на свою протилежність. «Свобода творчості все частіше стала обертатися журналістським свавіллям – такою формою професійної поведінки в тексті чи безпосередньому спілкуванні, при якій воно не узгоджуються ні з нормами моралі, ні з інтересами суспільства, ні з чим, крім особистого «хочу» [254, с. 73]. Це серйозно ускладнює стосунки журналістів з представниками правоохоронних органів, передусім, прокуратури, і навпаки. Отже, назріли рішучі кроки для того, щоб нормативний акт, – назвемо його: «Кодекс етичної поведінки журналістів України», – було, врешті-решт, прийнято. Це дозволить прокурорам оцінювати поведінку журналістів не лише з позицій законодавства про інформацію, але й етичного кодексу так, як вони нині можуть оцінювали рішення і дії прокурорів з позиції додержання уже діючого Кодексу, призначеного для прокурорів. При цьому потрібно враховувати, що вимоги професійної етики стосуються передусім не прав, а обов’язків журналістів, як і прокурорів.

Серед правил журналістської етики, які зустрічаються і в інших корпоративних нормативних актах, найчастіше зустрічаються такі: чесність, порядність, справедливість, неупередженість, достовірність інформації, самокритичність, повага до людської гідності, неприпустимість поєднання журналістської діяльності з державною службою або діяльністю у галузі реклами, а також підготовкою матеріалів на замовлення.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37681.html