Фундаменталізація професійної екологічної освіти

У технологічному суспільстві науково-технічний прогрес відбувався досить повільно і знання, одержані під час підготовки фахівця, не встигали суттєво застаріти і втратити свою актуальність на момент включення його у професійну діяльність. В інформаційному суспільстві темпи науково-технічного прогресу різко зростають, тому неможливо представити стан технологій на момент закінчення навчання. В зв’язку з цим збільшується потреба у висококваліфікованих працівниках, «знанієвих робітниках» (knowledge workers – робочих знань [487]), що здатні швидко адаптуватися до змін. Епоха вчених-енциклопедистів і мислителів-універсалів пройшла. Головне – не володіти інформацією, а вміти знаходити шляхи до знання [208, с. 25]. Для вирішення цієї проблеми, на думку С. О. Семерікова, потрібно навчати майбутнього фахівця так, «щоб він сам умів швидко адаптуватися в ситуації, що змінюється, дати йому знання, універсальні за своєю суттю, на основі яких фахівець зможе швидко змінити себе в новій сформованій обстановці» [371, с. 21]. Вихід з цієї критичної ситуації цитований автор убачає у фундаменталізації освіти, тобто її спрямованості на формування цілісного, узагальненого знання, що об’єднує всі одержані в процесі навчання знання в єдину світоглядну систему [371, с. 21].

Уперше концепція фундаментальної освіти була сформульована на початку XIX ст. Вільгельмом фон Гумбольдтом. У ній зазначалося, що предметом освіти повинні бути ті знання, що саме сьогодні відкриває фундаментальна наука, більш того, освіта має бути вбудована в наукові дослідження [145].

У Меморандумі «Про внутрішню і зовнішню організацію вищих наукових закладів у Берліні» (1810 р.) Гумбольдт сформулював свої пропозиції щодо філософсько-теоретичних основ та організації навчання в університеті. Зокрема, він наголошує, що передумовою успішної діяльності університету як у галузі навчання, так і в галузі наукового дослідження є «ідеал самокерованої науки» [145]. Головною характеристикою університетської освіти має бути постійний науковий пошук. Університет не може обмежуватися лише практичною підготовкою, у ньому відбувається не простий приріст знання, а й інтелектуальний розвиток студентів через універсальне навчання, вільну циркуляцію думки, диспути та особисте спілкування [145]. Такий підхід став основою гуманістичного трактування університету. Гуманізм Гумбольдта також характеризується тим, що він вважає діалог, дискусію між викладачем і студентом справжнім «еліксиром наукового життя», від якого одержують користь і студент, і викладач [145].

В індустріальному суспільстві положення концепції фундаментальної освіти не завжди знаходили практичне втілення. Система професійної освіти дробилася на вузькі спеціальності та спеціалізації і, як правило, здійснювала підготовку вузькоспеціалізованих фахівців. За таких умов, у навчальних планах підготовки фахівців урізали години на загальнонаукові дисципліни і фундаментальна складова підготовки зменшувалася. Вузька спеціалізація, на думку Г. І. Шатковської, призводила, з одного боку, до вкрай вузького менталітету фахівців, з іншого – до значних труднощів у пошуках роботи [459, с. 254]. Розуміння фундаменталізації як співвідношення змісту навчальних дисциплін із фундаментальною сферою наукового знання зумовило ілюзорність відчуття цілісності, непорушності, гармонійності фундаментальної підготовки, що, з часом, стало причиною «розриву двох культур – природничо-наукової і гуманітарної, до мозаїчності культури, її дефіциту, до догматизму і падіння престижу освіти. Фундаменталізація освіти означає істотне підвищення якості освіти та рівня освіченості людей, які її здобули, через відповідну зміну змісту дисциплін та методології реалізації навчального процесу, а також орієнтацію освіти на оновлювальну, конструктивну діяльність [459, с. 254].

Фундаменталізація нині є найважливішою вимогою нової освітньої парадигми. С. О. Семеріков наголошує, що найбільш ефективною є освіта, що базується на єдності фундаментальності і професійної спрямованості навчання [371, с. 21]. Принципи професійного навчання, на нашу думку, є надзвичайно важливими для вищої освіти, оскільки вона за своєю сутністю і за своїм призначенням є професійною, але об’єктивною вимогою сучасності є підготовка фахівців, що здатні демонструвати під час професійної діяльності не тільки професійні знання, вміння й навички, а й широкий природничо-науковий кругозір та наукову світоглядну позицію, критичність і креативність мислення, готовність до міжособистісного спілкування, до самоосвіти і самовдосконалення, здатність нести відповідальність за результати своєї діяльності. Формування цих якостей особистості забезпечує фундаментальна освіта.

Проблемам фундаменталізації освіти присвячені дослідження В. П. Андрущенка, В. О. Балханова, В. Г. Буданова, Б. Е. Будного, О. М. Голубєвої, С. У. Гончаренка, І. О. Захарової, В. Р. Ільченко, С. Я. Казанцева, В. Г. Кінельова, С. Ф. Клепка, О. М. Новікова, О. Г. Ростовцевої, В. А. Садовничого, С. О. Семерікова, А. В. Степанюк, А. І. Субетто, О. Д. Суханова, В. А. Тестова, Л. М. Харченко, Г. І. Шатковської та ін. Їх автори відзначають принципово важливе значення фундаменталізації освіти в удосконаленні професійної підготовки фахівців. Зважаючи на те, що фундаменталізація є однією із сучасних тенденцій розвитку вищої освіти, а також враховуючи її принципово важливе значення у професійній підготовці фахівців, ми вважаємо, що одним із основних шляхів підвищення ефективності професійної екологічної освіти є її фундаменталізація.

У наукових дослідженнях є різні підходи до визначення сутності поняття «фундаменталізація освіти». В. О. Балханов [25, с. 211], розглядаючи теоретико-методологічні основи фундаменталізації, виокремлює класичну і некласичну фундаменталізацію освіти. Фундаменталізація в класичному розумінні – це засвоєння фундаментальних законів і принципів науки, у змісті яких практично відсутнє цілісне бачення світу разом з людиною. Класично інтерпретована фундаменталізація тісно пов’язана із спеціалізацією. Некласична фундаменталізація включає в себе, крім фундаментальних знань, ціннісні установки і перехід спеціалізації в універсалізацію, основу якої складає інформатизація сучасної науки і суспільства в цілому.

У багатьох дослідженнях фундаменталізація трактується як об’єднання програмного матеріалу навколо фундаментальних ідей, законів, понять конкретної науки, тобто в класичному розумінні (Б. Е. Будний, С. У. Гончаренко, В. Р. Ільченко, В. А. Тестов та ін.). Зокрема, С. У. Гончаренко у своєму дисертаційному дослідженні [133] розкриває способи узагальнення та систематизації знань учнів на рівні фундаментальних наукових понять, законів, теорій, методологічних принципів природознавства (матеріальна єдність світу, форми існування матерії, взаємозв’язок як атрибут матерії, всезагальний рух тіл як джерело всіх видів руху; принцип збереження та ін.). В. Р. Ільченко, розглядаючи проблему фундаменталізації знань, пропонує систематизувати знання про природу на основі виокремлення основних ідей і законів її розвитку [190, с. 141]. Б. Є. Будний фундаменталізацію вбачає у виділенні в змісті природничо-наукових дисциплін понять, що водночас є і універсальними засобами пізнання та дають інформацію про найбільш загальні властивості матерії. Такі фундаментальні поняття, по-перше, структурно представляють систему понять і формуються протягом тривалого часу, по-друге, вони мають проміжний статус між природничими науками та філософією [95, с. 27]. Науковець вважає, що саме такі фундаментальні поняття мають визначати об’єм та послідовність змісту навчального предмета [95, с. 27]. В. А. Тестов трактує фундаментальність освіти з точки зору системного підходу. На його думку, фундаментальність освіти – це система, що характеризується цілісністю, взаємозв’язаністю і взаємодією елементів, а також наявністю системотвірних основ [415].

На нашу думку, в XX ст., в умовах виникнення нових світоглядних парадигм, класичний тип фундаменталізації освіти вичерпав свої можливості. Учасники Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО «Фундаментальна (природничо-наукова і гуманітарна) університетська освіта», що відбувся 1994 року (далі Симпозіум), виходячи з того, що ситуація, яка склалася у світі, актуалізує проблему пошуку нової парадигми освіти, сутність якої визначає фундаментальність, цілісність і спрямованість на задоволення інтересів особистості, визнали, що фундаментальна освіта має формувати глибокі теоретичні знання, критичне мислення і бути спрямованою на вирішення проблем глобальної етики і глобальної відповідальності як принципових норм нового гуманізму [442, с. 4].

Крім того, необхідність глибокої переоцінки цінностей і самого сенсу людського життя в зв’язку з переходом суспільства на шлях сталого розвитку, надає нової значимості фундаменталізації освіти та зумовлює необхідність її переосмислення відповідної до імперативів нової моделі суспільного розвитку – сталого розвитку. Так, у Меморандумі Симпозіуму його учасники наголосили, що фундаментальна природничо-наукова і гуманітарна освіта, котра покликана відіграти суттєву роль у формуванні особистості та забезпеченні сталого розвитку суспільства, має розглядатися як самостійна і найважливіша галузь інтелектуальної діяльності [442, с. 4]. Надзвичайно важливо привернути увагу світової наукової і культурної спільноти до проблеми створення інтелектуальної основи сучасної системи освіти, до розвитку наукових досліджень з логіки, методології, філософії, історії, соціології і психології науки, а також до розробки сучасних технологій навчання в галузі фундаментальної освіти [442, с. 5].

Після проголошення Меморандуму Симпозіуму трактування фундаменталізації освіти перейшли у площину некласичного розуміння. Так, А. І. Субетто зазначає, що фундаменталізація освіти – це її спрямованість на фундаментальну підготовку студентів в умовах мобільного ринку інтелектуальної праці, що визначає вимоги до рівня їхньої конкурентоздатності; перехід від дисциплінарно-інформаційного підходу до міждисциплінарних знань, до оволодіння методологією предмета, до інтелектуальних основ майбутньої професійної діяльності; використання інтелектуальних та нових інформаційних освітніх технологій; отримання фундаментальних якісних результатів [403, с. 24].

За В. Г. Кинелевим, фундаментальна освіта – це «процес нелінійної діяльності людини в інтелектуальному середовищі і його впливу на особистість, в якому людина сприймає його для збагачення власного внутрішнього світу й завдяки цьому дозріває для примноження потенціалу самого середовища» [202, с. 7]. Завдання фундаметальної освіти дослідник убачає в забезпеченні оптимальних умов для виховання гнучкого і багатогранного наукового мислення, різних способів сприйняття дійсності, формування внутрішньої потреби у самореалізації й самоосвіті протягом усього життя [202, с. 7].

О. Г. Ростовська визначає фундаменталізацію освіти як впровадження у навчальний процес теорій високого ступеня спільності, що мають підвищену інформаційну ємність та універсальну застосовність [359, с. 13]. Л. М. Харченко зазначає, що фундаменталізація освіти має два основних трактування: «освіта вглиб» (поглиблена підготовка за напрямом) та «освіта вшир» (різнобічна гуманітарна і природничо-наукова підготовка на основі оволодіння фундаментальними знаннями) [445, с. 53].

На думку І. О. Захарової, фундаменталізація освіти включає в себе, насамперед, вироблення людьми навичок та вмінь самостійно знаходити і приймати відповідальні рішення в умовах невизначеності, в критичних і стресових ситуаціях, у ситуаціях, коли вони стикаються з новими природними і соціальними явищами [177, с. 53].

З некласичної точки зору трактує фундаменталізацію освіти С. О. Семеріков, який зазначає, що спрямованість на фундаменталізацію освіти передбачає, що «майбутній фахівець у процесі навчання зможе одержати фундаментальні базові знання, сформовані в єдину світоглядну наукову систему на основі сучасних уявлень про науку та її методи. Даний підхід дозволить одержати необхідні знання не тільки з обраної спеціальності, а й з усього комплексу пов’язаних з нею наук, включаючи природничо-наукові та гуманітарні знання, що формують не тільки професійні навички, а й особистісні потреби, відповідальність фахівця перед наукою й людством» [371, с. 20]. Науковець також визначає головні ознаки фундаменталізації освіти, зокрема такі: виділення універсальних, базових знань, виведення їх на пріоритетні позиції та надання їм стрижневого значення для накопичення інших знань; інтеграція освіти та науки; перебудова процесу навчання на основі професійної та технологічної мобільності [371, с. 26].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/40294.html