Сутність природничо-наукової підготовки майбутніх екологів

На початку XXI ст. у зв’язку зі вступом суспільства в новий постіндустріальний етап свого розвитку відбулися докорінні зміни в усіх сферах людської діяльності. Як ніколи раніше, нині чітко прослідковується взаємозв’язок між якістю освіти і розвитком економіки країни, зростанням добробуту громадян, збереженням культури нації. Освіта є необхідним і важливим фактором розвитку суспільства. Проникнення знань в усі сфери суспільного життя, інноваційний розвиток країни, швидкі темпи розвитку технологій, насамперед інформаційно-комунікаційних, зниження ресурсо- та енергоємності виробництва, попередження екологічних катастроф, потребує принципово нового знання, що дають тільки фундаментальні природничі науки. Це актуалізує проблему ПНО, що сприяє формуванню в людини цілісного уявлення про світ, розумінню наслідків існування техногенної цивілізації, готує її до життя у високотехнологічному суспільстві при постійному збільшенні інформаційних потоків. З цього приводу нобелівський лауреат з фізики академік Ж. І. Алферов зазначає, що країна, щоб адекватно відповідати вимогам часу, насамперед, має приділяти особливу увагу математичній і природничо-науковій освіті, інакше у неї немає майбутнього [8].

Важливе значення природничих наук в сучасному світі відзначають З. Н. Алієва, О. М. Голубєва, С. О. Панічев, З. О. Скрипко, С. Є. Старостіна, B. C. Стьопін, О. Д. Суханов та ін. В їх дослідженнях зазначається наступне:

– завдання, що стоять перед сучасною наукою, мають інтегрований, комплексний характер, їх розв’язання вимагає творчого, нестандартного підходу. Людина, яка здатна розв’язувати такі завдання, має бути «універсалом», мати широкий природничо-науковий світогляд, критичне мислення й ерудицію, що актуалізує проблему ефективності природничо-наукової освіти (Н.З. Алієва [7], О. М. Голубєва, О. Д. Суханов [132, с. 56-59] З. О. Скрипко [383, с. 2] та ін.);

– сучасна природничо-наукова картина світу, сформована в результаті вивчення природничих наук, дає людині чітке уявлення про світ, в якому вона живе, зумовлює розвиток особистості, її духовне вдосконалення (С. О. Панічев [313, с. 15], С. Є. Старостіна [395, с. 96], B. C. Стьопін [402, с. 410] та ін.).

Зважаючи на вище означене, ВНЗ мають готувати фахівців, які здатні демонструвати під час професійної діяльності не тільки професійні навички, знання сучасних технологій, готовність до міжособистісного спілкування, а й широкий природничо-науковий кругозір, особливий тип раціонального мислення, що характеризується критичністю, науковою світоглядною позицією, що властива природничо-науковим знанням.

Зміни в суспільному розвитку висувають нові вимоги й до рівня компетентності майбутнього еколога, потребують підготовки як сильних «вузьких» фахівців для конкретної галузі промисловості чи сфери діяльності, так і фахівців-екологів, які знають загальні закономірності розвитку природи для запобігання негативних наслідків втручання людини у природні процеси [56, с. 120], що може забезпечити лише ПНО високого рівня.

Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що поняття «природно-наукова освіта» не має конкретного тлумачення. До середини ХХ ст. визначення цього поняття взагалі не було. Лише у 70-х роках ХХ ст. на сторінках «Большой советской энциклопедии» було розтлумачено природничо-наукову освіту як підготовку фахівців в галузі природничих наук – біології, геології, географії, фізики, астрономії, хімії, математики та ін. [84, с. 102], і далі відзначено, що є два види ПНО – загальна і спеціальна. Загальна ПНО забезпечує вивчення основ природничих наук й найбільш загальних законів природи. Її одержують у загальноосвітній школі, професійно-технічних закладах, коледжах, ВНЗ всі учні і студенти незалежно від обраної спеціальності. Спеціальна ПНО – це підготовка фахівців в галузі природничих наук для галузей економіки, науки, техніки та освіти, яка здійснюється в університетах, педагогічних, сільськогосподарських, медичних та деяких інших ВНЗ і коледжах [84, с. 102].

В останньому десятилітті XX ст. у зв’язку зі вступом науки у постнекласичний етап свого розвитку виникла проблема удосконалення ПНО, що зумовило появу досліджень у цьому напряму (О. М. Голубєва [132], Т. Є. Зоріна [184], О. М. Князева [209], С. П. Курдюмов [209], B. C. Стьопін [399], О. Д. Суханов [132] та ін.). На сучасному етапі розвитку педагогічної науки проблемам становлення, розвитку та сучасного стану ПНО присвячено чимало досліджень (З. Н. Алієва [7], Л. О. Бордонська [90], В. Г. Буданов [93], Н. А. Васильєва [101], Б. С. Гершунський [124], С. Ф. Клепко [206], С. О. Панічев [313], С. О. Семеріков [371] та ін.), в яких відзначається її світоглядний, методологічний і пізнавальний потенціал. С. О. Панічев зазначає, що нині вже можна говорити про нову природничо-наукову парадигму, яку можна назвати прагматичною, оскільки об’єктом науки є не пізнання світу, а передбачення наслідків втручання у нього людини [313, с. 11].

З’ясуванню сутності ПНО та виявленню основних етапів і тенденцій її розвитку присвячене дисертаційне дослідження Н. А. Васильєвої [101]. Зіставивши поняття природознавство й освіта, вона визначила ПНО як цілеспрямований процес і результат формування у людини системи природничо-наукових знань, умінь, навичок, досвіду пізнавальної та практичної діяльності, ціннісних орієнтацій і відносин. У процесі природничо-наукової освіти опосередковано здійснюється виховання і розвиток особистості, що виявляється в ціннісному ставленні до природи і навколишнього світу, в сформованості природничо-наукового мислення і світогляду [101, с. 10]. Дослідниця зазначає, що ПНО не лише сприяє розумовому, духовно-моральному і фізичному розвитку учнів, а й має потенціал для формування цілісної картини навколишнього світу [101, с. 20].

Природничо-наукова підготовка є обов’язковою складовою в системі професійної освіти. Дослідженню її значення у професійному становленні майбутнього фахівця присвячені праці М. С. Багова, Т. В. Вардуні, Н. М. Двулічанської, С. О. Касярума, Л. В. Моторної, З. О. Скрипко, С. Є. Старостіної, Є. І. Тупікіна та ін.

На думку З. О. Скрипко, на предмети природничо-наукового циклу покладається основна відповідальність за формування в майбутніх фахівців єдиної картини світу як найважливішого елемента наукового світогляду [383, с. 2]. М. С. Багов вважає, що ПНП формує природничу культуру, що виявляється в науковому світогляді, змістом якого є природничо-наукова картина світу, процеси і методи пізнання навколишнього світу, раціонально-критичний стиль мислення. Основою такої культури є природничо-наукові знання [21, с. 54]. Ми погоджуємося з цитованими авторами, оскільки ПНП сприяє формуванню сучасної природничо-наукової картини світу, що є основою наукового світогляду, і зазначаємо, що чим вищий рівень сформованості наукового світогляду, тим впевненіше почувається фахівець у своїй професії, більш успішний у кар’єрному зростанні.

Базові знання з природничо-наукових дисциплін, зазначає С. О. Касярум, є підґрунтям для оволодіння дисциплінами циклу професійно орієнтованої підготовки [199, с. 143]. Такої самої думки дотримується Л. В. Моторна, яка наголошує, що ПНП є основою для засвоєння спеціальних дисциплін, оволодіння професією, застосування природничо-наукових знань у майбутній професійній діяльності. Завданням ПНП є формування системи фундаментальних природничо-наукових знань та вмінь, що є основою для набуття професійних знань, умінь і навичок [290, с. 13]. Результатом такої підготовки, як зазначає цитований автор, є природничо-наукова підготовленість майбутнього фахівця – інтегративна характеристика, що передбачає здатність вирішувати навчальні та професійні задачі, використовуючи природничо-наукові знання та уміння [290, с. 11].

Н. М. Двулічанська вважає, що природничо-наукові знання забезпечують науковий світогляд і соціальну активність особистості; визначають тип поведінки і діяльності на основі культурологічних, загальнолюдських і соціальних цінностей; сприяють становленню аксіологічної компетентності індивіда. Результатом ПНП дослідниця вважає підвищення професійної компетентності. За такого підходу природничо-наукові знання та вміння є не результатом освіти, як при традиційному навчанні, а засобом розв’язання завдань у майбутній професійній діяльності, в продовженні освіти, у диверсифікації професії [152, с. 5].

На думку В. О. Єлісеєва, ПНП суттєво впливає на професійні якості майбутнього фахівця, рівень його мобільності, конкурентоздатності та затребуваності на ринку праці [162, с. 5].

Важливе значення ПНО на сучасному етапі розвитку суспільства відзначає Т. В. Вардуні. На її думку, природничо-наукова підготовка – це найважливіша ланка фундаментальної освіти. Науковий підхід до формування змісту природничо-наукових дисциплін, що враховує вимоги модернізації освіти – запорука успішної реалізації завдань професійної освіти [99]. Також дослідниця наголошує, що реформування змісту ПНО – це складний і кропіткий процес, що потребує врахування тенденцій суспільного розвитку. Значні зміни у підходах до формування змісту ПНО відбуваються у зв’язку з формулюванням і ствердженням стратегії сталого коеволюційного розвитку суспільства і природи [99].

Є. І. Тупікін вважає, що природничо-наукова і професійна підготовка фахівця взаємопов’язані та доповнюють одна іншу та за умов правильної організації процесу навчання синергетично взаємодіють між собою, дають можливість одержати не адитивний ефект підвищення ефективності, а синергетичний. Такий ефект пов’язаний з тим, що формування фундаментальних основ природничо-наукових знань дає можливість більш глибоко зрозуміти навчальні дисципліни професійної підготовки і формує позитивну мотивацію до їх вивчення [427, с. 24].

Узагальнюючи думки науковців щодо значення ПНП у професійному становленні фахівця, ми робимо висновок, що професійна компетентність значною мірою зумовлюється і закладається в процесі вивчення фундаментальних природничо-наукових дисциплін.

Роль ПНП у професійній підготовці фахівців розкривається й у чисельних дисертаційних дослідженнях, присвячених питанням професійної спрямованості у вивченні природничо-наукових дисциплін (В. А. Копетчук [230], О. В. Левчук [244], Н. Л. Магура [263], Т. С. Нінова [295], Л. М. Рибалко [352], В. В. Танська [409] та ін.) і наступності у природничо-науковій і професійній підготовці (В. М. Діловик [154], С. Д. Цвілик [450], Г. Б. Гордійчук [138] та ін.).

Так, О. В. Левчук під природничо-математичною підготовкою розуміє результат засвоєння студентами спеціально відібраної множини елементів природничо-математичних знань, умінь, навичок і цінностей, необхідних для успішної професійної діяльності і формулює такі цілі природничо-математичної підготовки майбутніх економістів-аграріїв: оволодіння загальними і спеціальними природничо-математичними знаннями, вміннями їх взаємно пов’язувати з вимогами аграрної освіти; забезпечення наступності у вивченні природничо-математичних і спеціальних дисциплін економіко-аграрного профілю; інтеграція природничо-математичних, економічних і спеціальних аграрних знань та вмінь у професійній діяльності; розвиток творчих здібностей економістів-аграріїв на основі інтегративного, проблемного та діяльнісного підходів у навчальному процесі [244, с. 10]. Також О. В. Левчук зазначає, що дисципліни природничо-математичної підготовки є системотвірним чинником професійної підготовки економістів в аграрних ВНЗ, оскільки вони оперують абстрактними поняттями, що конкретизуються в інших блоках дисциплін [244, с. 10].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/40294.html