---

Поняття та зміст права на соціальний захист

Право на соціальний захист є конституційним правом громадян України. За своїм змістом це – є багатогранна правова категорія, яка включає в себе право на своєрідну допомогу громадянам у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття, втрати годувальника або інших підстав, коли самостійне забезпечення засобами існування стає проблематичним.

Система соціального забезпечення розвивається досить стрімко. Діяльність держави спрямована на досягнення мети відповідності рівня соціального забезпечення рівню розвитку ринкових та суспільних відносин.

У вирішення цього питання має внести свій вклад наука права. Так, потребує розробки концептуальних засад новий інститут права соціального забезпечення – недержавне пенсійне забезпечення; взаємодія та конфліктність державного та недержавного сектору пенсійного забезпечення як інструментів соціального захисту населення України; вдосконалення понятійного апарату права соціального забезпечення шляхом уточнення категорій «соціальний захист» та «соціальний ризик».

В науці права соціального забезпечення існує декілька правових позицій з приводу категорії «соціальний захист». Серед них можна виділити точку зору О.Г. Чутчевої, яка у своїй кандидатській дисертації досліджує соціальний захист з двох боків: «по-перше, соціальний захист розглядається як правовий інститут у системі права соціального забезпечення, по-друге, як інститут розвиненого громадського суспільства» [138, с. 3]. Отже, можемо дійти висновку, що зазначений автор розглядав соціальний захист із соціологічної та правової точки зору.

Інститут права соціального забезпечення характеризує та визначає різні науково-правові категорії. Серед цих категорій можна назвати такі як «соціальний захист» та «соціальний ризик». Перша категорія належить до інституту гарантій права людини на пенсійне забезпечення, а друга – до пенсійного страхування. Категорія соціального ризику дуже часто використовується науковцями для дослідження та аналізу багатьох правовідносин соціального забезпечення та пов’язаних з ними відносин.   

Право на соціальний захист О.Г. Чутчева розглядає в сукупності двох повноважень:

1) права громадян на доступ до соціальних благ, які визнаються державно організованим суспільством необхідними та достатніми для нормального відтворення стану людини;

2) права на компенсацію при неможливості доступу до соціальних благ у зв’язку з виникненням соціальних ризиків, які визначені на законодавчому рівні [138, с. 12].

З позицією автора можна було б погодитись, однак не зрозуміло, чому автор пов’язує виникнення права на соціальний захист із фактом виникнення соціальних ризиків. Адже ризик завжди може існувати об’єктивно. На мою думку, тут доречно було б говорити про негативні наслідки настання соціальних ризиків або обставин, настання яких було обумовлено тими чи іншими соціальними ризиками.

Право на пенсійне (матеріальне) забезпечення, яке є змістом права на соціальний захист, передбачене ч.1 ст.46 Основного закону держави [1]. Аналізуючи рівень соціального захисту людини, потрібно, по-перше, визначитися з поняттям «соціального захисту» як правової категорії. А по-друге, дослідити його місце та роль у системі пенсійних відносин.

Дослідження проблематики соціального захисту населення як соціально-правового явища не нове для науки права соціального забезпечення.

Вперше згадку про соціальний захист на законодавчому рівні (як положення основного закону держави) містила Конституція СРСР від 07.11.1977р., де було записано: «Громадяни СРСР мають право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника. Це право гарантується соціальним страхуванням робітників, службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника; працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність; піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими формами соціального забезпечення» .      

Р.І. Іванова зазначає, що конституційні права громадян у сфері соціального забезпечення, визначаючи місце у розподілі суспільних благ значної частини населення у найбільш скрутні періоди життя, більшою чи меншою мірою стосуються інтересів кожного члена суспільства, кожної сім’ї. Завдяки цим правам особа отримує доступ до благ, які задовольняють найважливіші, найбільш нагальні її потреби. Важливість прав у сфері соціального забезпечення обумовила їх закріплення на конституційному рівні разом з правом на працю ще задовго до того, як з’явилась можливість включити до Конституції такі, наприклад, права як право на охорону здоров’я, на житло, на використання досягнень культури [54, с. 36], тощо.

Перетворення економічної системи держави впливають на докорінне реформування найголовніших суспільних відносин, врегульованих правом. Не дивно, що законодавство України як соціальної держави визнає людину найвищою соціальною цінністю, передбачаючи в цьому обов’язок встановлення й забезпечення їй прав і свобод, створення відповідних гарантій для реалізації людиною своїх прав, становлення як особистості.

На теперішній час існує немало поглядів відомих вчених на шляхи стратегічного розвитку нашої держави, але аналіз цих думок дозволяє зробити недвозначний висновок – ми повинні створити суспільство, лейтмотивом існування якого було б надійне партнерство між державою та людиною.

Окремі питання у сфері соціального захисту були предметом дослідження багатьох відомих українських та російських вчених, наприклад: В.С. Андреєв, К.С. Батигін, Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, П.І. Жигалкін, М.Л. Захаров, О.Є. Мачульска, Р.І. Іванова, І.М. Сирота, Н.М. Стаховська, Б.І. Сташків, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, О.І.Процевський, Б.С. Стичинський, Є.Г. Тучкова, Г.І. Чанишева, Я.М.Фогель та ін.

Кожен із зазначених вчених по-різному дивився на правову природу соціального захисту.

Система соціального захисту, відповідно до Конституції, має досить складну структуру, елементами якої є пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога.

У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. Перший, найбільш поширений, позитивний підхід, в якому підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми його дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як механізм функціонування ринкової економіки; діяльність уряду, спрямована на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв'язанні соціально-економічних конфліктів.

Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в дане поняття такий зміст: соціальний захист населення – це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.

Своєрідне визначення соціального захисту наведено в «The Encyclopedia Americana»: «соціальний захист, у загальному розумінні цього поняття, означає безпеку й свободу від страху, спрямовані на суспільство як на групи взаємопов'язаних та залежних одне від одного людей» [7, с. 102].

Головною метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Державні механізми реалізації соціального захисту спрямовані на кожного члена суспільства.

Н.Б. Болотіна категорію «соціальний захист» пропонує розглядати у широкому та вузькому сенсах. У широкому сенсі автор визначає його (захист) як діяльність держави, що спрямована на забезпечення формування й розвитку повноцінної особистості, виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення і ствердження у житті. У вузькому розумінні, соціальний захист – це сукупність економічних і правових гарантій, що забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян, досягнення соціально прийнятного рівня життя [29,  с. 36].

На нашу думку під соціальним захистом слід розуміти певний механізм, за допомогою якого досягається мінімальний життєвий рівень громадян, це система заходів і відповідних інститутів, призначених для забезпечення нормального існування людини, підвищення рівня задоволення її соціальних потреб, якості життя та перспектив.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/87986.html