Пенсійне забезпечення як одна із форм соціального захисту

Реалізація права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України, може провадитись у різних соціально-економічних формах, які можуть бути розмежовані за такими ознаками як вид забезпечення, суб’єкти та об’єкти, джерела забезпечення, умови та порядок надання такого забезпечення.

При цьому соціальний захист, або соціальне забезпечення, може провадитись за допомогою як державних, так і недержавних інституцій – фондів. Соціальний захист в Україні провадиться у різних формах.

Їх диференціація викликана складністю та багатогранністю відносин із соціального забезпечення, широким колом суб’єктів, які вступають у ці відносини, великою кількістю юридичних фактів – життєвих обставин, які є підставою появи, зміни та припинення соціально-забезпечувальних відносин. Так, зокрема, однією з форм соціального захисту є страхування: обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове державне соціальне страхування в разі тимчасової непрацездатності, страхування на випадок безробіття та в разі нещасного випадку чи професійного захворювання.

Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, виступаючи однією з форм соціального захисту, поширюється на осіб, які працюють за наймом, мають страховий стаж та на інших осіб, визначених законом. Фінансування державного пенсійного страхування здійснюється за рахунок відрахувань у відповідні фонди, що функціонують як позабюджетні самоврядні фінансові системи.

Отже, пенсійне страхування, або як це було визначено до 2004 року – пенсійне забезпечення, виступає однією з найбільш поширених та найбільш діючих форм соціального забезпечення. Такої ж думки притримується С.М.Прилипко, вказуючи, що центральним інститутом Особливої частини права соціального забезпечення визнається правовий інститут пенсійного забезпечення. Він має дуже складну структуру, адже складається з декількох підінститутів з такими ж складними нормативними утвореннями, як «пенсія за віком», «пенсія з інвалідності» й тощо [94, с. 151]. У зазначеній роботі автор звертає увагу не тільки на пенсійне забезпечення, але й інші інститути соціального забезпечення, такі, як інститут медичної допомоги та лікування, інститут допомог та компенсаційних виплат. Отже, підставою для поділу всіх норм на зазначені інститути, тут же зауважує С.М. Прилипко, є організаційно-правові форми надання соціального забезпечення та види правовідносин, які регулюються певною сукупністю норм, що є предметом права соціального забезпечення.

Аналізуючи правове підґрунтя (витоки походження) права людини на недержавне пенсійне забезпечення, нашу увагу привернуло положення ч.2 ст.46 Конституції України, яке передбачає наявність гарантії права громадян на соціальний захист не тільки за рахунок системи, яка давно працює (солідарної), але й інших джерел соціального забезпечення. Відразу виникло запитання, що в подальшому й обумовило вибір теми цієї дисертації: а чи може недержавне пенсійне забезпечення, як новий інститут права соціального забезпечення, та механізм реалізації права на соціальний захист, вважатися тим самим іншим джерелом соціального забезпечення про яке зазначено у статті? 

Щоб спробувати надати відповідь на поставлене питання потрібно розібратись, чи входить недержавне пенсійне забезпечення до складу форм (джерел) соціального забезпечення? У якій правовій залежності перебувають ці категорії?

При цьому під соціальним забезпеченням потрібно розуміти передбачену законодавством України систему та форму матеріального забезпечення, обслуговування непрацездатних громадян в разі настання негативних наслідків соціального ризику.

Що стосується визначення недержавного пенсійного забезпечення, то воно знаходиться на стадії свого розвитку. Як наслідок на сьогодні загально прийнятого або нормативного визначення недержавного пенсійного забезпечення поки немає.

Недержавне пенсійне забезпечення, як видно із самої назви, є видом пенсійного забезпечення й до того ж, є складовою частиною системи пенсійного забезпечення України (одним із трьох рівнів). Соціальне забезпечення є категорією більш широкою аніж пенсійне забезпечення, так як окрім пенсійного забезпечення воно включає в себе також й різні види соціального страхування; соціальні допомоги й т.д. Враховуючи те, що недержавне пенсійне забезпечення є структурною одиницею пенсійного забезпечення (що в свою чергу є елементом соціального забезпечення), то з цього можна зробити недвозначний висновок про входження інституту недержавного пенсійного забезпечення в систему соціального забезпечення України.

Виходячи з цього, поняття такої правової категорії, як недержавне пенсійне забезпечення можна відобразити наступним чином. Це вид соціального (матеріального) забезпечення фізичних осіб, метою якого є організація отримання та гарантування високого рівня життя людей у похилому віці, забезпечення соціального захисту через надання гарантій стабільного доходу (накопичень за рахунок добровільних внесків до недержавного пенсійного фонду та інвестиційного прибутку на ці внески).

На підставі зазначеного вище можна дійти висновку щодо існування залежності правових категорій соціального забезпечення та недержавного пенсійного забезпечення. Така залежність дійсно існує, а недержавне пенсійне забезпечення, безумовно, є видом соціального забезпечення.

Саме цей висновок може дати підстави вважати, що положення ч.2 ст.46 Конституції України (відносно інших джерел соціального забезпечення, як виду гарантії права людини на соціальний захист) безперечно пов’язане та безпосередньо стосується недержавного пенсійного забезпечення

Пенсійне забезпечення можна визначити як необхідний структурний елемент системи соціального забезпечення держави, необхідна передумова соціальної стабільності держави під час реалізації останньою своєї соціальної функції. Без наявності такого структурного елементу, як пенсійне забезпечення, система соціального забезпечення буде нежиттєздатною.

І врешті-решт запорукою належного забезпечення добробуту громадян в разі настання наслідків соціального ризику є правильно побудована та злагоджена соціальна політика держави.

Ефективна діяльність системи соціального забезпечення в цілому залежить від якості роботи механізму соціальної політики держави. В даному випадку, на думку відомих вчених, поняття соціальної політики можна визначити як систему цілеспрямованої діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, сукупність принципів, норм, правил, рішень, дій, спрямованих на забезпечення ефективного, оптимального функціонування та розвитку процесів соціального буття, насамперед, формування та реалізацію соціальних потреб людини та суспільства, забезпечення їх соціальної безпеки [74, с. 342].

Хотілося б окремо зупинитися на визначенні соціального забезпечення як механізму, з одного боку – реалізації громадянами свого права на соціальний захист, а з іншого – реалізації державою своєї соціальної функції та впровадження соціальної політики. Зокрема, деякі вчені під соціальним забезпеченням розуміють форму розподілу, яка гарантує громадянам нормальний рівень життєвого та культурного стандарту окрім винагороди за працю у старості, у разі втрати працездатності та годувальника [54, с. 22].

Іншої точки зору притримується К.С. Батигін, який під соціальним забезпеченням розуміє систему матеріального забезпечення та обслуговування громадян за віком, у разі хвороби, інвалідності, безробіття, на випадок втрати годувальника, виховання дітей та в інших випадках, встановлених законодавством [22, с. 7].

Соціальне забезпечення – це сукупність суспільних відносин, які утворюються між громадянами, з одного боку, та держаними органами, органами місцевого самоуправління, організаціями – з іншого, з приводу надання громадянам за рахунок спеціально створених організацій – фондів – бюджетних коштів, медичної допомоги, пенсій, допомог та інших видів забезпечення у разі настання відповідних життєвих обставин, які тягнуть за собою втрату або зниження доходу, підвищені витрати, малозабезпеченість, бідність [139, с. 58].

На наш погляд, поняття соціального забезпечення можна визначити так. Це специфічний багаторівневий структурований механізм матеріального забезпечення та обслуговування нужденних (тобто осіб, які мають потребу у забезпеченні) у разі хвороби, інвалідності, безробіття, на випадок втрати годувальника, виховання дітей та у інших випадках, встановлених законодавством. Завдячуючи своїй багатогранності, соціальне забезпечення як суспільне явище потребує більш глибокого дослідження та зазвичай розглядається науковцями з різних точок зору та у різних сенсах.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/87986.html