Удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України

Аналіз економічної ситуації в державі свідчить, що в умовах економічної кризи та збільшення кількості економічних правопорушень існує нагальна потреба у зміні підходів у діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України щодо боротьби з економічними правопорушеннями, насамперед, через подальший розвиток та удосконалення адміністративно-правового регулювання зазначеної діяльності. Зокрема, на нашу думку, в основу механізму адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України має бути покладено національну економічну, податкову, бюджетну, кредитну, інвестиційну, валютно-фінансову, митну, науково-технічну політику (йдеться про регулювання через нормативно-правові акти, державний бюджет, державний контроль, податкову систему, стандарти, митні тарифи, визначення пріоритетів).

Найбільш важливим напрямом удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України за сучасних умов є зосередження їх зусиль на безумовному забезпеченні захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні, забезпеченні економічної безпеки в державі та ефективності боротьби з економічними правопорушеннями. Акцентування уваги на цих питаннях зумовлено прагненням досягти справедливості, а також тим, що на ці органи покладено завдання захисту та забезпечення реалізації названих прав та економічної безпеки, а в разі порушення – обов’язок вжиття заходів щодо їх відновлення.

У практичній діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України існує низка проблем, тому актуальність удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання не викликає сумнівів.

Так, наприклад, правова основа діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України є недостатньо досконалою та не повною мірою відповідає умовам сьогодення задля ефективної боротьби з економічними правопорушеннями. Це частково обумовлено не досить довершеною державною політикою стосовно державної служби загалом, що виражається у відсутності належного адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України, зокрема.

У Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р. від 29 вересня 2010 р. зазначено, що проблему організації профілактики правопорушень передбачається розв’язати шляхом реформування правоохоронних органів з метою підвищення ефективності діяльності щодо захисту прав і свобод людини, забезпечення результативної боротьби зі злочинністю та профілактики правопорушень [120].

Варто пригадати, що Концепцію розвитку системи МВС України було схвалено Постановою КМУ ще 24 квітня 1996 р., головною метою якої була оптимізація діяльності системи МВС України для максимального забезпечення ефективності її функціонування. Зокрема, вказана Концепція зазначала, що зусилля підрозділів ДСБЕЗ МВС України необхідно зосередити в найбільш криміногенних і важливих для економіки держави сферах, на посиленні боротьби з хабарництвом, порушеннями правил здійснення валютних операцій, розкраданням на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, злочинами в банківській і фінансовій сферах, на легалізації злочинних прибутків, удосконаленні форм і методів викриття злочинної діяльності у сфері економіки. 

Удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України базується на актуальному в останні роки питанні – реформуванні системи МВС України. 

Із запропонованих у різні часи різними розробниками найбільш відомими все ще є чотири проекти Концепції реформування системи МВС України, які були відхилені через непридатність та зауваження щодо основного причино-наслідкового зв’язку побудови Концепцій (зокрема, у проектах 2007–2008 рр.) мета – завдання – механізм реалізації завдань; щодо недосконалої структури; неузгодженності термінів виконання; призначення Концепцій реформування за усіма проектами, її завдань та ін., що є не менш суттєвим порушенням. Так, І.В. Зозуля вказує на певну громіздкість проектів, і прагнення охоплення усіх щонайменших аспектів діяльності ОВС України, що, узагалі, неможливо за визначенням. Головна причина такого становища, на думку автора, полягає у відсутності єдності в поглядах розробників на структуру проектів Концепції реформування, їх надмірній перевантаженості [281].

Деякі підрозділи проектів викликають здивування. Так, наприклад, підрозділ 3.3 у проектах Концепції реформування 2007/2008 «Формування позитивного іміджу органів внутрішніх справ, взаємодія з населенням і громадськістю. Громадський контроль за діяльністю системи органів Міністерства внутрішніх справ» виглядає, як зауважують дослідники, дещо штучним, оскільки процес «формування позитивного іміджу» поволі перетворюється на квінтесенцію псевдореформування, віддає самовихвалянням і може завершитись без очікуваного результату [281]. Також слід звернути увагу й на «громадський контроль за діяльністю системи органів Міністерства внутрішніх справ», який, на нашу думку, жодним чином не стосується реформування ОВС, тому що МВС України не може диктувати громадськості правила здійснення контролю над собою, крім того, це питання вже вирішено в Законі України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 р. [190].

Варто акцентувати увагу і на підрозділах 3.6, 3.8 «Наукове та інформаційне забезпечення діяльності системи органів МВС України» та підрозділі 3.10 «Міжнародне співробітництво у ході реформування системи органів МВС України», які за своєю другорядністю не відповідають концептуальному навантаженню. До того ж і нормативно-правове забезпечення процесу реформування повинно дотримуватися наступності чинного та нового законодавства, а не обмежуватися лише «створенням законодавчої бази перетворень», що винесено до назви підрозділу 3.1 Концепції.

Як слушно зауважує І.В. Зозуля, за останні декілька років процес реформування системи органів МВС України набув певного вповільнення, що було пов’язано з виникненням деяких організаційно-правових помилок [90], потребою поглибленого аналізу проголошених перспектив [281], поміркованості та ґрунтовності останніх ініціатив керівництва держави та МВС України з прискорення перебігу реформування системи МВС України, зважаючи на оцінку реальної можливості їх теперішньої реалізації та готовності сприйняття ОВС [91].

Водночас досі не повною мірою звернуто увагу на ті чи інші пропозиції у практиків і науковців щодо розроблення нової Концепції реформування системи органів МВС України. Наприклад, О.М. Бандурка ще у 1998 р. запропонував об’єднати Головне управління ДСБЕЗ і підрозділи по боротьбі з економічними правопорушеннями в службі боротьби з організованою злочинністю, які працюють в одній сфері, в Управління економічної безпеки, що й сьогодні є достатньо інноваційним [220].

Аналізуючи нормативну базу, що регламентує діяльність ДСБЕЗ МВС України, О.Є. Ткаченко звертає увагу на те, що важко не помітити суперечності стосовно її підпорядкування. З одного боку, ДСБЕЗ входить до складу кримінальної міліції, а як відомо, кримінальна міліція підпорядковується начальнику кримінальної міліції, з іншого – ДСБЕЗ виведено з підпорядкування цих керівників [300].

Крім того, незважаючи на динамічні зміни законодавчих основ, ще й досі залишаються й інші серйозні неузгодженості між положеннями різних нормативно-правових актів щодо важливих питань протидії правопорушенням у сфері економіки.

Варто також звернути увагу й на те, що права, надані підрозділам ДСБЕЗ МВС України як складовій частині кримінальної міліції системи МВС України відповідно до ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. [234], а також деталізовані щодо вказаної служби в наказі МВС України «Про організацію діяльності підрозділів Державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України» від 3 вересня 2012 р. певним чином лише дублюються [176].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37094.html