Поняття, зміст і структура адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України

Дослідження особливостей механізму адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України свідчить про необхідність визначення адміністративно-правового статусу суб’єктів такої діяльності. Забезпечення законності та правопорядку в Україні як однієї з провідних сфер діяльності держави здійснюється переважно за допомогою певної сукупності державних структур, у т.ч. і підрозділів ДСБЕЗ МВС України, що є особливим елементом державного регулювання, однією з функцій держави. Держава в особі підрозділів ДСБЕЗ здійснює організуючу, цілеспрямовану діяльність щодо боротьби з економічними правопорушеннями, забезпечення додержання прав, свобод та інтересів учасників економічних відносин.

З огляду на вищезазначене та на проголошене запровадження Україною заходів до євроінтеграції, скасування колишніх бар’єрів, дослідження адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ набуває особливої актуальності. Певною мірою це пов’язано з перспективами суттєвого розширення міжнародних економічних зв’язків. Одним з аспектів, що актуалізує дослідження даної теми, є суттєве збільшення в нашій країні кількості правопорушень, скоєних в економічній сфері, і потреба реагування на них підрозділів ДСБЕЗ МВС України.

Проблеми правопорушень в економічній сфері, які набули в нашій державі загальнодержавних масштабів, свідчать про те, що сфера економіки перебуває у глибокому кризовому стані. Збільшується кількість правопорушень у господарській, бюджетній, податковій, фінансовій, кредитній та інших сферах. На державному рівні і в науковій літературі запропоновано різноманітні заходи щодо удосконалення ситуації, яка склалася у сфері діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України: реформування вказаних органів, розроблення необхідних нормативно-правових актів. Перераховані пропозиції у п. 2.2, безумовно, заслуговують на увагу, однак створення ефективного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності ДСБЕЗ МВС України, подолання негативних тенденцій у сфері економіки можливо лише з урахуванням особливостей адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України. Останній є одним з найважливіших інститутів, за допомогою якого регулюються і визначаються способи впливу і межі втручання під час діяльності, встановлюються юридичні та інші гарантії захисту й реалізації прав працівників.

Дослідження правового статусу в різні роки здійснювали такі відомі вчені-юристи, як: В.Б. Авер’янов, О.О. Алексєєв, Д.Н. Бахрах, А.А. Гатинян, І.А. Грицяк, Р.І. Денисов, С.Д. Дубенко, В.І. Курило, Б.М. Лазарев, Р.В. Мамочка, Н.Р. Нижник, О.В. Петришин, Г.І. Петров, О.Ф. Скакун, А.І. Сирота, О.Є. Ткаченко, М.В. Цвіка, А.Ю. Якимов та ін.

Проте підрозділи ДСБЕЗ МВС України як суб’єкт адміністративних правовідносин переважна більшість адміністративістів не виділяють і розглядають лише в контексті засобів забезпечення законності в державному регулюванні. Отже, проблема визначення поняття адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України є актуальною передусім на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

Таким чином, мета цього підрозділу полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства та поглядів на цю проблематику вчених-юристів визначити поняття, зміст і структуру адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України.

Визначення адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України має важливе значення для з’ясування їх правових можливостей, встановлених правом меж дозволеної поведінки. Водночас дослідження адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України дає змогу удосконалювати законодавство, яке його регулює, оскільки, як запевняє О.О. Гатинян, завдання законодавця і юридичної науки загалом полягає в тому, щоб знайти найбільш оптимальний варіант правових норм, за допомогою яких можна було б ефективно впливати на суспільні відносини [45, с. 3].

Питання змісту та структури адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України має також ключове значення для вирішення проблем удосконалення організації їх діяльності, корегування місця в системі МВС України та підвищення результативності не тільки його діяльності, а й діяльності системи боротьби з економічними правопорушеннями взагалі.

Учені-юристи розрізняють поняття «адміністративно-правовий статус» і «правовий статус». Безумовно, предметом адміністративного регулювання виступають важливі соціальні відносини, які регулюються методом адміністративно-правового нормування, встановленням основоположних принципів, цілей і правил поведінки суб’єктів суспільних відносин. Тому, на думку А.І. Сироти, правовий статус є основою, ядром адміністративно-правового статусу. Він встановлює основи адміністративно-правового стану суб’єктів права в усіх сферах суспільних відносин [287, c. 109]. Поняття «правовий статус» є більш широким і загальним.

Отже, категорія адміністративно-правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України є похідною від більш загальної категорії «правовий статус». Таким чином, вирішення проблеми вдосконалення механізму адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України як спеціального суб’єкта правоохоронних органів передбачає з’ясування сутності самої категорії «правовий статус».

У тлумачному словнику української мови слово статус визначається як певний стан чого-небудь (становище, стан) [156, с. 420]. Таке визначення наводять і Ю.С. Шемшученко, М.П. Зюблюк, В.П. Горбатенко у юридичній енциклопедії. Водночас автори виділяють поняття правового статусу ще і як сукупність прав й обов’язків фізичних та юридичних осіб [33, c. 626].

У загальному розумінні статус (у перекладі з латинського status – положення, становище) означає правове становище (сукупність прав й обов’язків) фізичної чи юридичної особи [294, с. 1263].

Крім того, поняття «статус» розуміють як сукупність прав й обов’язків, що визначають становище особи, державного органу, міжнародної організації, держави в міжнародних організаціях, що характеризують їх правове становище [296].

Варто зазначити, що з приводу визначення поняття «статус» серед учених відсутня єдність думок. Так, одні автори стверджують, що «статус» є абстрактним багатозначним терміном, який у загальному значенні трактується як сукупність стабільних значень параметрів об’єкта або суб’єкта [25, c. 504]; інші автори під правовим статусом суб’єкта розуміють сукупність (комплекс) його прав й обов’язків [61, c. 10]; деякі додають до статусу ще і його свободи [60, с. 286]; окремі дослідники запевняють, що правий статус є законодавчо закріпленою системою прав й обов’язків індивіда [44, c. 28].

На думку А.В. Панчишина, правовий статус є юридичною категорією, яка не лише визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, що встановлює ступінь взаємодії держави, суспільства й особи, а й забезпечує нормальну життєдіяльність соціального середовища. Автор запевняє, що правовий статус – це багатоаспектна, комплексна, універсальна категорія, яка має чітку стабільну структуру та встановлює характер і принципи взаємодії суб’єктів суспільних відносин між собою, а також, шляхом визначення прав, обов’язків та гарантій їх реалізації, визначає місце суб’єкта в системі правовідносин [170, c. 96].

Як правильно зазначає А.І. Сирота, правовий статус – це реальність, що складається з об’єктивних, реально існуючих елементів, визначивши та проаналізувавши які, можна пізнати це явище загалом. Усвідомивши правовий статус як цілісну систему, серед її структурних елементів можна виділити головні, з’ясувати характер їх взаємозв’язків з іншими елементами, визначити залежність обсягів фінансування будь-якого державного органу від елементів його правового статусу. Тобто, застосовуючи системний метод дослідження, можна пізнати поняття «правовий статус» як юридичне явище, відокремити його статичні й динамічні елементи [287, с. 109].

Учений А.В. Малько зауважує, що правовий статус є комплексною інтеграційною категорією, що відображає взаємовідносини суб’єктів суспільних відносин, особи і суспільства, громадянина і держави, індивіда та колективу, а також інші соціальні зв’язки [141, c. 397].

Досліджуючи правовий статус, Н.М. Оніщенко запевняє, що він є системою законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів й обов’язків суб’єкта суспільних відносин [166, c. 366].

Визначаючи правовий статус, С.Д. Дубенко розуміє під ним сукупність прав, свобод, обов’язків, обмежень, заохочень, відповідальності, встановлених законодавством та гарантованих державою [280, с. 44].

Проте найбільш повними, на нашу думку, щодо правового статусу є погляди О.Ф. Скакун, яка вважає, що правовий статус – це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності. До структури правового статусу особи вчена відносить правосуб’єктність, права, свободи, обов’язки, відповідальність [288, c. 104].

Українські правознавці А.М. Колодій та А.Ю. Олійник розширюють склад елементів правового статусу, включаючи до нього статусні правові норми і правові відносини; суб’єктивні права, свободи та юридичні обов’язки; громадянство; правові принципи і юридичні гарантії; законні інтереси; правосуб’єктність; юридичну відповідальність [109, c. 104].

Аналіз правової літератури дає змогу дійти висновку, що більшість правників, зокрема: С.С. Алексєєв, М.В. Вітрук, М.І. Матузов, В.О. Патюлін та інші, визначають зміст правового статусу як сукупність основних суб’єктивних прав та обов’язків, що належать особі і визначають її найбільш загальне правове відношення з державою. Це так званий вихідний правовий статус у даній державі (громадянина, органа держави, будь-якої організації). Але не можна погодитися, що всі суб’єкти мають однаковий правовий статус, який можна було б назвати універсальним, тому що законодавством кожної країни передбачено різний обсяг прав та обов’язків для різних груп осіб.

На нашу думку, слушним є твердження В.М. Корельського, який зазначає, що правовий статус як багатоаспектна категорія: має загальний, універсальний характер, включає статуси різних суб’єктів правовідносин (держави, суспільства, особи тощо), відображає індивідуальні особливості суб’єктів і реальне становище їх у системі багатоманітних суспільних відносин; правовий статус не може бути реалізований без обов’язків, що кореспондуються правам, без юридичної відповідальності в необхідних випадках, без правових гарантій; категорія «правовий статус» визначає права й обов’язки суб’єктів у системному вигляді, що дає змогу здійснити порівняльний аналіз статусів різних суб’єктів для відкриття нових шляхів для їх вдосконалення [122, c. 549].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37094.html