Законодавче регулювання установчих документів юридичних осіб

Законодавче регулювання установчих документів юридичних осіб передбачено передусім у ЦК України, Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» [188] та в інших законах, що регулюють окремі види юридичних осіб: «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства» [178], «Про кооперацію» [201], «Про споживчу кооперацію» [217], «Про громадські об’єднання» [184], «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [215], «Про благодійну діяльність та благодійні організації» [180], «Про свободу совісті та релігійні організації» [216], «Про політичні партії в Україні» [208] та ін. У кожному з них йдеться про види установчих документів відповідних юридичних осіб, їх зміст, порядок прийняття та внесення до них змін.

Аналіз цих законів свідчить про відсутність єдності в підході до питань регулювання установчих документів різних юридичних осіб. Звичайно, тотожності в цьому питанні бути не може через суттєві відмінності між різними видами юридичних осіб. Проте є ті аспекти, які мають бути врегульовані універсально. Крім того, викликає сумнів, чи є сенс у тому, щоб принципи регулювання установчих документів містилися в кожному із законів щодо видів юридичних осіб. Фактично законодавець застосовує в основному однаковий підхід до видів та змісту установчих документів юридичних осіб. Відмінності ж напевно викликані тим, що закони, які містять відповідні норми, приймалися в різні часи і з прийняттям нового закону або закону в новій редакції про окремий вид юридичних осіб не вносяться зміни до інших законів у частині їх установчих документів.

Формально це й не потрібно, оскільки кожен із законів регулює лише один вид юридичних осіб, а прийняття закону про зміни до відповідного закону або викладення його в новій редакції аж ніяк не стосується інших юридичних осіб. Водночас складається ситуація, що юридичні особи однієї організаційно-правової форми, але різних видів, матимуть різні установчі документи.

Більше того, виникають відмінності в регулюванні й одних і тих самих видів юридичних осіб, що підпадають під дію загального та спеціального законів. Прикладом може бути ЦК і ГК України, закони України «Про кооперацію» та «Про споживчу кооперацію», а також закони «Про громадські об’єднання» та «Про політичні партії» або «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», адже останні два види юридичних осіб є громадськими об’єднаннями.

Відповідно у різних законах спостерігаються розбіжності щодо вимог до установчих документів юридичних осіб, що є недопустимим. Одним із проявів таких розбіжностей є термінологія, вживана у різних законах, стосовно установчих документів юридичних осіб та учасників правовідносин по їх створенню. Цей аспект є визначальним і викликає чимало непорозумінь.

На підтвердження слід вказати на те, що в нормах законів зазвичай вживається терміни «установчі документи» юридичної особи – тобто словосполучення вживається у множині. Так, у ч. 2 ст. 81 ЦК України встановлюється, що юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 цього Кодексу. Відповідно в ч. 1 ст. 87 ЦК України вказується, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи. Аналогічне словосполучення міститься в ч. 5 ст. 8, ч. 1 ст. 19, абз. 3 ч. 1 ст. 24 та в інших статтях Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Отже, у цих законах вживаються практично однакові терміни.

У всіх цих випадках йдеться про юридичну особу (в однині), а про її установчі документи – в множині. Виходить, що юридична особа має не один, а кілька установчих документів. Натомість у ЦК України, на відміну від колишнього законодавства, однозначно встановлено, що та чи інша юридична особа діє на підставі статуту, засновницького договору або установчого акта, що передбачається в частинах 2 та 3 цієї ж ст. 87.

Постає питання про те, які ж все-таки документи є установчими для юридичної особи. Якщо ними є лише один із названих (статут, засновницький договір або установчий акт), то виходить, що юридична особа не може мати і статут, і засновницький договір, як це було передбачено у Законі України «Про господарські товариства» для товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю й акціонерних товариств. Відповідні норми цього Закону були змінені ще в 2007 р. [182], і в його ст. 4, як і у ЦК, зазначається один із двох установчих документів тих чи інших видів господарських товариств – засновницький договір або статут.

Між тим у ст. 51 названого Закону збереглося формулювання щодо змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю з позначенням тих відомостей, які вони мають містити. Це свідчить про непослідовність законодавця, який, встановивши, що установчий документ у господарського товариства має бути один, одночасно вимагає відомостей в установчих документах, як це було раніш, і які мали міститися і в договорі, і в статуті товариства з обмеженою відповідальністю.

Якщо виходити з того, що засновники юридичної особи при її створенні подають державному реєстратору не один, а кілька документів, то може скластися враження, що саме вони і мають назву установчих. Однак це не так, адже ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» має назву «Документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи». І серед цих документів є й установчі. Отже, не всі документи є установчими, а лише ті, що зазначені як такі в ЦК України. Тому ми знов повертаємося до тих документів, що мають назву «статут», «засновницький договір» та «установчий акт».

Таким чином, можна впевнено твердити, що редакція майже всіх законів, де йдеться про «установчі документи юридичної особи», потребує відповідних змін: або «установчі документи юридичних осіб», або «установчий документ юридичної особи».

Крім наведеного про термінологію, що виходить з ключового терміна «установчі документи», в українському законодавстві та судових актах вживаються й інші терміни – «статутні документи» (ст. 6 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» [200], п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» [211]), «засновницькі документи» (ст. 3 Закону України від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» [185]), «реєстраційні документи» (ст. 55¹ Господарського кодексу України). З контексту відповідних норм випливає, що вказані терміни вживаються у значенні «установчі документи».

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37936.html