Легалізація установчих документів юридичних осіб

ЦК України визначає юридичну особу як організацію, створену та зареєстровану у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 80). Для того, щоб об’єднання осіб набуло статусу юридичної особи або в разі прийняття рішення однією особою про створення іншої – юридичної, необхідні дві стадії. Перша – її створення і друга – державна реєстрація.

Відповідні стадії проходять установчі документи юридичної особи – на першій стадії вони розробляються, затверджуються та оформляються, а на другій – надаються для державної реєстрації юридичної особи. Жодна юридична особа не може функціонувати поза правовими актами установчого, управлінського та розпорядчого характеру. Вони мають на меті створити правове підґрунтя діяльності юридичної особи, її участі у цивільному обігу [288].

Отже, створення юридичної особи є процесом, що складається з декількох стадій: прийняття рішення про її створення певними особами; розробка ними установчих документів, їх узгодження та затвердження; у певних випадках, передбачених законом, – формування статутного капіталу та органів юридичної особи, здійснення інших дій, які вимагає закон. Якщо юридична особа створюється в дозвільному порядку, то передусім слід отримати такий дозвіл.

Утім, іноді виділяють більше таких стадій. В. М. Кравчук пропонує такі стадії: 1) ініціативну, на якій відбувається визначення мети, заради якої створюватиметься юридична особа, та сфера її діяльності, коло причетних до цього осіб; 2) організаційна, яка має на меті вчинення юридичних дій, спрямованих на заснування юридичної особи, – саме на цій стадії відбувається розробка її установчих документів; 3) легалізаційна, на якій здійснюється державна реєстрація юридичної особи, та 4) постлегалізаційна, на якій зареєстрована юридична особа здійснює дії, необхідні для розпочинання її діяльності, – відкриває банківський рахунок, стає на облік у різних органах державної влади тощо [103, с. 224–225]. Ясно, що на третьому та четвертому етапах необхідні установчі документи юридичної особи, без чого неможливо ані здійснити її державну реєстрацію, ані звертатися до державних органів за отриманням ліцензій, взяття на облік у Пенсійному фонді, Державній фіскальній службі, фонді зайнятості та ін. І якщо стадію суто створення юридичної особи до етапу державної реєстрації ЦК України регулює, оскільки на ній складаються саме цивільні відносини, то цього не скажеш стосовно другого етапу. Кодекс лише містить норму про те, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (ч. 4 ст. 87). ЦК України не регулює відносини державної реєстрації, які є суто публічними і тому виходять за межі сфери його регулювання.

Отже, розробка установчих документів юридичної особи відбувається одразу після прийняття рішення про її створення. Водночас це можливо лише тоді, коли особи, які прийняли таке рішення, визначились із тим, яку саме юридичну особу вони створюватимуть. Ще одним важливим моментом, який варто враховувати, є те, створюється юридична особа вперше чи внаслідок реорганізації іншої юридичної особи. З цього приводу слід зробити декілька застережень.

1. Передусім стосовно ініціаторів створення юридичної особи. Зазвичай вони йменуються засновниками – особи, які, крім ініціативи, беруть на себе обов’язки щодо здійснення відповідних підготовчих дій, а також укладають між собою договір [29, с. 44; 99]. Таке розуміння засновників та бачення їх функцій не викликає заперечень і склалося здавна. Воно є прийнятним як для теорії українських юридичних осіб, так і для компаній інших держав. Так, наприклад, в англійських прецедентах зазначається, що засновником є особа, яка бере на себе обов’язок по створенню компанії відповідно до наданого проекту, «запускає» його в життя та застосовує необхідні кроки для виконання цього завдання [314, с. 36]. Цікаво, що в рішенні по справі Whaley Bridge Co. Ltd. v. Green вказується, що само поняття засновника має скоріше комерційний, ніж правовий характер, зазвичай розуміючи під цим певну кількість ділових операцій у світі бізнесу, за допомогою яких компанія починає існувати [315, с. 48].

Із цих визначень засновників випливає принаймні дві їх характеристики: обов’язок, який вони беруть на себе, і виконання ними певних дій по створенню юридичної особи. При цьому обов’язок засновників має бути перед кимсь і десь передбачатись (встановлюватись). Помилково було б вважати, що це обов’язок перед створюваною юридичною особою, оскільки не може бути обов’язку без суб’єкта, якого ще не існує. Не може бути цього обов’язку також перед тими особами, які приєднаються в подальшому до засновників і так само, як і вони, будуть причетні до юридичної особи. Адже ці суб’єкти ще невідомі, не визначено їх коло, немає індивідуалізації. Більше того, їх взагалі може й не бути найближчий час після створення юридичної особи або й взагалі їх участь у ній не передбачається. Прикладом може бути приватне акціонерне товариство та й інші господарські товариства.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37936.html