Засновницький договір

За ЦК України існують два види засновницьких договорів – ті, що є установчими документами, і ті, що такими не виступають. Засновницький договір є установчим документом повних та командитних товариств (статті 120, 134). Засновницький договір акціонерного товариства (ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства») та товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю (ст. 142 ЦК України), які, щоправда, так не називаються в законах, але по суті є договорами між засновниками, тобто аналогами засновницьких договорів, не є установчими документами цих видів господарських товариств.

При створенні інших видів юридичних осіб (кооперативів, об’єднань громадян, установ) договір взагалі не укладається.

Отже, різниця між засновницькими договорами першого та другого видів полягає в такому.

1. Перші є установчими документами, на підставі яких створюються і діють господарські товариства (повне та командитне); другі такими не є – на їх підставі лише створюються господарські товариства (з обмеженою та додатковою відповідальністю й акціонерні товариства), але діють вони на підставі статутів.

2. Оскільки засновницькі договори першого виду є установчими документами, то вони обов’язкові для укладення при створенні повних та командитних товариств (останніх, якщо в них більше одного повного учасника). А засновницькі договори другого виду не обов’язкові: у ч. 3 ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства» вказується, що засновниками може укладатися засновницький договір. Хоча в ч. 2 ст. 153 ЦК України міститься дещо інше формулювання: якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір.

3. Строк дії засновницьких договорів першого виду – поки існує товариство або поки повний учасник командитного товариства, який залишився один, не затвердить меморандум замість договору.

Строк дії засновницьких договорів другого виду регулюється в законах по-різному. Так, згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства» строк дії договору визначається в самому договорі, хоча тут же вказується, що засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У статтях 142 та 153 ЦК України не йдеться про строк дії договору про створення товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

В. С. Петренко вважає, що цей договір діє до моменту державної реєстрації створюваного суб’єкта господарювання – юридичної особи [160]. Таку ж позицію посів Верховний Суд України, який звернув увагу на те, що засновницькі договори припиняють свою дію після досягнення мети – створення та державної реєстрації товариства (п. 15 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 р. № 13). На нашу думку, це є вірним.

4. Оскільки договір за відомою теорією виступає в трьох площинах – як юридичний факт, як документ та як правовідносини [211], то з приводу останніх є певні особливості між засновницькими договорами двох видів, що аналізуються. Так, якщо засновницький договір другого виду, тобто той, який укладається при створенні товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю й акціонерних товариств, породжує суто зобов’язальні правовідносини, то засновницький договір як установчий документ після державної реєстрації товариства набуває певних особливостей. Адже ним регулюються й відносини всередині товариства як юридичної особи, що нагадує корпоративні правовідносини (про ці правовідносини йтиметься далі).

5. Договір першого виду породжує й відносини спільної власності, оскільки його учасники об’єднують своє майно, становлячись його співвласниками. Засновницький договір як установчий документ є підставою набуття права власності товариством, оскільки його учасники співвласниками не є.

6. З укладенням першого виду засновницького договору його учасники не здійснюють підприємницьку діяльність, а сторони засновницького договору другого виду таку діяльність здійснюють, і саме не відокремлено, будучи підприємцями (ч. 7 ст. 80 ГК України), а спільно, задля чого вони власне й об’єдналися. Більше того, таку ж саму діяльність за межами товариства вони здійснювати не можуть (ч. 3 ст. 119 ЦК України).

Зазвичай вважають обидва види засновницьких договорів багатосторонніми, що регулюють спільну діяльність осіб. Так про це прямо зазначається у ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства», ч. 1 ст. 142, ч. 2 ст. 153 ЦК України, хоча у його статтях 120 та 134 стосовно засновницьких договорів повного та командитного товариств про це не йдеться. Водночас у ч. 2 ст. 88 ЦК України, де міститься формулювання поняття засновницького договору, вказується що в ньому визначаються зобов’язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37936.html